WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ліричні присвяти Т.Г.Шевченкові в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського - Реферат

Ліричні присвяти Т.Г.Шевченкові в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського - Реферат

ЛіричніприсвятиТ.Г.ШевченковівдоробкуО.Афанасьєва-Чужбинського

Українського поета-романтика й мемуариста, етнографа й історика, публіциста й мовознавця Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського доля звела з Т.Шевченком 29 червня 1843 року в с.Мойсівці на балу у поміщиці Тетяни Волховської, а такі імпрези "були для Малоросії своєрідним Версалем" [1, 89]. Знайомство відбулося з легкої руки Є.Гребінки. Перше враження від Кобзаря за мить до того, як Євген Павлович відрекомендував поетів одне одному, було осяйним — Шевченко "був середній на зріст, кремезний; на перший погляд обличчя його здавалося звичайним, але очі світилися таким розумним і променистим світлом, що мимоволі я звернув на нього увагу" [1, 90]. З того часу письменники потоваришували, тож їхні подальші життєві стежки часто перехрещувались. О.С.Афанасьєв-Чужбинський зазнайомився з Кобзарем, "коли наш поет був ще молодий, кипів натхненням, прагнув до самоосвіти і, незважаючи на тугу, що повсякчас ятрила його серце на самоті, захоплювався ще іноді й веселим товариством, і співчуттям, яке викликав симпатичною своєю особою" [1, 87]. Тарас Григорович неодноразово гостював у маєтку О.Афанасьєва-Чужбинського — в селі Ісківцях Лубенського повіту на Полтавщині. Такі зустрічі відбувалися в 1843, 1845 та 1846 рр. За свого другого приїзду на Україну в 1845-1847 рр. Т.Шевченко запросив О.Афанасьєва-Чужбинського до подорожі Лівобережжям. За перебування в лютому-березні 1846 року в Чернігові, де за завданням Археографічної комісії описував місцеві історичні та архітектурні пам'ятки, Кобзар намалював портрет свого товариша та записав до його альбома вірш "Не женися на багатій", створений 4 жовтня 1845 року в Миргороді. І портрет О.Афанасьєва-Чужбинського роботи Т.Шевченка, і згаданий альбом, на жаль, не збереглись. У своїй ліричній присвяті-напучуванні Кобзар відзначив:

Не женися на багатій,

Бо вижене з хати,

Не женися на убогій,

Бо не будеш спати.

Оженись на, вольній волі,

На козацькій долі,

Яка буде, така й буде,

Чи гола, то й гола [3, 251].

Таке красномовне віршоване побажання вочевидь не випадково було вписане саме в альбом О.Афанасьєва-Чужбинського, особистість і поведінка якого викликала у Т.Шевченка далеко не однозначні поцінування. Чим ближче знайомився Кобзар з цим письменником та його видноколом, тим більше стосунки ставали прикрішими.

