WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Чернявський в оцінці критики - Реферат

Микола Чернявський в оцінці критики - Реферат

МиколаЧернявськийвоцінцікритики

У січні 2008 року минає 140 літ з дня народження і 70 років від дня смерті (розстрілу) відомого українського письменника Миколи Федоровича Чернявського (1868-1938), сучасника І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, Б.Грінченка. Літературна діяльність його тривала майже півстоліття, але була трагічно обірвана, як свідчать уточнені дані 19 січня 1938 року, у сумні часи культівської пори. Твори його ще за життя виходили у 10 томах, п'ять із яких становила поезія. Він був також відомим прозаїком, вправним перекладачем, автором цікавих літературно-критичних статей, спогадів про І.Франка ("Іван Франко як поет"), Т.Шевченка ("Шевченкова могила", "Під знаком Великого Духа"), П.Куліша ("П.О.Куліш і його оповідання", "На батьківщині Куліша", "Заходи до арешту Куліша"), М.Коцюбинського ("Червона лілея"), Б.Грінченка ("Кедр Ливану"), І.Карпенка-Карого ("Чорноземна сила") та ін.

М.Чернявський брав активну участь у підготовці й виданнях альманахів "Дубове листя" (1903), "Перша ластівка" (1905), "З потоку життя" (1905), схвально оцінених у "Літературно-науковому віснику" за 1905 і 1906 рр., газеті "Волинь" та інших тогочасних виданнях.

Однак його творчість по-справжньому не поцінована й не здобула заслуженого визнання у багатьох посібниках та підручниках з української літератури до сьогодні, на мій погляд, вона варта вдумливішого і уважнішого свіжого прочитання. Пошлемось на окремі думки авторів. У курсі "Історія української літератури у двох томах" читаємо, що на його творчості та інших письменників позначився вплив модерністських течій [3: 482], в іншому місці "незважаючи на більший чи менший вплив модернізму, сильна реалістична тенденція" пробивається у нього, як і О.Олеся, М.Вороного та ін. [3: 483], що такі "модерністи поривали з фальшивими доктринами і поверталися до реалізму" під впливом боротьби революційно-демократичних письменників і насамперед І.Франка [3: 483], що "по-різному, наприклад, освоювали творчу науку революції старші українські письменники А.Кримський, С.Васильченко, М.Чернявський, Я.Мамонтов та ін." [4: 24]. Він не опинився в таборі буржуазних націоналістів, не емігрував, а лишився з народом, з батьківщиною [4: 51]. Практично від перших кроків у літературі до останніх своїх публікацій М.Чернявський залишався "не провідним для української літератури поетом" [3: 572]. Подібні думки до деякої міри повторюються і в "Історії української літератури ХХ століття" (1993), де зокрема читаємо, що у М.Чернявського був поєднаний "натуралізм з неоромантизмом" [5: 23], що М.Чернявський "із стильового боку — еклектик, понад те — свідомий еклектик, вважав, що кожен артистичний твір потребує своєї форми" (?!) [5: 29] та ін.

Думаю, що навіть оці короткі цитати і такі неоднозначні думки свідчать про те, що творчість М.Чернявського потребує нового прочитання і де в чому переосмислення та відмови від давніх ярликів та стереотипів, що супроводжували її.

Адже М.Чернявський належав до демократичного крила нашої літератури. Його збірку "Зорі" в основному схвально оцінив І.Франко, він дружив і співпрацював у виданнях альманахів з М.Коцюбинським і Б.Грінченком, активно займався громадською роботою. Цікавим періодом у його житті був малодосліджений час Лютневої революції, УНР та жовтневого перевороту. Письменник вірив у відродження України, у новий етап її розвитку. У статті "Чого плакали люде?" він розповів про велику маніфестацію у Херсоні. "Плакали з радості, що побачили очі їх, як воскресає Україна, плакали з жалю, що зжили вони весь вік свій у неволі і рабстві і що мало їм осталось жити на білому світі, коли зійшло сонце волі". Він звертається у думках до видатних діячів минулого, до своїх померлих друзів: "— Батьку Богдане! батьку Тарасе! Чи чуєте ви, чи бачите, що твориться зараз на Вкраїні? — Друзі любі і товариші, Грінченку Борисе, Коцюбинський Михайле! Який жаль, яка туга, що не дожили ви до оцих великих днів, про які ми втрьох марили на берегах Десни і які я вітаю сам на берегах Дніпра! Гуділи дзвони, навертались сльози... А там промови і привітання. А там поклики тисячами вуст: — Нехай живе вільна Україна! І плакали люди в далекому й тихому Херсоні, над Дніпром-Славутою, що розлився широко-широко й несе в море останні невольничі води з вільної України. Плакали з жалю і радості" [13]. Він бере участь у підготовці і проведенні зборів українців Херсона, на яких було вирішено заснувати товариство "Українська хата", що мало стати осередком національного, політичного, культурного, просвітницького життя на Херсонщині. Бере участь у комісії, котра мала виробити проект статуту товариства, яке пізніше заснувало газету "Вісник товариства "Українська хата", перший номер якого вийшов 12 квітня 1917 року. На сторінках цієї газети були опубліковані маловідомі широкому читачеві статті й поезії М.Чернявського, зокрема згадана уже стаття "Чого плакали люде?", "Рідна школа" (ч.5, 23 травня 1917 р.), поезія "Грім на Стоході" (ч.1, 12 квітня) та ін.

