WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Митець у прозі М.Чернявського - Реферат

Митець у прозі М.Чернявського - Реферат

До речі, один із відомих діаспорних літературознавців Ю.Бойко-Блохин у 1933 році їздив у Херсон до М.Чернявського, щоб "довідатись в нього щось про Коцюбинського" [1, с.XXVII]. І, як згадував Ю.Бойко-Блохин, М.Чернявський дав йому поштовх для кращого розуміння модерністських зацікавлень М.Коцюбинського. Прислужилася Ю.Бойко-Блохину для роботи над творчістю Великого Сонцепоклонника і праця "Червона лілея", в якій М.Чернявський подав немало психологічних картин із життя письменника, акцентуючи його талант, відповідальність, життєлюбність, самотність, тактовність і естетизм.

Читаючи ці спогади, сторінка від сторінки сповнюєшся переконанням, що це дуже наближена до чеховського ідеалу Людини, в якої все прекрасне – і душа, і помисли, і одяг. Споріднює М.Чернявського з М.Коцюбинським і розуміння своєї письменницької місії. Наприклад, у спогадах він цитує слова М.Коцюбинського щодо сюжету для наступного твору: "...я вибираю з їх найцікавіші, що були б не тільки мені самому до вподоби, але й мали громадський інтерес" [14, с.503]. Хоча в листі до М.Плевако М.Чернявський підкреслює, що були у них і розбіжності у поглядах на мистецтво: "Для нього мистецтво було самоціллю, для мене засобом, при допомозі якого ми рогадуємо світової таємниці, виявляємо філософію життя, виявляємо своє власне "Я" ...[11, с.3].

Акцент у ставленні М.Чернявського до обдарованості митця, як дарунка Божого, пронизує як спогади "Червона лілея", так і повість "Душа поета". В обох творах підкреслено делікатне ставлення дружин до своїх талановитих "половин", адже вони розтрачуючи свої духовні сили, втомлюючись "буденщиною", потребують реабілітації новими враженнями та спокоєм. Завершуються спомини про М.Коцюбинського мотивом скорботи, що як художник той "не сказав у нашому письменстві свого останнього слова". Отже, М.Чернявський, знаючи талант до письменства і до самого життя М.Коцюбинського, розумів навіки втрачене через нереалізованість цим "ясним сином сонця", якого любив як людину й як письменника з гарним талантом і смаком" [11, с.3].

Пам'ять про талановитих синів Батьківщини для Чернявського-поета і Чернявського-педагога та громадянина є обов'язковою ознакою кожного інтелігента. Його поважливе ставлення до класиків особливо окреслене в спогадах "Шевченкова могила" [1918], де докором звучить фраза: "Національна святиня потребувала б до себе іншого відношення. Хоч би зроблених з цегли постійних східців". Вражає його хрест пописаний іменами відвідувачів, неохайна хата – сторожка біля могили – "сумний свідок нашої несвідомості й некультурності" [14, с.514-515]. На могилі Шевченка Чернявський звертається до нього, як до месії:

"Чи чуєш, батьку України,

Як прокидається вона?

Чи бачиш, як неволя гине

І доля йде до нас ясна?" [14, с.518].

І пропонує не Шевченко, а сам Чернявський, коли "відповідає" за Тараса Григоровича: "Багато ще горя зазнає Україна. Важкі часи готує їй доля" [14, с.519]. У поетичному запалі, піднесено Чернявський снує в душі легенду про Шевченка і присягається бути дуже вірним "нашій матері єдиній!".

Знаючи таке поважливе ставлення Чернявського до Кобзаря, можна собі уявити, які емоції вирували в його душі, коли він довідався про зруйнування у 1919 р. денікінцями пам'ятника Шевченкові у Києві. Завжди тактовний, він називає у вірші "Вандали" цих зловмисників "новоявленими хамами". Короткий вірш завершується пророчими рядками до всіх недругів України:

"Ви в силі знищить монумент,

Але – не Україну!" [15, с.319].

На жаль, самому Чернявському довелося постраждати від не менш страшних вандалів радянських часів, для яких він своєю ерудицією, глибокою вірою в кращу долю українського народу, високою духовністю був небезпечний і сімдесятилітнім. Але його творчість, зокрема – проза, яка повертається до читача на початку нової ери українства, здатна знаходити відгуки і мотиви високої духовності митців психологічно вмотивованими картинами, образами з життя письменників.

Література:

1. Бойко Ю. Вибране. – Мюнхен, 1971. – Т.1. – С.VII–XXXVI.

2. Земляна Г.І. Проза Чернявського в українському літературному процесі кінця ХІХ – поч. ХХ століття. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – К., 2004. – 201 с.

3. Камінчик О. Поетична творчість Миколи Чернявського в дискурсивно-типологічному контексті української поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.// Слово і Час. – 2004. – №1. – С.35-44.

4. Миронець І. З історії літературознавчих взаємин 90-900 рр.// Прозаїки 90-900 рр. – Харків-Київ: Книгоспілка, 1930. – Кн. 1. – С. ІІІ–XL.

5. Плевако М. Микола Чернявський. Проза// Червоний шлях. – 1926. – №1. – С.206-240.

6. Роменець В.А. Психологія творчості: Навч. посібник. — 2-ге вид. – К.: Либідь, 2001. – 288 с.

7. Сивкова І. Проза Миколи Чернявського в літературознавчій рецепції першої третини ХХ віку// Вісник Черкаського державного університету імені Б.Хмельницького. Серія "Філологічні науки". Вип.36. – Черкаси, 2002. – С.60-68.

8. Сивкова І. "Через нетрі безвір'я...": образ світу в малій прозі Миколи Чернявського// Вісник Черкаського державного університету імені Б.Хмельницького. Серія "Філологічні науки". Вип.47. – Черкаси, 2003. – С.71-78.

9. Сорока В.І. Михайло Коцюбинський і Микола Чернявський // Микола Чернявський – письменник, громадський діяч, педагог: Тези доповідей наукової конференції. – Херсон: ХОБГ, 1993. – С. 43-44.

10. Чернявський М. Душа поета // ЛНВ. – 1914. – Т.LXV. — Ч.І. – С.74-110.

11. Чернявський М. Пливаку М. Ант. Лист від 23.05.1926 р. // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. – Ф. ХХVІІ. — Спр.505.

12. Чернявський М. Поезії. – К.: Рад. письменник, 1959. – 478 с.

13. Чернявський М. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1966.– Т.1. – 514 с.

14. Чернявський М. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1966.– Т.2. – 541 с.

15. Чернявський М. Лист до Є.Чикаленка від 1908 р. // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. – Ф. І. — Спр. 35787.

16. Шумило Н.М. Під знаком національної самобутності. – К.: Задруга, 2003. – 354 с.

Loading...

 
 

Цікаве