WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Контури українського літературного простору в сучасній Польщі - Реферат

Контури українського літературного простору в сучасній Польщі - Реферат

Контури українського літературного простору в сучасній Польщі

Протягом останнього півстоліття, тобто з часу виникнення Українського Суспільно-культурного товариства у Польщі (1956), а з ним і тижневика "Наше слово" та його додатків — "Світанку" (для дітей), "Нашої культури" (для творчого середовища), "Українського календаря", голосно заявили про себе як співці-українці на теренах сусідньої країни Остап Лапський, Яків Гудемчук, Міля Лучак, Ольга Петик, Петро Львович, Ірина Рейт, Іван Ігнатюк, Іван Златокудр. Після 1980 р. їх поетичні лави поповнились Тадеєм Карабовичем, Іваном Киризюком, Юрієм Гаврилюком, Женею Жабінською, Софією Сачко, Петром Мурянкою, Оленою Дуць-Файфер, Анною Ландвуйчак, Юрієм Трачуком, Володиславом Грабаном, Стефанією Трохановською та ін. Розмаїтий художній світ цих та інших українських письменників Польщі вже традиційно репрезентує річник з промовистою назвою "Український літературний провулок" (вийшло чотири томи протягом 2001-2004 рр., а нині перебуває в друку п'ятий — за 2005 рік). До редакційної ради цього збірника увійшли Ю.Гаврилюк, В.Грабан, І.Златокудр, І.Киризюк, А.Ментух, М.Лучак-Горбачек, Л.Пушак і, звичайно, основний рушій чи справжній мотор річника, його головний редактор — поет, перекладач, критик, видавець, педагог Тадей Борисович Карабович.

Як було відзначено у вступних заувагах до першого тому "Українського літературного провулка", це видання, яке "повністю присвячене творчості українських літераторів, які живуть у Польщі та пишуть українською мовою" (т.1, с.5). Редакцією підкреслювалось, що з появою ще в 1956 році у Варшаві україномовного тижневика "Наше слово", з'явилися ширші можливості для презентації читацькій аудиторії творів українських авторів, котрі згодом — у 80-90-х рр. почали видавати й окремі книги. Відтак "Український літературний провулок" був покликаний самим часом, щоб "увінчати довголітнє існування українського літературного середовища як складової частини нашої національної меншості у Польщі", "заповнити прогалину в нашому культурному житті" (т.1, с.5).

Як відомо, український загал у цій країні складається з трьох основних категорій — нащадків прадавніх поселенців на польських землях; корінних мешканців етнічних територій, що були передані Польщі в 1940-х рр. за рішенням Й.Сталіна; сучасних вихідців з України, що вже в часи незалежності виїхали туди на заробітки, навчання, стажування, лікування тощо. Твори письменників-репрезентантів усіх цих груп можна зустріти на сторінках "Українського літературного провулка". Але насамперед це ті митці, які самі (або члени їхніх родин) постраждали від проведеної польськими службами при підтримці з Москви горезвісної акції "Вісла" (1947) та від її наслідків. Звідси наявність у багатьох творах річника скорботних настроїв, пов'язаних з насильницькою полонізацією, втратою національного коріння, штучною відмежованістю від Великої України.

Красномовний приклад, спроектований на загал, фіксує редакційна передмова до другого тому: "Колись на авторському вечорі поетеса Міля Лучак мала велику проблему відповісти на запитання про рідні сторони; дитиною була вивезена до Німеччини, а після 1947 р. — маленькою дівчинкою на Мазури, тому й не зуміла пригадати смаку рідної землі, а чужина, неначе рана незагоєна і болюча, заполонювала надчутливу свідомість.

Тому-то, коли появилося перше число "Провулка", багато читачів запитувало, чому в ньому не вказано місця видання. Символічно, мабуть, було б сказати всім, що місце видання "Провулка" там, де писалися поезії Остапом Лапським — у Варшаві, Мілею Лучак — у Перемишлі над срібнолентим Сяном, на Шлеську — Іваном Златокудром, на Підляшші — Іваном Киризюком, на Лемківщині — Володиславом Грабаном, біля блакитної церкви у Голі — Тадеєм Карабовичем" (т.2, с. 5).

Тож редакція вважає незайвим нагадати про основний імпульс, головне джерело творчості учасників-співавторів збірника: "Пошуки тотожності дуже часто ведуть у слово, і воно стає батьківщиною у стовбурі самотності, або гніздом, сплетеним серед чужини з рідних клаптиків пам'яті про дитинство, яке майже по сей бік життя. Це подорож додому з піднятою головою, із зором, спрямованим в небо, коли слідкуєш за вирієм дикого птаства, що ключем летить десь на Схід. Мандрівка до себе через складні десятиліття, коли вірші писалися до шухляди, а слухачами написаного були чотири стіни, підлога та стеля" (т.2, с.5).

