WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Кобзар у поетичному світі Яра Славутича - Реферат

Кобзар у поетичному світі Яра Славутича - Реферат

У драматичній поемі "Світичі" йдеться про часи заснування Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка (поч. 70-х р.р. XIX ст.). Біля його джерел стояли відомі українофіли Михайло Жученко, Єлизавета Скоропадська-Милорадович, Олександр Кониський. Саме вони й виступають дійовими особами в творі. Крім того, принагідно згадуються М.Старицький, М.Драгоманов, Т.Рильський, В.Антонович, П.Косач як однодумці згаданих подвижників, їх українофільська діяльність викликана тим, що "летять із трону царські заборони, / Не сміє слово красне Кобзаря, / Народу нашого чудове слово, / Широкосяжний херувимський спів, / Іти у світ, народи просвіщати. / Замок московський заклепив уста" [2, 37]. На противагу україноненависницькій політиці російського царату на Наддніпрянській Україні, якраз і вирішено було зробити Львів, що належав до більш цивілізованої держави — Австро-Угорщини, епіцентром національно-культурного відродження. А якщо буде засновано наукове товариство і діятиме друкарня, тоді "заговорить / Народне слово — Квітки й Кобзаря — / Ще ширше, вище й краще за "Основу" [2, 40]. Мається на увазі перший український журнал, що виходив у Петербурзі на початку 60-х р.р. XX ст. і був заборонений царськими сатрапами. Товариство, яке оспівує Яр Славутич, з іменем Шевченка продовжило традиції "Основи", здійснило надзвичайно багато для розквіту української культури в найтяжчих умовах національного гніту.

Присутність Тарасового духу відчутна в десятках творів митця. Чимало поезій зіткані з ремінісценцій з "Кобзаря". Так, у вірші "Слово (У вінок Т.Шевченкові)" Яр Славутич виносить вирок тиранам царської Росії й більшовицької імперії за переслідування вогненних творів Кобзаря, а з іншого боку, стверджує духовну незглибимість спадщини генія України. Співцеве "премудре слово", топтане немудрими царями і зухвалими вождями та їх незчисленною раттю, "збуяло — і росте, як мста! / Воно німим розковує уста, / Воно, як прапор, стало на сторожі, / Здолавши в порох тами зловорожі,— / На всіх язиках, сяючи в віки, / Веде до правди всі материки!" [1, 223]. В цих поетичних рядках наявні ремінісценції з таких Шевченкових перлин, як "Кавказ", "Подражаніє 11 псалму", "Ісаія. Глава 35". Мотиви цих та інших творів з "Кобзаря" відлунюють у вірші "І вигорне хмурий обрій...", що помережаний подібними висловлюваннями: "не хмари — гори костей", "буде в господі добрій / Братання лютих людей", "розкриються нагло очі", "розверзнуться вмить уста" та ін.

Вірш Яра Славутича "Сон" змонтований з гротескних картин, подібно до ряду сатиричних зразків Т.Шевченка. Ось одна з таких замальовок: високопоставлені чиновники і вчені-псевдопатріоти, які обстоюють "другу рідну мову" та інші ярма на шию українському народові, грають у футбол у серці Києва. Але позамість м'яча у них — стята голова ліричного героя твору. Ця пекельна гра на майдані Богдана Хмельницького, побіля знаменитого пам'ятника, мимоволі викликає відповідні асоціації, нагадує докірливі слова Кобзаря на адресу гетьмана з замовчуваних поезій "За що ми любимо Богдана?.." і "Якби-то ти, Богдане п'яний...". Як і в цих Шевченкових мініатюрах, у вірші Яра Славутича звучить дорікання вождеві за фатальні помилки, відбиток яких до сьогодення лежить на українцях: "Дурний Богдане, / Дивись очима, пильно придивляйсь!" [1, 276].

Антиколонізаторську спрямованість має поезія "До берегів прямують каравели..." (1946), де проводиться паралель між становищем чорношкірих африканців у часи їх винищування або виловлювання "білими джентельменами" для продажу в рабство та долею інакомислячих у Радянському Союзі. Для позначення московсько-більшовицької імперії як "тюрми народів" автор послуговується шевченківським образом "Сибірі неісходимої" з твору "Кавказ".

Наскрізний у Кобзаревому посланні "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." мотив неповторності, єдиності України ("Немає другого Дніпра") голосно звучить у вірші Яра Славутича "Ні гожий Майн, ні Райнові щедроти..." Поет потверджує, що ніяка краса чи багатства чужини не зможуть замінити рідного краю: "Не нагадають степові широти / І не заступлять рідного Дніпра" [1, 115]. Символом Вітчизни для письменника-емігранта стають "хрущі в Тарасових садах" (ремінісценція з хрестоматійного твору Кобзаря "Садок вишневий коло хати").

