WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Антропонімікон роману «Марія» Уласа Самчука - Реферат

Антропонімікон роману «Марія» Уласа Самчука - Реферат

Антропоніміконроману"Марія"УласаСамчука

Ім'я українського письменника Уласа Самчука надовго було вилучено з вітчизняного літературного процесу, хоча тематика його творів охоплює майже весь український простір і є відображенням усіх тих трагічних подій, що пережила Україна у XX сторіччі.

Довгий час творчість Уласа Самчука була поза увагою українських науковців (відомо, з яких причин), але сьогодні багатогранна діяльність митця привертає увагу багатьох дослідників, зокрема таких, як М.Жулинський, Г.Чернихівський, О.Слоньовська, С.Пінчук, Р.Гром'як, Р.Мовчан, Н.Ведмеденко та ін.

Невід'ємну частину письменницького словника складають власні імена різних класів. За допомогою ономастики автори художньо відображають об'єктивний світ, адже оніми – це одне із складових понять художності твору. На думку вчених (П.Немировська, В.Михайлов) оніми у літературних творах мають певне смислове й емоційне навантаження.

Вивчення та аналіз ономастикону творів письменника сприяє розширенню кругозору учня/студента. Адже інтерпретація творчого доробку будь-якого митця слова, який широко використовує оніми у своїх текстах, неминуче передбачає хоча б побіжне ознайомлення зі всесвітньою історією та історією рідного краю.

Про ономастику творів Уласа Самчука можна сказати, що вона ще недостатньо вивчена. Ми поставили собі за мету дослідити антропонімікон роману "Марія".

Це унікальний твір української літератури. Суворий реалізм оповіді, повага до факту сільського життя, прагнення передати атмосферу сільського побуту, важкої праці хлібороба поєднані у романі з одночасним розкриттям духовних горизонтів людини з її природною енергією, могутнім прагненням до життя.

У романі Улас Самчук наводить цілий ряд онімів: антропоніми(Микола, Михайло Кухарчук, Мартин Заруба), ергоніми(газета "Пролетарська правда", пісня "Світе тихий" та ін.), хороніми (Україна, Росія, Маньчжурія та ін.), теоніми(Бог, Матір Божа, Ісус Христос та ін.), ороніми (Карпати, Кавказ), наутоніми ("Аврора") та ін. Всі вони текстуально зумовлені і відіграють важливу роль у творі.

Серед зазначених онімів значне місце займають антропоніми (імена, по батькові, прізвища, прізвиська персонажів роману), які вибудовані за такими моделями:

а) особисте ім'я людини (Оксана, Марія, Андрій, Ганна);

б) ім'я + прізвище (Гнат Кухарчук, Мартин Заруба);

в) ім'я + по батькові + прізвище (вжито лише один раз): Максим Корнійович Перепутька;

г) ім'я + прізвисько (Гнат Господи Помилуй).

Улас Самчук використав у романі близько 45 власних імен (Мартин, Демко, Корній, Грицько, Пріська, Надія тощо). Антропонімікон "Марії" є мініатюрним відображенням загальнонародного українського антропонімікону кінця XIX – початку XX ст. Усі власні імена роману несуть у собі різний ступінь емоцій і суб'єктивної оцінки.

Так, імена дітей автор часто подає у зменшувально-пестливій формі (демінутиви з суфіксами -ус-,-к-,-ц-: Романця, Христуся, Семенко, Надійцю, Гафійка, Максимцьо і под.), що підкреслює любовне ставлення батьків до своїх чад, селян до дітей.

Іншу (переважну) частину імен персонажів подано без відображення оцінної характеристики: Гнат, Сергій, Карпо, Семен, Микола, Домаха, Надія, Сидір та ін.

Наступна група імен – Палажка, Ганка, Одарка, Демко, Грицько тощо – має зменшувальні форми з суфіксом -к-. "Значення й експресивна характеристика антропонімів такого типу варіюється залежно від контексту. У ситуації інтимних та сімейних стосунків вони можуть мати ласкаве значення. Ці ж форми набувають і фамільярно-дружнього звучання, а в окремих випадках і зневажливого. Крім того, саме ці форми, порівняно з іншими, проявляють тенденцію до нейтралізації" [7, с.47]. Подані Уласом Самчуком імена — не спеціально створені зменшувальні форми найменування персонажів, а реально діюча система загальноприйнятого серед українського населення антропонімікону. Слід зазначити, що ця форма імен уже давно була прийнята українцями як основна. Про це говорить навіть Б.Грінченко у своєму Словнику: "Дуже часто імена, які за формою є зменшувальними, використовуються народом як основні, наприклад, Грицько, Химка та ін." [2, с.547-563]. Ясно, що з часом зменшувальні форми втратили свій емоційно-оцінний елемент і набули нейтральності у своєму вияві.

Антропоніми у романі "Марія" різноманітні щодо будови, походження, методів використання. При дослідженні впадають у вічі такі особливості:

1. Назвами персонажів часто є лише власні українські імена, грецькі чи латинські за походженням, чоловічі: Микола, Петро, Тить, Максим, Конон, Грицько, Сидір, Андрій, Трихон, Семен, Лаврін та ін.; жіночі: Катерина, Марія, Улита, Христина, Химка, Феодосія, Палажка, Домаха тощо. Під такими назвами, як правило, виступають персонажі — селяни-бідняки, селяни-середняки. Прізвищ їхніх здебільшого не названо.

