WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ліричні присвяти Т.Г.Шевченкові в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського - Реферат

Ліричні присвяти Т.Г.Шевченкові в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського - Реферат

Де ще рідна наша мати

Зазирає в вічі;

Де та бідна мати просить

Кожну душу щиру,

Хто по світу кобзу носить,

Щоб співати миру

Про козацтво незабутнє,

Вірне, стародавнє,

Про життя козацьке смутне,

Смутне, але славне [2, 227].

Красномовні звертання ("любий мій земляче", "братику рідненький") свідчать, що автор бачив у Т.Шевченкові свого однодумця-побратима. Тож показово, що при першій нагоді О.Афанасьєв-Чужбинський познайомився й заприятелював з Кобзарем. Хоча, як відомо, Т.Шевченко досить критично відгукувався про свого товариша — і як людину, і як митця. Наведемо його спогад з щоденникового запису від 2 липня 1857 року: "Был у меня во время оно приятель в Малороссии, некто г.Афанасьев, или Чужбинский. В 1846 году судьба столкнула нас в "Цареграде" (назва готелю — І.Н.), не в отоманской столице, а в единственном трактире в городе Чернигове. Меня судьба забросила туда по делу службы, а его по непреодолимой любви к рассеянности, или, как он выражался, по влечению сердца. Я знал его как самого неистового и неистощимого стихотворца, но не знал скрытого механизма, которым приводилось в движение это неутомимое вдохновение. И тогда только, когда поселились мы, во избежание лишних расходов, во-первых, а во-вторых, чтобы, как товарищи по ремеслу, созерцать друг друга во все минуты дня и ночи, тогда только узнал я тайную пружину, двигавшую это истинно неутомимое вдохновение. Пружина эта была шипящий самовар. Сначала я не мог взять в толк, почему мой товарищ по ремеслу не спросит, когда ему вздумается, стакан чаю из буфета, как я это делаю, а непременно велит подать самовар. Но когда я рассмотрел приятеля поближе, то оказалось, что он, собственно не самовар велел подавать, а велел подавать вдохновение, или пружину, приводящую в движение эту таинственную силу" [4, 44]. І далі Шевченкова іронія стає ще відчутнішою: "Мы прожили с ним вместе весь великий пост, и не оказалось в городе не только барышни, дамы, даже старухи, которой бы он не написал в альбом не четырехстишие какое-нибудь (он мелочь презирал), а полную увесистую идиллию. Если же альбома не обреталось у какой-нибудь очаровательницы, как, например, у старушки Дороховой, вдовы известного генерала 1812 года, то он преподносил ей просто на шести и более листах самое сентиментальное послание" [4, 44-45].

Та більше всього роздратував О.Афанасьєв-Чужбинський свого приятеля й супутника, який традиційно перебував у полоні безгрошів'я, невибагливістю й несумлінністю в грошових справах, звичкою не віддавати борги. Для Т.Шевченка це було свідченням непорядності.

Тож ходяча істина "вернейший дружбометр есть деньги" обірвала щирі товариські стосунки двох поетів. Хоча пізніше О.Афанасьєв-Чужбинський, як наче нічого й не сталось, відвідав Т.Шевченка в Академії мистецтв у Петербурзі, але був зустрінутий досить прохолодно. Та й не дивно. "Искорени друзей, подобных Афанасьеву..." — апелював Кобзар до Господа, пам'ятаючи дріб'язковість і несолідність колишнього приятеля, а ще його світоглядну нерозбірливість, літературне багатослів'я, схильність до вірнопідданських виступів ("вижу на бесконечных столбцах бесконечное малороссийское стихотворение, по случаю, не помню, по какому случаю, — помню только, что отвратительная и подлая лесть русскому оружию"). Хоча згідно зі спогадами О.Афанасьєва-Чужбинського, в Петербурзі він бачився з Т.Шевченком неодноразово. І, зрештою, поети порозумілись і помирились.

Але як би не ставився Т.Шевченко до О.Афанасьєва-Чужбинського, той завжди пишався товариськими зносинами з Кобзарем. І коли геніального поета не стало, Олександр Степанович щиро відгукнувся на цю скорботну подію віршем-епітафією "Не в степу, не на могилі..." ("Над гробом Т.Г.Шевченка"), що був уміщений у журналі "Основа" за 1861 рік (№ 3). Автор сумує, що великий Тарас помер і похований не згідно з його заповітом, а на чужині, в Петербурзі, далеко від України:

Не в степу, не на могилі —

Над Дніпром широким —

Ти заснув єси, Кобзарю,

Вічним сном глибоким.

Над Невою, під снігами,

При похмурім сонці

Ти поліг єси, мій друже,

На чужій сторонці [2, 245].

Такий фінал долі народного улюбленця видається неправомірним, несправедливим, просто неприродним. Тож через низку заперечних конструкцій, у підтексті, О.Афанасьєв-Чужбинський обстоює право Кобзаря лежати в рідній землі, бути похованим згідно з традиціями, що споконвіку живуть в українському народі ("У головах не посадять / Червону калину, / Не привіта соловейко / Твою домовину", "Не закує і зозуля / Де-небудь в куточку,/ У цвітючім та пахучім / Вишневім садочку"). Низка образів, що символізують український світ, різко контрастують з прикметами російської півночі ("під снігами", "при похмурім сонці"), поглиблюючи мотив жалоби.

А проте і в цій далекій від України землі — "на чужій сторонці" — є чимало сердець, що шанують великого Тараса, адже він близький усім, хто цінує ідеали добра і справедливості.

Круг тебе чужа чужина...

Та не чужі люде:

Є кому тебе оплакать,

Є — і довго буде.

Покоління поколінню

Об тобі розкаже,

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже! [2, 246].

Ішлося, звісно, й про представників багаточисельної петербурзької української громади, що тяжко переживали у зв'язку зі смертю славетного земляка, і про репрезентантів інших культур, зокрема й російської, що не з меншою жалобою прощалися зі співцем світового рівня, передчасно скошеним імперською косою. Олександр Афанасьєв-Чужбинський висловлює глибоку переконаність у живучості Кобзаревих ідей у майбутніх часах — у середовищі духовних спадкоємців. Фінал епітафії, витриманий у дусі зразків національного героїчного епосу з традиційними славнями на честь оспівуваних персонажів ("слава / Не вмре, не поляже!"), потверджує неперебутність Шевченкову в пам'яті народній і загальнолюдській.

Ліричні присвяти О.Афанасьєва-Чужбинського, разом з його мемуарними та критичними публікаціями про Кобзаря, додають чимало суттєвих штрихів до літературно-біографічної Шевченкіани, хоча й не завжди об'єктивних, оскільки цей автор виявляв схильність до перебільшень та суб'єктивізму в оцінках взаємин з геніальним сином України.

Література

1. Афанасьєв-Чужбинський О.С.Спомини про Т.Г.Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С.87-107.

2. Українські поети-романтики: Поетичні твори. — К.: Наукова думка, 1987. — 592 с.

3. Шевченко Т.Г. Твори: У 5 т. — К.: Дніпро, 1978. — Т.1. — 373 с.

4. Шевченко Т.Г. Твори: У 5 т. — К.: Дніпро, 1979. — Т.5. — 567 с.

Loading...

 
 

Цікаве