І тут я хотів би навести деякі думки про творчість, певні жанри та окремі твори М.Чернявського його сучасників та пізніших авторів. І.Франко у рецензії на збірку "Зорі" (1903) писав: "Щодо форми поезій д.Чернявського скажу, що вона загалом старанна, хоч декуди ще шаблонова (багато дієслівних або загалом незвучних римів), декуди многослівність і брак прецизії вислову. Малих настроєвих малюнків, викінчених і щодо форми і щодо композиції, в книжці д.Чернявського не мало. Так майже кожний його віршик сам для себе робить приємне, вповні симпатичне вражіння. Може вже така вдача їх, що зібрані разом вони тратять значну часть своєї сили; не вважаючи на ріжнорідність форми, але може в значній мірі задля її гладкості вони роблять вражіння деякої монотонності" [10: 94-95].

М.Чернявський уважно ставився до нових пошуків у галузі поетики, засвоїв її певні здобутки, але в своїй основі залишався переважно реалістом і традиціоналістом. В одній із своїх поезій так висловив поетичні погляди:

Краю рідного співці

Ви творці живого слова,

Киньте нетрі й манівці,

Є тропа у нас готова.

Та тропа, що у віках

Через млисті перегони

Нею предки йшли, в піснях

Мовні творячи канони...

Геть одкиньте штучних слів

Тії плетива химерні,

Щоб нас кожен зрозумів

Син ріллі і син майстерні.

[12: 379].

А у вірші "Поезія" продовжує роздуми про її справжню суть і дає їй таке своєрідне визначення:

То не поезія, де важко

Вірш суне, мов волами віз,

А хто чита, — зіває тяжко

З нудьги до сліз.

Поезія — в повітрі має,

Сміється, плаче і дзвенить,

Ясними кольорами грає

І все живить.

[12: 223]

У присвяті П.Тичині "В забутій пристані" Чернявський зізнається, що не може полетіти на космічних кораблях, бо його корабель "стоїть у пристані забутій".

Наведемо ще одну думку І.Франка про те, що Чернявський "тиха, гармонійна натура", "муза якої м'яка, меланхолійна", не був бунтарем, не був гучним революціонером, але у його поезіях звучить мотив невдоволення, "жаль до людей, навіть погорда за їх пасивність, особливо у вірші "Я жив свій вік без заохоти".

Варті уваги й думки М.Чернявського, висловлені у листі до видавця альманаху "Українська хата", де він писав: "Щодо літературної школи, то я еклектик. Я не вважав себе прихильником якої-небудь однієї з відомих мені літературних шкіл, або виключно одного напрямку й ніколи не зв'язував себе якими-небудь літературними доктринами або традиціями. На мою думку, кожна тема вимагає від письменника окремої відповідної собі формі, й тільки тоді, коли автор зможе дати їй таку форму, він одночасно з тим дає справжній літературний артистичний твір. Передовзятість губить — я сказав би що ні на єсть тонкий аромат поезії. Вона — мати шаблону, а відомо, що шаблон — кат поезії" [11: 37-38]. Ця думка поета перегукується із словами П.Тичини, який писав: "Ні до якої школи не можу себе зарахувати. В мене є символізм і імпресіонізм, і навіть футуризм та в деякій мірі імажинізм" ("Із щоденникових записів").

"Мій поетичний символ віри, — продовжував М.Чернявський, — свобода у виборі тем і безпосередність у вислові того, чим буває повна душа, що проситься вилитись у слові.

Тому-то, коли я, дивлячись на свої писання не як автор, а як сторонній досліджувач, я помічаю на їх (маю на увазі й твори не видрукувані) сліди напрямків: романтичного поруч з реалістичним, модернізму й поруч пленеризму, а далі імпресіонізму й символізму. І всі ці напрями мені однаково любі й дорогі, й я користуюся їми всіма, але ні одному з них не можу віддатися цілком. Бо це означало б свідомо обмежити себе" [11: 38].

Оця мимовільно сказана самохарактеристика — "я еклектик" сприймається деякими літераторами як правдива самооцінка його творчості і вони не вбачають тут певної іронії й самоіронії, а також умов і часу написання і вона повторюється час від часу.

Loading...

 
 

Цікаве