Як бачимо, серед імен, які подає автор, зазвичай переважають ті, які були властиві українцям. Проте серед них трапляються й антропоніми на позначення єврейського носія імені – Хаїм, Гершко, Янкель. Неукраїнські імена носять крамарі та представники більшовицької влади на селі, які "роблять комунію": "...а воно часу нема... Взяла, чуєте, пляшку і до Гершка аж на Шинківці" [8, с.47]; "Я йому буду зі сонцем вставати, дертися, а якась халєра нетруджена має розпоряджатися моєю працею! Хай йому краще черево висохне, ніж дам якомусь Хамові свою кривавицю..." [8, с.107].

Неозначені займенники якийсь, який-небудь, якомусь перед антропонімами вказують на узагальнений характер цього явища (мова йде власне про "межу осілості" євреїв у Європі, що обмежувалася на сході Правобережжям України (у власне Росії євреям заборонялося жити майже до 1917 року). Українські євреї заробляли на життя дрібною торгівлею та ремеслом – крамарі, шинкарі, кравці, шевці тощо [11, с.245-247]. Протягом століть єврейські імена зазнали впливу україномовного оточення, тому автор і подав форми Гершко, Янкель. Для українців єврей був утіленням чужого й експлуататорського міста (більшість єврейського населення проживало в містах і містечках), що дешево купувало у селян продукти, а свої товари продавали дорого.

2. Персонажів-жінок письменник нерідко називає по імені чоловіка за допомогою суфіксів -их(а),-ов(а): Гапка Хомиха [8, с.49 i 74], Юхимова Ганна [8, с.32]. З часом такі оніми стають прізвищами.

3. Частина антропонімікону роману подана через імена та прізвища: Корній Перепутька, Михайло Кухарчук, Гнат Кухарчук, Мартин Заруба, Роман Заруба, Марко Закаблук, Андрій Балаба. В основному це селяни-хазяї, що мали свої господарки. Поряд автор подає і прізвища селян-колгоспників (Сергій Гнида, Карпо Фіян, Іван Казмирець, Середа Хоть, Архип Паньків), які з господарів у роки колективізації та голодомору стали повстанцями, грабіжниками, а один з них – убивцею.

4. Серед численних онімів подає автор і антропоніми церковного використання: Діомид (›Демко) [8, с.90-91], Ігнатій (›Гнат) [8, с.34] та ін.; назви релігійних свят, які регулюють повсякденне життя українців від народження до смерті: Друга Пречиста, Різдво, Водохрещі, Зелені свята, Великий піст, Великдень тощо.

5. Антропонімійна система роману відтворює всі способи творення українських прізвищ: морфологічний спосіб: за допомогою суфіксів (Грушевський, Кухарчук, Паньків, Перепутька), без застосування твірних афіксів, тобто шляхом усічення кінцевих морфем твірного слова (Хоть, Заруба, Балаба), основоскладання (Чорноокий); лексико-семантичний спосіб (Гнида, Закаблук).

6. Нечисленні власні назви, запозичені з книжних джерел – із Біблії, Євангелії, творів художньої літератури, використані автором як "семантично ущільнені одиниці" (В.Михайлов) для подачі необхідної інформації та створення відповідного асоціативного поля: Ірод, Матір Божа, Іисус Христос, Ной, Фавет, Мефістофель.

7. На окрему увагу заслуговують антропоніми – назви історичних, реально існуючих осіб: Грушевський, Микола II, Петлюра, Ленін, Сталін, Кащенко, Маркс.

Використані у романі "Марія" антропоніми на позначення історичних осіб виконують різні функції: 1) служать для створення колориту певної епохи – кінець XIX сторіччя – перша третина XX сторіччя.; 2) використовуються як "семантично ущільнені одиниці" (В. Михайлов) для стислості та лаконічності опису подій у романі; 3) створюють умови для відповідних асоціацій; 4) є об'єктом підкреслення, увиразнення думок персонажів до змальованих історичних подій та ін.

Згадані у романі історично значимі імена осіб, мимохідь і ненав'язливо, але досить чітко і лаконічно позначають історичні віхи у житті сім'ї Марії, селян-односельчан і одночасно всієї України. Як бачимо, власні імена історичних осіб опосередковано сприяють характеристиці тих історичних подій на шляху поступового розвитку України як держави. Це довгий і трагічний шлях. Так, ім'я всеросійського царя Миколи II нагадує читачам про той драматичний для України період, коли після відмови Миколи II від царського престолу у Росії через деякий час розпочалася революція. Жовтневі події змінили вектор розвитку. Україною (яка й не лишила себе нею, не знала, хто такі українці, а відчувала себе лише частиною великої Росії) смерчем пронісся вихор ідей: ідея української державності, ідея національного самоусвідомлення, ідея свободи – своєрідна отаманщина, ідея вільного землевпорядкування. І всі ці революційні на той час ідеї крутяться навколо одного – навколо землі, бо земля дає хліб, годує усіх, дає всім життя.

Loading...

 
 

Цікаве