WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Еволюція наукових зацікавлень О.Г.Лотоцького - Реферат

Еволюція наукових зацікавлень О.Г.Лотоцького - Реферат

Справжньою подією стали тритомні спогади О.Лотоцького "Сторінки минулого" (1932-1934) і окремо опубліковані спогади про перебування у Туреччині ("В Царгороді", 1939).

Слід відзначити, що Олександр Гнатович стояв біля витоків ще однієї надзвичайно важливої справи. Навесні 1932 р. за його ініціативою у Варшаві була створена спеціальна "Комісія перекладу Св. Письма та книг богословських". У результаті її діяльності були видані "Літургія св. Іоанна Златоустого", "Псалтир", "Малий Требник", "Служебник", "Господа нашого Ісуса Новий Заповіт". О.Лотоцький уклав також кілька підручників Закону Божого українською мовою для початкових шкіл: "Священна історія Старого Заповіту", "Священна історія Нового Заповіту" [56:61-62].

Учений брав активну участь у церковно-громадському житті. Зокрема, у червні 1930 р. він був членом української групи на передсоборному зібранні, яке готувало собор православної церкви у Польщі. У 1938 р. Олександр Гнатович виголосив промову на зібранні з приводу 950-ліття хрещення Русі, організованому "Українським Центральним Комітетом".

Його великий авторитет сприяв тому, що у 1937 р. польські урядові кола запропонували йому місце в сенаті за умови прийняття польського громадянства. Через останню обставину О.Лотоцький відмовився [57:44-45].

Олександру Гнатовичу довелося пережити початок війни і бачити окупацію Варшави. Під час обстрілу загорівся дах будинку, де мешкав професор. Переносячи свій архів, рукописи та книги до льоху, він застудився і захворів на запалення легенів. Невдовзі — 22 жовтня 1939 р. — він помер. Спочатку Олександр Лотоцький був похований біля дружини на варшавському кладовищі Волі. У 1971 р. син ученого Борис Лотоцький переніс прах батьків до українського меморіального кладовища в Америці у Баунд-Бруці, поблизу Нью-Йорка [7:576].

О.Лотоцький не був легкою людиною у спілкуванні. Характеристики, що давали йому як за життя, так і після смерті, досить виразно поділяються за своїм змістом на негативні і позитивні.

Насамперед, слід відзначити, що О.Лотоцький на кожну справу мав свій вироблений погляд і не поступався ним, поки його не переконали. "...Кожна позиція, яку він відстоював і яку боронив, була вислідом глибокої переконаності. Ніякої справи він не починав, не продумавши її глибоко, до кінця. Точність у виконанні обов'язків і зобов'язань, працьовитість і глибока принциповість були його головними прикметами. Суворий до себе самого, він і від інших вимагав багато. Був мудрий", — таку характеристику Олександру Гнатовичу дає Павло Зайцев, який був знайомий з ним протягом 30 років [44:37].

Попередник О.Лотоцького на посаді міністра сповідань за часів Гетьманату П.Скоропадського В.Зіньківський несхвально сприймав усю діяльність свого наступника. Тож, його зображення О.Лотоцького значно відрізняється від попереднього: "Это был коренастый, сильный, упрямый человек — очень умный, но и обозленный, непримиримый враг России. При взгляде на него невольно вспоминались мне различные жестокие фигуры из украинской истории — такой человек не моргнувши глазомом мог бы отправить на смерть. Что-то жестокое, беспощадное, — а в то же время трагическое чувствовалось в нем. То, что называют "сердитым бессилием", гневом от бессилия, но что у Лотоцкого было не гневом, а злобой, непримиримой и страстной, — все это говорило о муке его любви к Украине. Он любил ее горячо и фанатически не мог простить России самого ее существования, самого факта ее величия; мучительная зависть, непрощаемая обида как-то "застряли" в нем ... Он не мог мне простить того, что, будучи украинцем, я служил и служу русскому делу... Лотоцкий был ревнив к Украине, он не допускал ухода "на сторону" (т.е. в Россию!), принадлежа к той "старой гвардии", которая умирает, но не сдается" [37:33].

Сучасний дослідник Б.Андрусишин, змальовуючи діяльність О.Лотоцького на посаді комісара Міністерства сповідань, говорить, що для нього були характерні диктат та вимоги [ 41:16].

Проте, слід відзначити, що багато людей, які були достатньо близько знайомі з Олександром Гнатовичем, дають йому загалом позитивну характеристику. Хоча, можливо, що через дружні стосунки не зверталася увага на певні недоліки вдачі діяча. А вони, звичайно, були притаманні і йому, як і будь-якій людині.

