WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Література та еміграція - Реферат

Література та еміграція - Реферат

Четвертим дискусійним (і найбільш, на нашу думку, цікавим) є питання хронологіїлітературиукраїнськогозарубіжжя. Тут маємо декілька принципово відмінних точок зору. Г.Костюк у своїй праці "З літопису літературного життя в діаспорі" (1971) поділяє українську еміграційну літературу на 4 етапи: 1921–1940, 1941–1945, 1945–1954, 1954 — і до сьогодні. Натомість Г.Грабович твердить, що "українська еміграційна література в повному значенні цього слова розпочинається лише після Другої світової війни, по суті, за періоду ДіПі, тобто в 1945–1950 роках. Лише там і тоді українські письменники й читачі остаточно поривають зі своїм середовищем і опиняються у суворій реальності чужорідних культур" [2: 389]. На думку Ф.Погребенника [5: 24], дві хвилі еміграції увійшли в історію літератури, дали визначні мистецькі цінності: пожовтнева (1919–1920 рр.), що з'явилася після розпаду УНР і ЗУНР, і повоєнна. У книзі "Українська еміграція: Від минувшини до сьогодення" за ред. професора Богдана Лановика [9] колектив науковців аналізує історію української еміграції, починаючи з перших століть нової ери; чи не найбільше уваги приділено саме еміграції 20 ст. Тут виділяються два етапи: перший — міжвоєнна еміграція 1917–1939 рр., другий — за Другої світової війни та в повоєнні роки. Наголошується, що українська політична еміграція мала дві хвилі: першу під час і після Першої світової війни, другу — в кінці та після Другої світової війни. Також називається третя хвиля — повоєнний період. А Василь Шепетюк та Іван Гавдида пропонують не пропустити поза увагою і таке специфічне явище, як четверта хвиля української еміграції. Йдеться про виїзд за кордон дисидентів у 70–80 рр. за брежнєвського застою.

На нашу думку, розгляд еміграції 20 ст. слід розпочинати саме з міжвоєнної доби. Еміграція початку 20 ст. (включаючи й кінець 19-го) більше мала економічне підґрунтя, її радше не розглядати суто в контексті історії української літератури 20 ст., щоб не розривати цілісний період к.19-поч.20 ст., не сплутуючи в такий спосіб неподібні і далекі, за О.Баганом [1: 65], естетичні світи, якими були 19 і 20 ст. А нові визначальні суспільно-політичні, культурні й літературні тенденції 20 ст. з'явилися саме внаслідок чотириріччя 1914–1918, коли Європу сколихнули бурхливі події Першої світової, а в Україні відбулися стрімке державотворення та націєтворення, адже дух 19 ст., дійсно, тривав чи не до 1914 р. Тож, підсумовуючи, зазначаємо, що першу хвилю еміграції письменників 20 ст. (як найбільш масову) визначають саме митці, що безпосередньо чи опосередковано брали участь у визвольних змаганнях за здобуття першої незалежності Українській державі часів Української Народної Республіки та Центральної Ради і які не прийняли нового політичного режиму після занепаду УНР. Згодні з О.Баганом, що 1914 рік означає початок подій, вплив яких тривав аж до 1945 року [10: 66], що період міжвоєнної доби 1914-1945 був цілісним історичним етапом у бутті української нації і виокремлюється чіткими і значущими датами, які кардинально змінили світ, тому не погодимося з Г.Костюком, що виділяє окремим етапом української еміграційної літератури 1941-1945 роки. Тож вважаємо за доцільне другою хвилею називати період з кінця Другої світової війни та в повоєнні роки часів ДіПі (1943-1945 — 1950-ті), який окремим етапом виділяє і Г.Костюк, і Г.Грабович, і Ф.Погребенник, і Б.Лановик. Це є час згуртування тих письменників, що поневіряються далі після першої еміграції, втікачів від сталінського режиму, формування нових постатей. Неможливо не згадати тут і діяльність МУРу. А третьою хвилею називаємо період від 50-х років, коли налагодилися регулярні рейси до США, пасажирами яких стали колишні мешканці таборів для переміщених осіб, коли США і Канада у 60-70–х рр. заявили про себе як головних "репрезентантів передової культури" [1: 75]. Саме тут опинилися в цей час родина Холодних, Василь Барка, Григорій Костюк, Євген Маланюк, Іван Багряний, Оксана Лятуринська та багато інших. На цих теренах об'єдналися і найдавніша еміграція, і уенерівська, і радянська, і вже виховане чи навіть народжене тут покоління (щодо сумніву про право творчості останніх називатися "еміграційною", а не "закордонних українців" говорилося вище), центром гуртування яких стали Об'єднання українських письменників "Слово", Нью-Йоркська група.

Отже, в українській історії 20 століття відомі три хвилі еміграції, кожна з яких мала найрізноманітніше підґрунтя — політичне, культурологічне, соціальне. Українці виїжджали за межі держави через політичні переслідування ідейних поглядів, на знак протесту проти обстановки у країні, з метою реалізації своїх державницьких задумів у можливих умовах і допомоги окупованій політично і морально Україні. Втікаючи за кордон, українці також прагнули зберегти у часі й просторі духовну культуру України, продовжити її існування. І, врешті, оголосити всьому світові про ту ситуацію, що склалася в державі. Звісно, процеси міграції тривають постійно, але найважливішими літературними були саме ці названі.

Як ми бачимо, проблема взаємоперехрещення літератури й еміграції є дуже цікавою. Коло наріжних питань з часом розширюється, тому завжди відкривається царина недослідженого, що потребує уважного і наполегливого розгляду.

Література:

1. Баган О. Міжвоєнна доба в українській літературі ХХ ст.: період, стилі, ідейно-естетичні пріоритети// Визвольний шлях. — 2005. — №12. — С.64–83.

2. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. — К.: Основи, 1997.

3. Гром'як Р. Давнє і сучасне. — Тернопіль: Лілея, 1997.

4. Костюк Г. У світі ідей і образів // Сучасність. — 1983. — С.442.

5. Погребенник Ф. Еміграція і література // Слово і час. — 1991. — №10. — С. 22-28.

6. Погребенник Ф. З Україною в серці: Нариси-дослідження про творчість письменників-прикарпатців у діаспорі. — К.: Вид-во ім.О.Теліги, 1995.

7. Славутич Яр. Дослідження та статті. — Едмонтон: Славута, 2006. — 484 с.

8. Сорока М. Чи є панацея від міфу про Антея в українській літературі діаспори? // Слово і час. — 2000. — №12.

9. Українська еміграція: від минувшини до сьогодення: Навч. посібник /За ред. Б.Лановика. — Тернопіль: Чарівниця, 1999. — 512 с.

10. Шерех Ю. МИ і ми // Слово і час. — 2000. — №1.

Loading...

 
 

Цікаве