WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Антропонімікон роману «Марія» Уласа Самчука - Реферат

Антропонімікон роману «Марія» Уласа Самчука - Реферат

Значну частину антропонімів автор подає у сполученні з однослівними загальними позначеннями відповідних осіб (вказівка на певний рід діяльності, родинні зв'язки тощо): матрос Корній Перепутька [8, с.53], служниця Гафія [8, с.137], сусідка Химка [8, с.87], товаріщ Сталін [8, с.102], тітка Катерина [8, с.10], дядько Тить [8, с.11], жінка Одарка [8, с.20], син Роман [8, с.29], селянка Оксана [8, с.7] та ін.

Антропонім документального типу (ім'я + по батькові + прізвище) поданий автором лише один раз, щоб підкреслити офіційну посаду представника влади і офіційність документа. Це лист-самозречення Максима Корнійовича Перепутьки своєї родини, поданий у газеті "Пролетарська правда" [8, с.123]. Тричленною конструкцією найменування персонажа автор підкреслює його приналежність до офіційної влади на селі, яка негативно сприймається селянами – господарями землі: радянська влада пообіцяла роздати землю селянам, а з часом забрала і селян (т.зв. кулаків) відправила на Соловки ("Соловки. Страшне, незабутнє слово, страховище і рана віків. Мільйонна могила України" [8, с.118]).

Заангажовані автором і антропоніми з використанням внутрішньої форми, семантики твірної основи (Порівн.: Корній Перепутька [8, с.53], Іван Казмирець [8, с.100], Середа Хоть [8, с.100], Сергій Гнида [8, с.132]). Прізвище наймита (а згодом матроса) Корнія Перепутьки підкреслює те, що один із головних героїв роману довгий час був на перепутті – між роботою і ледарством, нахабством і достойною поведінкою батька і господаря тощо. Згодом перед нами постає люблячий батько і гарний господар на власній землі, який зростає духовно і по-своєму протистоїть драконівській владі на селі, представником якої є його син Максим. Серце Корнія не витримує того, що принесла нова влада в їхнє село – гинуть старі і малі, не витримує мук совісті сивий Корній і йде вбивати рідного сина сокирою як скаженого звіра, що загрожує селу пошестю.

Прізвище Гнида підібране письменником зі слів зниженої сфери використання (Гнида. – 1. Яйце воші; 2. Уживається як лайливе слово [10, с. 92-93]). На нашу думку, тільки прізвище подібної форми може з усією повнотою характеризувати вчинок селянина, який все життя йшов поряд із Карпом Фіяном, а за складних життєвих обставин не витримав випробувань долею – убив свого друга лопатою за гнилу бараболю, залишки якої викопували з напівмерзлої землі: "Гніда хроснув рискалем Фіяна, і той лишився на бараболиську лежати" [8, с.132].

Прізвища селян Казмирець і Хоть своєю внутрішньою семантикою підкреслюють їх ганебні вчинки – мародерство під час повстанської стихії на українській землі (Порівн.: Прізвище Казмирець походить від власного імені Казимир (пол. Kazimiers; від kaz – "руйнувати" і mierz - відомий), а прізвище Хоть утворене від дієслова хотіти шляхом усічення словотворчого і формотворчого суфіксів [хот' іти] > [хот'] > Хоть).

Власне ім'я іншого персонажа Гнат (з лат. — вогнений), який творить другу сюжетну лінію після сюжетної лінії Марії: "Вогненність" Гната у перших розділах роману проявляється в одержимості до роботи ("Гнат, наймолодший з братів, майстер на всі руки. Знає столярку. сам мурував з мулярами, сам вікна, двері, лавищі поробив і помалював їх гнідою барвою [8, с.20]), у любові до Марії, власних дітей ("Гнат дивиться на Марію, дивиться, мов на святу" [8, с.36]. "Гнат оббігає зо всіх сторін Марію і дитину, а натішившись, вертається знов до роботи" [8, с.39]), а з часом, зазнавши поразки у сімейному житті, "вогненність" Гната проявляється не лише у підпалі хати Марії, а й у духовному зростанні. Поєднуючи у "Марії" жанр агіографії і соціально-побутового роману, автор наділяє Гната (як і двох інших головних героїв – Марію і Корнія, що об'єднують усі три книги роману) здатність до видіння-пророцтва.

Нерозуміння того, що сталося на рідній, споконвічно родючій землі, викликає страх і породжує легенди, містичні сни тощо. (Пригадаймо сон Гната [8, с.81], легенди про пророка, про оновлення церкви у Києві [8, с.130] тощо).