Під кінець весни 1846 року Т.Шевченко разом з поетом О.Афанасьєвим-Чужбинським та художником М.Сажиним мешкали в будинку І.Житницького в Хрещатицькому провулку. Пізніше, в 1928 році, в цьому помешканні було засновано Літературно-меморіальний будинок-музей Т.Г.Шевченка. Глибока повага до Кобзаря, захоплення його діяльністю відбилися в багатьох публікаціях О.Афанасьєва-Чужбинського, присвячених як 40-м рокам, так і останньому періодові життя геніального поета. Це "Воспоминания о Т.Г.Шевченко", опубліковані в журналі "Русское слово" (1861, № 5), стаття-некролог "Землякам. Над гробом Т.Г.Шевченка", подана в тому ж часописі (1861, № 2), а також розлогі "Очерки прошлого", друковані в періодиці протягом 1861-1871 рр. та окремими томами (1863, 1870, 1874). Це й рецензія "Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов" (1860). Були в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського й ліричні присвяти Кобзареві, які помітно виділяються серед багаточисельного літературного ужинку такої ж тематики в творчості інших представників т.зв. шевченківського періоду в розвитку українського письменства (1840-і — 1860-і роки): йдеться про поетичні епістоли "До Шевченка" ("Чого ти лаєшся, Тарасе?") В.Забіли й "Скажи мені, батьку" Г.Андрузького, пісенний триптих "Три сльози дівочі" та молитву "Молим тебе, боже правди, боже благостині..." О.Псьол, віршовану апеляцію "Брате-голубе Тарасе!" В.Александрова й привітання "На святе Благовіщення" М.Максимовича, болючі епітафійні твори "Сумує і плаче" та "На смерть Шевченка" ("То не вітер стогне в полі...") О.Навроцького, "На смерть Шевченка" В.Кулика, "На похорон Шевченка" О.Кониського, "На похорон Т.Гр.Шевченка під Каневом" М.Максимовича, "Замість епілога до поеми брату Тарасові на той світ" і "До братів на Вкраїну" П.Куліша, "В день скону батька нашого Тараса Шевченка" й "Осьмий поменник Тарасові Григоровичеві Шевченці на вічную пам'ять" Ю.Федьковича, "Тарасові на вічную пам'ять" К.Климковича... До речі, саме О.Афанасьєву-Чужбинському належить чи не найперше ліричне звернення до Кобзаря.

Вірш поета "Шевченкові" ("Гарно твоя кобза грає...") датований ще 26 листопада 1841 року (з поміткою про місце написання — Чугуїв), а опублікований був 1843 року в українському літературному збірнику "Молодик" (число друге). У цьому дружньому посланні, що з'явилось ще до особистого знайомства письменників, не приховується щире захоплення музою Шевченка, її яскраво вираженим національним характером. Автор наголошує на розмаїтті настроїв, якими перейнятий "Кобзар" — маленька книжечка на вісім творів, що якраз незадовго перед тим — 1840 року — з'явилась у світ і стала неабиякою подією в житті українського народу. Поетові близькі й зрозумілі Шевченкові думи, контрастні почуття й переживання:

Гарно твоя кобза грає,

Любий мій земляче!

Вона голосно співає,

Голосно і плаче.

І сопілкою голосить,

Бурею лютує,

І чогось у Бога просить,

І чогось сумує [2, 226].

Розмірковуючи над витоками творчості співця-краянина, О.Афанасьєв-Чужбинський констатує його закоріненість у національний ґрунт, у рідну історію. Сама природа українська, національне середовище спонукали митця виявити свій небуденний хист ("Ні, не люде тебе вчили: / Мабуть, сама доля, / Степ, та небо, та могили,/ Та широка воля!", "Мабуть, часто думка жвава / Труни розкривала / І козацька давня слава, / Як сонечко, сяла"). Автор окреслює систему образів дебютної збірки Т.Шевченка, як і інших ранніх творів, де домінують насамперед героїчні постаті пращурів — борців за українську державність, що віддавали свої життя на вівтар служіння матері-Батьківщині:

І вставали з домовини

Закуті в кайдани

Вірні діти України:

Козаки й гетьмани.

І святі кістки біліли

Спалених в Варшаві;

І могили кровавили

Прадіди безглаві [2, 226-227].

Імпульсом до появи Т.Шевченка як співця національних святощів стало гостре відчуття належності до долі рідного краю — сплюндрованого та понищеного сусідами-загарбниками, до становища окраденої неньки-України. Саме цей образ-персоніфікація, навіяний фольклорною і літературною традицією, і виходить у вірші О.Афанасьєва-Чужбинського на перший план, потверджуючи, що автор "Кобзаря" — палкий патріот, справжній українолюб, послідовний захисник-оборонець прав співвітчизників.

Мабуть, ти учивсь співати

На руїнах Січі,

Loading...

 
 

Цікаве