Івану Коровицькому довелося співпрацювати з ученим у Варшавському університеті. За його словами, "дім Лотоцьких став одним з огнищ місцевого українського товариського життя", а його господар завжди був привітним і товариським. І.Коровицький згадує, що Д.Дорошенко в одному зі своїх листів писав, як йому стало порожньо у Празі після від'їзду його приятеля: "...найбільшою приємністю для мене було те, що, бувало, зайду до Лотоцького...". Мабуть, проявом пошани до цієї людини можна вважати і "тепле прощання-проводи", що влаштували представники української громади у Празі, коли родина Лотоцьких переїздила до Варшави [51:5-83].

Митрополит Мстислав зазначав, що щиру пошану до "постійно творчого професора О.Лотоцького" він проніс через усе своє життя [65:116-119].

Д.Дорошенко писав, що О.Лотоцький "цілком присвятив себе справі українського національного відродження, віддав їй всю свою душу, всі помисли, всі сили...". І особливо він відзначає надзвичайну працьовитість ученого та його скромність [38:17-22].

"Своєю спокійною вдачею і умінням жити з людьми завойовував О.Лотоцький прихильність оточуючих," — говорить Іван Токаржевський-Карашевич. Він згадує, що Д.Дорошенко назвав ученого "лицарем праці і обов'язку"; у некролозі, який йому присвятив О.Шульгин, знову його було названо "лицарем праці". Надалі І.Токаржевський-Карашевич відзначає, що "значно більш слушним було б назвати його лише лицарем, не зменшуючи цього окреслення прикметниками чи уточненнями. Він був лицарем у всьому, не лише в праці, або з обов'язку". Він також говорить, що О.Лотоцький був людиною дуже доброю, проте "показував він дуже суворого, здається, щоб не стати занадто м'яким, на що нам тверде життя не дозволяє" [ 42:62-63].

Можливо, О.Лотоцький іноді був дуже вимогливим до інших, занадто критичним у своїх висловлюваннях щодо ідей, які кардинально розходилися з його поглядами. Проте він був цілеспрямованим і енергійним, працелюбним і доброзичливим з близькими людьми, завжди відстоював свої переконання і щиро любив свою батьківщину. Напевно, така людина дійсно заслуговувала на повагу сучасників і має повне право на шанобливе ставлення нащадків.

Протягом усього свого життя Олександр Гнатович завжди намагався бути в центрі подій, вирішував питання, важливі для відродження української самосвідомості, самоповаги, вів надзвичайно активну громадську, політичну, наукову, публіцистичну діяльність. І всі свої сили, талант, енергію він спрямував на служіння українській справі, українському народові.

Література

1. Лотоцький О. Сторінки минулого. — Варшава (Праці /Укр. наук. інститут; т.6; Сер.: Мемуари; кн.1), 1932. — Ч.1. — 286 с.

2. ЦДІА у м.Києві. — Ф.1225. — Оп.1. — Спр.3 (Очерк истории Виннице-Браславского женского монастыря).

3. ЦДІА у м.Києві — Ф.1225. — Оп.1. — Спр.2 (Тетради со студенческими работами А.И.Лотоцкого за время пребывания в духовной академии).

4. Вінок: Читанка для молодших школярів /Упоряд. О.Г.Білоусенко; [Підгот. текстів і приміт. Л.П.Гуцало; Передм. Д.С.Чередниченка; Іл. М.І.Компанця; Обкл. В.В.Ковальчук]. — 3-тє вид. — К.: Веселка, 1999. — 654 с.: іл. — (Шк. б-ка).

5. Білоусенко О. Старий Заповіт. Біблійна історія / Вступ. ст. В.І.Ульяновського. — К.: Либідь, 1993. — 160 с: іл.

6. Білоусенко О. Новий Заповіт. Біблійна історія. — К: Либідь, 1993. — 146 с.

7. Українська культура: лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С.В.Ульяновська; Вст. ст. І.М.Дзюби; Перед. слово М.Антоновича; Додатки С.В.Ульяновської, В.І.Ульяновського. — К.: Либідь, 1993. — 592 с.; іл. (Пам'ятки історичної думки України).

8. ЦДІА у м.Києві. — Ф.1225. — Оп.1. — Спр.103 (Лотоцкий А.И. История государственного контроля).

9. Лотоцький А.И. Где обучалось Подольское духовенство до учреждения Подольской духовной семинарии (по поводу столетия устройства Подольской духовной семинарии). Исторический очерк. — Каменец-Подольский, 1898. — 47 с.

10. Лотоцкий А.И. Народное образование на украинском юге // Летопись. — 1916. — №10. — С.252-269.

11. Лотоцкий А.И. За родную школу // Вестник воспитания. — 1916. — №5. — С.1-55.

Loading...

 
 

Цікаве