Від першого до четвертого тома "Український літературний провулок" зростає, розширюється, соліднішає — і не тільки в кількісному вимірі (перший том мав 128 сторінок, а четвертий — майже втричі більше — 336 сторінок), а й щодо урізноманітнення рубрик, залучення нових і нових авторів. Тож нині це поважне видання з уже традиційними літературними розділами "Поезія", "Проза", "Драматичні твори", "Поетичний літопис", "Наші гості". Ці рубрики доповнюються іншими, що містять мемуари та інтерв'ю, публіцистичні, критичні, інформаційні матеріали. Але поза всією цією мозаїкою твориться виразний колективний портрет українського літературно-мистецького загалу в Польщі, складаються чіткі уявлення про вагоме місце, яке посідають наші співвітчизники в культурному середовищі цієї дружньої нам країни.

Епіграфом до розлогих художніх добірок українських авторів з Польщі, представлених у перших чотирьох томах річника, можна було б узяти промовисті рядки з Мілі Лучак: "Без любові самі чорнодні / а ночі саркофаги" (т. 1, с.15). Саме любов — до коханої людини, до своєї родини і малої батьківщини, до великої неньки-України і до Польщі, де бовваніють острівці українськості, — надихає співців на ліричні одкровення, на прості й щирі, а водночас високі за звучанням монологи-сповіді.

Як визнає чи не найстарший серед них варшав'янин Остап Лапський (народився 1926 року в Гуцьках біля Кобрина на Берестейщині, автор поетичних збірок "Деякі елегії та дещо інше", "Мій почитачу", "Обабіч: істини?!", "Себе: розшукую?!"), що є лауреатом Міжнародної премії ім. Богдана Лепкого, "мій же шлях до українсько-польського зближення, взаємо(по)розуміння, поєднання — це шлях незалежного поета, отже художника слова, веде мене, приводить, призводить, ба доведе до того, щоб стати, що стану сам самою правдою" (т.1, с.8). У співцеві вбачають "легенду літератури" (Т.Карабович), що й сьогодні для багатьох залишається загадкою. Адже це "герольд недоговореності та промовчань" (Ф.Неуважний). Тож кожен з чотирьох томів річника прикрашають цілі оберемки ліричних витворів О.Лапського — численних екслібрисів, етюдів, нотаток, діалогів, іронічних опусів, мікропамфлетів, колажів, автокоментарів. Поет радить "вдивлятись / безупинно в неозорість, / аж до тебе заговорить?!" (т.1, с.9) і розмірковує, "чи мрія / зброї не дорівнює: / їй не рівня?!" (т.1, с.11). Він спогадує, як "в національно / українській хаті / братні рила / хоровод водили" (т.1, с.12-13) і стверджує неможливість того, "щоб поет наприкінці: / писав отрутно!" (т.1, с.13). В художньому світі Остапа Лапського сакралізуються Україна та її мова, національні атрибути. Через них ліричний герой поета прилучається до вічності:

Безсмертя за життя

судилося мені

від слова рідного,

що родиться щодня

["269, етюд"; т.4, с.94].

Зі своїм старшим побратимом по перу суголосна Міля Лучак (народилась 1937 року в місцевості Військо побіля Перемишля, авторка ліричних книг "Любов і мир", "Дітям", "Ти ще повернешся до мене, сину", "Нехай прийде царство Твоє", "Апокаліпсис або ознаки кінця світу", "Розмова з Богом"), яка при тому традиційно полемізує з ним, значно дистанціюється від співця, що означився: "я одного актора театр собою являю" (т.4, с.98). Муза поетеси "не з Землі Вона приходить із різноерря", а пан Остап, на її думку, більш приземлений ("Твоя Муза ходить по Землі Твоя Муза колоски презрілості зриває", "Твоя Муза в'яже перевесла із Сонячних відкидів золота Ти з грудок землиці Будуєш жилища душі"). Як і в давнішій своїй творчості (до проголошення незалежності України), так і в друкованих в "Українському літературному провулку" віршах Міля не забуває про трагічні сторінки не такої вже й віддаленої в часі історії — антиукраїнського шабашу, пов'язаного з операцією "Вісла". Тоді, з болем констатує авторка "чужомундирці нас прогнали Разом з сорок сьомим роком", "над потоком й Вігром Запоточились й завігринились сльози" (т.1, с.16). Ці гіркі й щемливі сторінки самі "Боги ілюструють":

Здавалось у Раю

Але "Вісла" розторнадила Землю мою

Loading...

 
 

Цікаве