WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Література та еміграція - Реферат

Література та еміграція - Реферат

Літературатаеміграція

Як відомо, поняття "українська література" не визначається суто територіальним критерієм. Так сталося, що нашу літературу репрезентують письменники (таки наші, українські) і поза межами держави. Ми ще по-справжньому не осмислили цей феномен: українці, закинуті жорстокими вітрами історії в далекі світи, будували там Україну... Ті, кого ми не дуже точно називаємо українською діаспорою, мають не тільки дуже шляхетну хворобу — ностальгію, вони повсюдно несуть у собі й невиліковну україноцентричність. Саме такі люди й творили Україну поза Україною. Вони ставали національними лідерами й гуртували довколо себе земляків, зорганізовували їх у культурні громади, освітні, професійні, творчі об'єднання. Вони самі подавали приклад жертовності й подвижництва в ім'я української ідеї. Як зазначав Ф.Погребенник [5: 22], еміграції всіх часів і народів супроводжувалися народженням і розвитком громадсько-політичної й літературно-естетичної думки, що відображала історичну долю цього народу.

Цілісне вивчення літературного доробку діаспори лише починається. "Перед нами невідкладне завдання, — наголошував Федір Погребенник, — об'єктивно осмислити й оцінити творчі надбання українських митців у минулому й сучасному, зробити їх надбанням на рідних землях, виправити ту шкоду, якої завдано насильницьким відлученням більшовицьким режимом від материкової культури майже всього того, що створили в еміграції українські письменники, композитори, художники, вчені у різних галузях культури і науки" [6: 3]. Вивчення і публікація творів, що за доби недержавної України постали у вільному світі, — одне з першочергових завдань сучасного літературознавства. "Проблема "еміграція і література" щойно починає осмислюватися і потребує комплексного системного підходу з урахуванням доробку світової науки про літературу. Конче необхідно не тільки простежити тематику та ідейний пафос творів емігрантів і про еміграцію, а й відтворити образ світу, вибудуваний у них, та їх поетику", — впевнений Р.Гром'як [3]. Це важливо ще й з огляду на те, що протягом 20 ст. за межами України опинилася чимала когорта обдарованих митців, які попри свою географічну відірваність від України відіграли значну роль у розвитку її красного письменства.

Важливою ланкою в дослідженні літератури українського зарубіжжя слід вважати вироблення спільних критеріїв вивчення, єдиного підходу. Адже низка проблем, пов'язаних з літературою зарубіжжя, й нині викликає жваві дискусії. Передусім ідеться про дискусіїтермінологічні. Як називати творчість зарубіжних українців: література української еміграції? Але не всі вони були емігрантами. Тим паче нині існує таке явище як творчість українців, які народилися за межами України, це друге, третє покоління емігрантів. До того ж у деяких країнах українці протягом багатьох століть живуть на землях, часто суміжних, здавна населених ними, тобто вони не є емігрантами. Можливо, творчість української діаспори? Але знову ж таки не всі категорії закордонних українців охоплюються цим визначенням. На нашу думку, ці терміни позначають одне явище (з літературної точки зору), проте вказують водночас і на його відтінки. Еміграційні письменники — ті, що виїхали зі своєї країни в іншу, але за цього розгляду не беремо до уваги наступність творчу чи генетичну; вони не обов'язково мають (хоч це і можливо) утворювати компактне поселенння на тривалий час. Це може бути разова хвиля, коли письменники навіть не втрачають надії на повернення на батьківщину. Вживаючи цей термін, ми обов'язково апелюємо до поняття "виїзд". Поняття ж діаспорні письменники може включати в себе письменників-емігрантів, до того ж це і ті, хто народився в Україні, а виріс за її межами, а також покоління, народжене і певною мірою асимільоване на новій землі, тобто це не тільки перше покоління емігрантів, а й друге, і третє. Яр Славутич, "український канадієць", вважає, що "українська діаспора" — "закономірний вислів чи пак термін для українства за кордоном" [7: 467]. І пропонує також поряд із діаспорою як збірною назвою синонімічно вживати словосполучення "закордонні українці". Проти терміну діаспора, однак, був категорично проти Юрій Шерех [10: 63], наголошуючи, що людей спіткало не "розсіяння", а свідомо був обраний шлях поза межі батьківщини.

Отже, варто послуговуватися тим чи іншим терміном залежно від ракурсу дослідження, від того, що саме хочемо підкреслити чи на чому наголосити. Іншими словами: всі письменники, що емігрували, є представниками української діаспори ("розсіяними" у світі), але не кожен письменник діаспори є емігрантом. Еміграція — то є складник життя діаспори, остання, у свою чергу, включає як автохтонне населення, так і нащадків емігрантів. Визначення "література українського зарубіжжя" або "українська зарубіжна література" (Л.Скупейко) також має право на існування. Це поняття місткіше і охоплює творчість усіх груп українського населення за межами України. Не новим сьогодні є і термін "українські письменники в екзилі", у якому ключовою є сема "вигнання", "виселення".

Другим каменем спотикання є те, що більшість літературознавців не вважають за необхідне зараховувати до переліку зарубіжних українських авторів тих митців,чиятворчаманерасформуваласявУкраїні (Самчук, Осьмачка, Багряний...). Українську літературу 20 ст. важко уявити без таких письменників-емігрантів, як Винниченко, Осьмачка, Барка, Маланюк, Косач та ін. Але, зважаючи на те, що як творчі постаті вони сформувалися ще на рідній землі, Микола Сорока [8: 12] зауважує, що саме тому їх не виділяють в окрему (емігрантську) групу, а термін "письменники-емігранти" щодо них є радше умовно-географічним.

Наступна дискусійна тема стосується питання про функціональністьчивідмираннялітературиукраїнськогозарубіжжя. Отже, в підсумку: чи українська зарубіжна література є феноменом доконаним, явищем, що відбулося, чи вона розвиватиметься й далі. Концепція функціональності еміграційної літератури була висунута в середовищі українських емігрантів як безпосередніх її носіїв. Голова Об'єднання українських письменників в екзилі "Слово" Григорій Костюк [4: 442] вважає український літературний процес поза межами України реальним фактом. А внаслідок складних історичних зрушень, включаючи революцію 1917 року, гітлеризм, сталінізм і, зрештою, Другу світову війну, "еміграційна література різних народів виросла у велике соціяльне явище...". На протилежних позиціях стоять представники найстаршого покоління емігрантів Г.Журба та молодшого — Д.Струк. Останній вважав еміграційною лише літературу першого покоління емігрантів, а подальша література, на його думку, вмирає із самими її творцями. Не можна не погодитися із думкою літературознавця М.Сороки [8: 18], який твердить: українська література, позбавлена рідного ґрунту, як і міфічний Антей, вливається в нову культуру; однак вона не відмирає, а трансформується в інші літератури, зберігаючи при цьому духовний код та культурну спадщину етносу.

Loading...

 
 

Цікаве