WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Микола Василенко та його здобутки - Реферат

Микола Василенко та його здобутки - Реферат

Микола Василенко та його здобутки

На літературному полі Таврії у різні часи з'являлось багато небуденних особистостей. Дмитро Маркович і Дніпрова Чайка, Микола Чернявський та Іван Дніпровський, Микола Куліш і Сава Божко, Євген Фомін і Михайло Хорунжий... І кожному з них довелося зазнати тяжких випробувань (репресій, арештів, заслань, замовчування їх доробку). Цю лінію переслідуваних за своє письменницьке слово співців-тавричан продовжує наш сучасник Микола Олександрович Василенко — самобутній поет, прозаїк, перекладач, публіцист, мемуарист.

За плечима митця вихід низки поетичних книг "Небовий ключ" (1990), "Очна ставка" (1990), "Жменя дощу" (1999), "На горі стояла хата" (2001), "Усе царство — за коня" (2003), "Архітектура планиди" (2004), збірки перекладів з англійської "Ключі від королівства" (1997). Він автор героїчної поеми-казки "Жариста шабля" (1996), повісті "Лаодіка" (1993), історичного роману "Уламки імперії" (2002), численних мемуарів та літературознавчих статей і нарисів, серед яких слід виділити "Парнас у Заполяр'ї" (1992), "День народження України" (1996), "Штрихи до біографії Г.Кочура" (1999), "Короткий спогад" (2002). Увагу привертають зразки Василенкової літературно-публіцистичної Шевченкіани — "Світильник землі української" (1996), "Апостол правди" (1997). Але як жаль, що протягом багатьох десятиліть — не тільки в часи сталінських репресій, а й за пізнішого розгулу і сваволі радянського чиновництва від культури — Миколу Василенка штучно відмежовували від читацького загалу. Довгі-предовгі десятиріччя митець не міг видати своїх книжок. Адже і в 40-50-х, і в 60-80-х роках він не приховував своїх поглядів і переконань, які вияскравлено хоча б і в поезії, датованій далеким 1949 роком:

Розіп'яли йому душу,

вирвали горло і серце єдине,

а він гукає:

— Хай живе Україна!

Скрутили йому руки,

голодом очі виїли,

а він про єдине:

— Хай живе Україна!

("Стоїк")

Ліричний герой багатьох Василенкових творів своєю непідвладністю й незалежною позицією, жертовністю й подвижництвом нагадує самого автора. Наче про себе мовить цей мислитель-людинолюб у вірші про вічно мандруючого українського філософа-гуманіста:

Людці з холодними очима

собак нацьковують на нього,

бо їх лякає його серце,

що гучно б'ється.

А він шляхами йде,

як вчора йшов,

як піде завтра...

І не одна в степу його зогріє ватра;

і не одній людині скаже тепле слово;

і не одному серцю світ відкриє знову,

і далі йтиме в затінку дібров,

як вчора йшов...

("Григорій Сковорода")

Оця певність у собі, виваженість слова і чину, постійне відчуття дотичності до всього, що діється в світі, глибинна віра в Україну й українців не можуть не приваблювати і в долі, і в творчості Миколи Олександровича. Пройшовши через остарбайтерські поневіряння в гітлерівській Німеччині й жахіття сталінських таборів, письменник-тавричанин зберіг у собі якусь дивовижну добротворчу й світлоносну силу, яка не тільки його самого зорієнтовує на повсякчасне утвердження загальнолюдських ідеалів і плекання та збереження національних святощів — рідної мови й культури, історичної пам'яті народу, а й гартує дух тих, що з ним поруч, хто прилучається до його високого світу. Микола Василенко часто виступає перед студентською та учнівською молоддю Херсонщини і завжди з незмінним успіхом. Адже в його долі, і в його лірі віддзеркалюються і найтрагічніші, і радісні моменти буття рідного народу.

Поет Микола Василенко завжди "обличчям до сонця". Він нагадує античного чи середньовічного співця, що складає гімни-славні на честь людської краси і досконалості. Водночас це митець дуже сучасний — і проблематикою, і художніми пошуками, і творчими експериментами.

Його вважають патріархом літературного цеху на Херсонщині, але сам поет, здається, не відчуває тягаря літ на своїх плечах. М.Василенко — активіст місцевої філії Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, упорядник серії книг-спогадів "Сибірські ГУЛАГи — Херсонські степи". За його дієвої участі відбуваються заходи таврійської філії Товариства "Просвіта" імені Т.Г.Шевченка і Конгресу української інтелігенції. Він є головою міської благодійної організації Таврійська фундація "Осередок вивчення української діаспори" та провідним співробітником наукової лабораторії "Українська література в англомовному світі" при Херсонському державному університеті. Він один з ініціаторів створення Херсонського куреня сатириків і гумористів, а ще незмінний член редколегії ряду місцевих альманахів і наукових збірників.

Особливо слід відзначити плідну перекладацьку діяльність М.Василенка. А це переклади з англійської (Д.Байрон, П.-Б.Шеллі, А.Теннісон, Д.Кітс, Г.Лонгфелло, А.Рамзей, У.Блейк), з польської (Л.Стафф, А.Слонімський), з німецької (Й.-В.Гете), з чеської (Ф.Нехватал), з білоруської (М.Богданович, М.Танк), з болгарської (Н.Данчева) та ін.

У наш час творчі здобутки М. Василенка гідно оцінені. Він є лауреатом премії імені Василя Мисика. І хоч як важко перегортати кам'яні сторінки лихоліть, що увірвалися й у добу незалежності, але поет щасливий тим, що на його віку здійснилася мрія багатьох поколінь — постала Українська держава, і тим, що є й його камінчик у фундаменті цього довгожданого витвору. 2004 року М.Василенкові виповнилось 80 років. Але старий співець по-молодечи закоханий у життя, у нашу незалежну й соборну Україну, і ця іскриста любов додає йому снаги і творчого вогню. Тож хочеться сказати:

На скронях сивина —

Із юністю розлука,

А на душі весна,

Бадьора, повнозвука:

На батьківській землі,

Відроджено-здоровій,

Гортаймо скрижалі

Державності й любові.

Камінні сторінки...

Гортати їх нелегко —

І знов через роки

Печаль несуть лелеки.

Та цур бо тій журбі!

Єднає нас камена

Під жовто-голубі

Й оранжеві знамена.

З роси і води Вам, Співаче! Хай вільна Україна ще довго наслухає Ваш чистий, правдивий і мужній голос.

Loading...

 
 

Цікаве