WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Літературно-мистецька шевченкіана Володимира Різниченка - Реферат

Літературно-мистецька шевченкіана Володимира Різниченка - Реферат

Літературно-мистецькашевченкіанаВолодимираРізниченка

Під стягом вірності високим Кобзаревим заповітам вели відлік свого поступу й боротьби за національне відродження численні представники української культури другої половини XIX — перших десятиліть XX ст. Зорею великого Тараса осяяний і розквіт небуденного таланту Володимира Васильовича Різниченка (1870-1932), відомого в літературно-мистецькому світі під псевдонімами Велентій, Гайд, криптонімами Р-ко, В-й тощо. Це справді визначна постать в історії вітчизняної науки та культури. Як видатний природознавець і мандрівник, академік АН УРСР, він залишив немеркнучі сліди в царині палеонтології, геоботаніки, ґрунтознавства, гідротехніки, гідрогеології, геології, географії... А разом з тим — поєднував плідну наукову діяльність з працею художника, письменника, перекладача, публіциста. Був безпосередньо причетний до справи українського просвітницького та визвольного руху порубіжжя XIX–XX століть.

Для південців постать В.Різниченка (Велентія) цікава ще й тим, що у 1901-1903 рр. він працював статистиком і завідувачем статистичного відділу земської управи в Херсоні, був тісно зв'язаний з діяльністю місцевої національно свідомої та революційно налаштованої інтелігенції (Дніпрова Чайка, А.Грабенко, Г.Коваленко-Коломацький, М.Чернявський, В.Кедровський, В.Яблоновський та ін.). У 1907 році він одружився з онучатою племінницею Дніпрової Чайки Афанасією Миколаївною Хайнацького, яка стала однодумцем і порадницею, супутницею в наукових подорожах чоловіка. У 20-х рр. В.Різниченко займався гідрогеологічними дослідами в Таврії — зокрема, в її придніпровських регіонах та в заповіднику Асканія-Нова, вивчаючи й прогнозуючи можливості створення в цих безводних краях великої й розгалуженої зрошувальної системи (пізніше цей задум було реалізовано).

Слід відзначити, що протягом XX століття далеко не завжди життєпис ученого В.Різниченка пов'язувався з творчою долею художника й літератора Велентія, або Гайда. Тому, гадаємо, доречно буде згадати добрим словом тих авторів, які дбали про те, щоб різні грані обдаровання митця й науковця співвідносились з однією особою. На тлі 20-х рр. — це В.Хмурий зі статтями "Українська сатира революції 1905-1906 рр." ("Культура і побут", 1925, 20 грудня) та "Образотворча сатира 1905 року" ("Всесвіт", 1925, № 22-23). Цю ж традицію продовжено часописом "За радянську академію" (1932, № 8-9), в редакційному некролозі якого підкреслювалось, що визначний учений В.Різниченко "мав хист видатного художника-карикатуриста, що писав найчастіше під псевдонімом В.Велентія". Після десятиліть замовчування постаті митця й дослідника, що спостерігалось у часи сталінського режиму, відродив пам'ять про нього (і саме в цілісному сприйнятті) колишній учень Володимира Васильовича — І.Підоплічко в 12 томі "Української Радянської Енциклопедії" [15]. Справжнім ентузіастом у справі пропаганди й популяризації спадщини незаслужено призабутого вченого, майстра пензля і слова стала в 60-70-х рр. мистецтвознавець І.Блюміна, чия кандидатська дисертація "В.В.Резниченко (Велентий) — художник и поэт" (Л., 1969), монографія [3] та низка статей [2; 4; 5] по-новому відкрили для загалу видатного діяча.

Проте, на жаль, і до сьогодні продовжують з'являтись публікації з різночитаннями, всілякою плутаниною довкола імені В.Різниченка (Велентія). Досить назвати книгу Б.Ясінського "Літературно-науковий вістник: Покажчик змісту. Т.1-109 (1898-1932)", що з'явилась у 2000 році. З одного боку, вражає неабияке подвижництво цього автора-упорядника, який даному виданню віддав десять років свого життя. Та з іншого боку, прикро визнавати наявність у цій книзі суттєвих огріхів. Уже в першому розділі "Покажчик змісту ЛНВ" Б.Ясінський вважає однією й тією особою Велентія, Володимира Резнікова та Василя Ріленка [22], а про існування В.Різниченка взагалі воліє не згадувати. Подібна плутана інформація вміщується і в наступних розділах: "Покажчик рецензій українською абеткою" [22, 389], "Покажчик предметних рубрик" (у підрозділі "Українська література") [22, 472], "Покажчик перекладачів" [22, 496], "Покажчик криптонімів та псевдонімів" [22, 507]. У результаті такої мішанини Велентієві приписано кілька перекладів з польської, які йому не належать.