На думку селян, Великий голод прийшов у село за те, що осквернили церкву, за те, що вкрали хліб із церкви, під дахом якої більшовики зробили склад, та ін. А можливо, за давні гріхи українців – за втрату ідеї державності, за втрату почуття національної гідності, за втрату чуття родинних зв'язків тощо. Пророче звучать слова Гната: "Горе... вам, що відреклися й плюнули на матір свою" [8, с.141].

Таким чином автор уводить елементи народної символіки і вірування у психологічну характеристику персонажів. Віра – це одна з джерел існування українця. Віра для українця, як відомо, — друга родина.

Образ Гната підкреслює цю глибоку віру українця в Бога, у Божий промисел, який не завжди дано зрозуміти людині. За Гнатом, як ми здогадуємося, стоїть сам автор і його погляди на змальовані події в Україні. Автор вкладає в уста Гната пророчі слова про втрату людьми віри в себе, втрату любові до матері, до рідного краю. Гнат-чернець проповідує і пристрасно закликає односельчан: "Повстаньте і повірте в себе. Повірте у вашу силу, у вашу землю. ...Зверніть очі ваші на вас самих. Бог любить тих, хто бачить в собі частину його самого..." [8, с.129].

Християнське світосприйняття письменника піднімає героя (Гната) над усім побутовим і протиставляє хаосу. Із його (Гнатового) способу життя (що відповідає вимогам агіографічного писання) і внутрішнього стану душі автор видобуває енергію і наповнює потужним філософським узагальненням з відтінком заклику і вірою в людей.

Мудро, грізно і пророчо звучать останні слова Гната (перед відсилкою на Соловки – "Гната забрали ще того вечора. Пішов услід за іншими і не вернувся" [8, с.141]) до напівмертвих односельчан: "Слово моє не для вас. Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте, ви, сини і дочки великої землі... Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювані голодом, мором! Нема кінця нашому життю! (Підкреслення наше – Ш.Н.). Горе тобі, зневірений!.. Кажу вам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день Страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!" [8, с.141]. Останнє речення звучить грізним вироком, який відновлює ієрархічну модель світорозуміння: "Знає Бог про людину те, чого людина не знає". Якщо людина відмовилася від матері (родини й України), від віри, то на неї чекає страшна кара. Прообразом матерів, що загинули голодною смертю, прообразом України, що тяжко постраждала від рук зневірених людей, виступає у романі Марія, проста селянка з сильним характером, з великою силою духу.

В одному лише імені героя, у цій невеличкій естетичній частинці літературного твору міститься значна, прихована "художня енергія".

Отже, як бачимо, автор органічно вводить антропоніми у тканину роману, використовуючи їх для виразного окреслення характерів та поведінки героїв. А власні імена історичних осіб, пов'язаних з певними історичними подіями, автор використовує як "семантично ущільнені одиниці", що опосередковано сприяють характеристиці історичного поступу України на довгому шляху розвитку, а в плані стилю – стислості і лаконічності самчукової прози.

Література

1. Библейская энциклопедия: репринтное издание/ Художн. И.Е.Сайко. – М.: Терра, 1991. – 904 с.

2. Грінченко Б. Д. Словар української мови: В 4-х т. – К., 1907-1909.

3. Краткая литературная энциклопедия: В 9-ти т. Т. 4/ Под ред. А.А.Суркова. – М.: Сов. энциклопедия, 1967. – 1024 с.

4. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.

5. Михайлов В. Н. Собственные имена как стилистическая категория в русской литературе. – Луцк, 1965. – 54 с.

6. Немировская Т. В. Некоторые проблемы литературной ономастики //Актуальные вопросы русской ономастики: Сборник научных трудов. – К.: УМК ВО, 1988. – С. 112-122.

7. Олексенко В. П., Іващенко О. В. Ономастичні координати. – Херсон, 2003. – 190 с.

8. Самчук Улас. Марія; Куди тече та річка. – К.: Наук. думка, 2001. – 416 с.

9. Скрипник Л. Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наукова думка, 1996. – 336 с.

10. Словник української мови: В 11-ти томах. – К.: Наук. думка, 1971. — Т.2. — 550 с.

11. Субтельний Орест. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

12. Суперанская А. В. Общая теория имени собственного. – М.: Наука, 1973. – 366 с.

Loading...

 
 

Цікаве