Епіграфом до вірша "Село! І з болю серце захворіє..." (1990) Яр Славутич узяв відомі рядки з поеми "Княжна" Т.Шевченка: "Село! І серце одпочине...", тим самим удаючись до красномовної аналогії: з одного боку, безправне і злиденне становище кріпаків Кобзаревої доби, а з іншого боку, зневажене та обдерте за комуністичного режиму радянське селянство: "Пішли в поля державні кріпаки / На несвоєму полі заробляти / І на картоплю, і на хліб глевкий", — і далі: "Забито в люд колоніяльний цвях!!" [1, 346]. Остання деталь підноситься до рівня символу.

"Палкий мотив, / Яким Тарас лиш козаків гостив", є наскрізним у найвеличнішому з творінь Яра Славутича — автобіографічній поемі "Моя доба" (1957-1978), що складається з 625 октав (тобто з 5000 поетичних рядків). Герой цього епічного полотна Григорій Жученко (а саме таким було ім'я та прізвище самого письменника до початку 40-х років) з дитинства і юності виніс любов і шану до Кобзаря, які зберіг у часи голодомору і повстань проти більшовицької влади 30-х рр., у період перебування в складі Чернігівської Січі як "північної ланки дужої УПА", в повоєнні десятиліття діяльності в еміграції. З особливою силою шевченківські мотиви звучать у 41, 42, 167, 171, 172, 213, 392, 393, 534, 582, 613, 614, 615 октавах. Так, картина втечі українських хлопчаків з вагона поїзда, відправленого на Соловки, увиразнюється сном-видінням Григорія, де герой бачить себе месником у дусі Кобзаревих "Гайдамаків" і "Варнака", але об'єктом покарання і відплати виступають уже не ляхи чи пани, а представники московсько-більшовицької орди. "Я все стинав, що звалось москалем / (Дослівно майже з гнівного Тараса), / І за моїм поборницьким кличем, / Як смерч, котилася вояцька маса" [2, 56], — це цілком природна реакція на розорення сім'ї і плюндрування всієї України комуністами, хоча і виявлена вона поки що уві сні. Сама довколишність ("і сонце, й зорі, і планети всі") вітає й осяває подвиг юнака, поданий у романтичному серпанку: "І я, відомсти праведний носій, / Немов Ярема, звівши меч під хмари, / Гукав: "Покари москалям, покари!" [2, 56]. Пізніше видіння стане дійсністю — і Григорій стане повстанцем проти тих, що "голодну смерть народові несли". Шевченківський месницький запал кликатиме героя на подвижництво і пізніше, в часи Чернігівської Січі, а його другові Павлові, засланому до Сибіру, допомагатиме долати суворі випробування, поневіряння після втечі з каторги по чужинецьких землях. Кобзар став зразком витримки і непохитності: "Сумний Тарас, від горя помарнілий, / Але нескорений. Горів, як жар, / Каравсь, не каючись, обвагітнілий / Думками віщими. Палкий поет / Душею рвався із чужих тенет!" [2, 126]. Автор вдало послуговується ремінісценціями з поезії "О думи мої! О славо злая!" та інших віршів періоду заслання, де закарбовано мужній Шевченків дух.

У поемі "Моя доба" Яр Славутич тісно пов'язує проблему національно-визвольної боротьби українців з долею інших народів, зокрема кавказьких. Тож цілком закономірне його звернення до образу Прометея, "що не здається в ланцюгах Кощея — Орла двоглавого". У дусі Шевченкового "Кавказу" цей хижий птах, що символізує ненажерливість російських правителів, заганяє свої пазурі "в жертву й виїдає серце, / Жирує в учті", але "всього не виїсть. Кров'яне озерце / Життя оновлює — і нароста / У тілі сила, в серці повнота," [2, 154]. Співець закликає спадкоємців великого Шаміля, який "московським зайдам насправляв весілля", продовжувати волелюбні традиції предків: "Племена горді мужнього Кавказу! / Це вас велично оспівав Тарас /.../ Борітесь, бийтеся! Вам Бог поможе / Свої держави поновити гоже" [2, 154]. Нині, як відомо, і пророчі слова Кобзаря, і передбачення Яра Славутича здійснюються. Визволились з-під імперського ярма Москви грузинський, вірменський, азербайджанський народи. Справа за іншими.

У творчості Яра Славутича Т.Шевченко постає нашим сучасником, дотичним до найбільш злободенних проблем, що хвилюють як українців, так і все людство.

Література

1. Славутич Яр. Твори: У 5 т. — К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. — Т. 1. — 469 с.

2. Славутич Яр. Твори: У 5 т. — К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. — Т. 2. — 331 с.

3. Славутич Яр. Твори: У 5 т. — К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. — Т. 3. — 494 с.

Loading...

 
 

Цікаве