WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Пантелеймон Куліш(пошукова робота) - Реферат

Пантелеймон Куліш(пошукова робота) - Реферат

запорозької вольниці, не з боку народних низів, а у національній шляхетсько-старшинській верхівці, ненаситній жадобі старшинування, яка роз'їдала іржею ворожнечі козацьку верхівку. Тому так наполегливо утверджував він ідею моральної чистоти, неоскверненої гріхом душі, благородного сумління у тому зганьбленому марнославними пориваннями до влади світі, далекому від гармонії, закликав шукати "правду-істину" в своїй душі, очищати її, як учив Сковорода, від земних гріхів і пориватися до абсолютної істини, до блаженства і внутрішнього спокою.
"Спасибі тобі, богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливе, спасибі тобі за "Чорну раду", - писав у листі від 5 грудня 1857р. Шевченко. - Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував "Чорну раду" по-нашому. Я її прочитав і в "Руській бесіді", і там вона добра, але по-нашому лучче".
Багато що ріднило Куліша і Шевченка. Передусім - вболівання за долю рідного народу, в ім'я соціального і національного визволення якого так натхненно трудились ці подвижники духу, з тією тільки різницею, що революційний демократ Шевченко обстоював ідею бунтарства, неминучої розплати за знущання над простолюдом, ідею революції, посилаючи прокльони на голови злотворящим, а трудящим людям, доброзиждущим рукам на їх обкраденій землі бажаючи любові, злагоди, сердечного раю, а Куліш застерігав від кровопролиття, нагадуючи про Велику Руїну, яка відкинула Україну назад у культурному і державному становленні. Не випадково поемою "Великіпроводи" її автор внутрішньо полемізує з Шевченковими "Гайдамаками", вважаючи, що загальнолюдські гуманістичні цінності повинні вивершуватися над національними та класовими амбіціями, що добро має торжествувати над злом, а милосердя над жорстокістю.
У Куліша, як і в Шевченка, чи не кожен вчинок героїв "заземлений" на соціальне тло; його також тривожить недосконалість суспільства, причина якої - в соціальній несправедливості. Саме тому моральні переживання героїв, їхня етична свідомість закорінені в глибини соціальної несправедливості, яка продукує конформізм, вирощує нові форми пристосуванства, морально-психологічної деформації особистості, нівелює почуття національної гордості, честі й гідності людини. Але Куліш вважав, що "кривавим манівцем до щастя не дійти", а треба "на культурну путь Владимирську" вертатися, вірив:
Схаменуться, стрепенуться
Стуманілі люде:
Рідне слово, рідний розум, -
Рідна й правда буде.
Без напасти завоює
Городи і села
І над людьми зацарює
Приступна й весела.
("Рідне слово")
Просвітительські і християнські ідеали рівності, справедливості, братерства, ідеали всеслов'янської рівноправної єдності, які сповідував Пантелеймон Куліш, не були чужими й Тарасові Шевченкові. Не випадково після гнівних інвектив і глузливих насмішок із земляків своїх в Україні і не на Україні Шевченко своє послання "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." завершує закликом брататися. Ідея братолюбства, яка виростає на грунті попереднього безкомпромісного осудження гріхів своїх і чужих, тверезого очищення національної совісті над розритими могилами своїх предків, чесного перечитання, не оминаючи "ані титли, ніже тії коми", історії свого народу, безжального осудження злочинів і помилок чванливих його проводирів, вивершує той моральний храм, який вибудовував Шевченко у своєму прагненні до соціальної гармонії:
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Тарас Шевченко, як і Куліш, лякає тих, хто ненавидить свого убогого брата, хто дере шкуру "з братів незрящих, гречкосіїв", всенародним революційним апокаліпсисом, жахає божим судом і земною карою розкутого люду.
У липневому листі 1857 року до сестер Милорадович Куліш полемізує від свого імені та імені Шевченка з українським панством, яке обурюється їхніми пророцтвами про страшний народний суд і кров, що сторіками потече в Чорне море: "...мале б се було діло, коли б його можна малими жертвами іскупити... Будуть мученики, будуть великі жертви, а правда все-таки останеться правдою".
Куліш осуджував насильство, руйнівну силу повсталого люду, жахаючи майбутньою розплатою за жорстокість тих, хто кров людську замірився розливати:
Підійметесь, розіллєте
Кривавії ріки
А прийде час, провалитесь
В страшну тьму навіки
("Великі проводи")
Письменника передусім лякала анархічна розлютованість віками гнобленої черні, яка у своїй кривавій помсті за наругу й насильство може змести з лиця землі не лише храми культури, духовні святині, але й заповіти загальнолюдської моралі. У "Думі пересторозі, вельми на потомні часи потрібній" Куліш розгорнув повчальну візію-пересторогу для майбутніх поколінь. Виростає ця жахна антиутопія на матеріалі історії поневолення Римом Іудеї. Поет пророчо свідчить про те, що з цих безумних повстанців, які зруйнують ненависну ім цивілізацію, виростуть нові тирани, які заживуть у золотих палатах і гнобитимуть із такою ж лютістю братів своїх, а за подвиги в нагороду "демон тьми" дасть їм "руйновище пусте да голоднечу й мір, Юдоль отчаяння, німої смерті пир".
Отсе ж вони й живуть, - вони, чи все одно,
Унуки їх у тих цяцькованих палатах,
І байдуже їм, що засліплене вікно
Не сяє сяєвом в низьких мужичих хатах.
Таке ж і в вас самих постане в нас багно,
Як будете ходить у здертих з панства шатах...
Застерігаючи свій народ від повторення Великої Руїни, Куліш покладав вину за неї не лише на гетьманів, що були при владі в 1663 - 1687 роках - І. Брюховецького, М. Многогрішного, І. Самойловича, П. Тетерю, Д. Дорошенка, а згодом й на Б. Хмельницького, С. Наливайка, І. Мазепу, на Коліївщину і взагалі на всіх, хто замірявся мечем, а не розумом, талантом, словом добувати свободу і незалежність українському народові. Застерігав він і своїх літературних опонентів, критиків від повсякчасних нападів на нього, особливо за знеславлення козацтва. Це з великою майстерністю і дотепністю він здійснив в поемі "Куліш у пеклі", уявний автор якої Панько Небреха розповідає про пригоди "гарячого Куліша" в пеклі, куди й запроторили цього "мученика за правду":
І за письменницьку роботу,
Що завдавала всім турботу,
До пекла мовчки почвалав
Творчо наслідуючи Гомера, Вергілія, Котляревського, своєю оригінальною містифікацією, він зробив спробу посперечатися з тими, хто так настирливо дорікав йому за "розгрібання" святих могил національної історії, за розвінчання начебто ідеального минулого свого народу.
Полемічний запал Куліша яскраво спалахнув у примітках до поеми "Куліш у пеклі". Та не лише там. Скільки ним написано поетичних філіппік супроти своїх опонентів на захист і виправдання "Истории воссоединения Руси", "Хуторної поезії", "Крашанки...", супроти осміяння
Loading...

 
 

Цікаве