Метою нашої статті є систематизація шевченкознавчої структури спадщини В.Різниченка. Принагідно звертали увагу на присутність образу Кобзаря в творах художника і поета Велентія В.Хмурий, О.Бабишкін, Є.Демченко [1; 11-13; 18; 19] та інші дослідники. Детальнішу характеристику шевченківських мотивів у доробку митця запропонувала І.Блюміна в різних розділах своєї монографії "В.В.Різниченко (Велентій) — художник і поет" (1972). Дослідниця зібрала й опублікувала в одному виданні десятки репродукцій малюнків митця, що друкувались по різних журналах і газетах, або ж залишились у його приватному архіві й були маловідомими для загалу. Окремий розділ своєї монографії Ірина Михайлівна присвятила літературній спадщині діяча, звернувши увагу поміж іншим і на шевченківську тематику [3].

Володимир Різниченко (Велентій), народившись серед українських просторів (село Велентієве Ніжинського повіту Чернігівської губернії), змалечку чув про Кобзаря. Але, звісно, не могло бути й мови про вивчення творів великого Тараса в тогочасних школах поневоленого російським царатом краю. У статті "З приводу смерти Івана Бондаренка" (1911), присвяченій долі давнього товариша, перспективного вченого й "національно-свідомого Українця", що передчасно пішов з життя, В.Різниченко наводить цікаві подробиці про умови його навчання в Ніжинській гімназії:

"Про національне українське освідомленнє нема чого й балакати... Більшість учнів нашої кляси розмовляли проміж себе ламаною напівукраїнською мовою, співали переважно українські пісні. Український природний ґрунт, звичайно, відбивався на нас цілком стихійно. Але української національної хоч би якої свідомости не було жадної ні у кого. І навіть рідко хто з нас читав що-небудь з Шевченка.

В такій атмосфері пропливало наше гімназичне життє..." [8, 454].

Зате за навчання в Харківському університеті, котрий закінчив у 1896 році, В.Різниченка та його однодумців "обвіяло трохи свіжійшим повітрєм".

Твори шевченківської тематики з'являються в доробку В.Різниченка на порубіжжі XIX і XX століть. Про це свідчить листування художника і поета з редакцією "Літературно-наукового вісника" (Львів). Ці епістолярні зразки містять зворотну адресу, яка потверджує, що митець цікавився постаттю Кобзаря і в період проживання та культурно-просвітницької діяльності в нашому краї ("г.Херсон. Уездная Земская Управа. Владимиру Васильевичу Ризниченко"). Звертаючись до львів'ян, він зазначав: "Прошу вельмишановну Редакцію Літературно-наукового вісника сповістити мене: чи може бути у Вашому місячнику надрукований "Похорон Шевченка"?" (Лист з Херсона від 27 лютого 1902 року). А далі додавав: "Якщо "Похорон Шевченка" Вам непридатний, то, може будете такі ласкаві передати його до іншого якого місячника" (там же).

У цей період В.Різниченко був активним членом Херсонської громади та належав до "лівої фракції" місцевої організації Революційної української партії (РУП). Про це дізнаємось зі спогадів його колеги по названих структурах — Григорія Коваленка-Коломацького. У мемуарах, присвячених відомій херсонській письменниці-просвітниці Дніпровій Чайці, цей діяч, поміж іншим, стверджує: "Число наших членів подвоїлось (правда, не одразу) і ми року 1903-го мали змогу навіть маніфестувати себе прилюдно як херсонська громада вирядженням до Полтави делегата з адресою на свято відкриття пам'ятника І.П.Котляревському.

Дух часу і вимоги тодішнього політичного життя примусили незабаром нашу херсонську громаду диференціюватись" [14, 95].

І далі Г.Коваленко-Коломацький відзначає ініціативність В.Різниченка як революційно настроєного місцевого інтелігента.

Показово, що ранні поезії митця, котрі, як і переклад горьківської "Пісні про Буревісника", надсилав до галицької періодики, були перейняті повстанськими інтонаціями. Один з таких віршів називався "Гайдамака" (за підписом Володимир Велентій). Низка інших — "До земляків і землячок", "До туману", "Чорна могила" — пропонувалась під псевдонімом Гайдамака. За словами І.Блюміної, "це типові твори початківця, наслідування ранніх поезій Тараса Шевченка. Лейтмотивом їх є туга за поневоленим рідним краєм" [3, 153].

Волелюбним пафосом позначені й численні поезії в прозі В.Різниченка "Зірки на землі", "Веснянка", "Перше мая", "Над однією країною панувала ніч холодна..." та ін. Своєю символікою вони суголосні з ритмізованими мініатюрами Дніпрової Чайки ("Плавні горять", "Шпаки", "Образ великого" та ін.), якими щиро захоплювався письменник. Додамо, що В.Різниченко брав участь в обговоренні творів цієї авторки на засіданнях Херсонської громади [14, 97].

Loading...

 
 

Цікаве