WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Еволюція наукових зацікавлень О.Г.Лотоцького - Реферат

Еволюція наукових зацікавлень О.Г.Лотоцького - Реферат

Товариство влаштовувало також ювілейні засідання на честь своїх членів та інших видатних українських діячів. Одне з них було присвячене 40-річчю наукової діяльності Олександра Гнатовича Лотоцького.

Наприкінці 1924 р. було засновано Український академічний комітет (УАК) як автономний орган Історично-філологічного товариства у Празі з ініціативи О.Шульгіна. Метою його створення було об'єднання українських наукових діячів і координація їхньої співпраці у міжнародних наукових організаціях. Членами УАК були всі українські вищі школи і наукові товариства в Чехії, наукове товариство ім. Шевченка у Львові, Український науковий інститут у Берліні. Комітет мав також і індивідуальних членів, серед яких був і О.Лотоцький [7:491].

Також у Празі було засновано, як продовження подібної ж організації у Відні, Союз українських журналістів і письменників на чужині. Діяльність Союзу виявлялася насамперед в організації публічних засідань, академій, дискусій, літературних вечірок тощо. В Союзі об'єдналося порівняно небагато письменників, зате значно більше було журналістів. Членом Союзу був і Олександр Гнатович [46:66-67].

21 грудня 1925 р. у Празі було засновано Український Республікансько-Демократичний Клуб, який проводив досить значну культурно-просвітницьку роботу. Першим головою Клубу і фактичним його організатором був професор О.Лотоцький. У Клубі влаштовувались зустрічі його членів і гостей, виступи, концерти, літературні вечори. В рефератах Клубу висвітлювалися загальні українські справи, різні спеціальні, політичні і культурні проблеми [46:86].

Вчений брав також участь у культурному житті української еміграції у Франції. Він виступав з лекціями у Парижі разом з М.Славінським, О.Шульгіним, П.Андрієвським, А.Яковлівим та іншими [46:108].

В Парижі була заснована паризьким Комітетом для вшанування пам'яті С.В.Петлюри Українська Бібліотека ім. С.Петлюри. Завдання Бібліотеки, як воно сформульоване в першому розділі статуту Бібліотечного Товариства, було "сприяти у Франції студіям, присвяченим вивченню України". На чолі Бібліотечного Товариства стояла Рада, до якої почесним членом було обрано професора О.Лотоцького. В архівному відділі Бібліотеки була портретна серія, до якої Бібліотека від редакції "Тризуба" одержала портрет професора О.Лотоцького роботи Л.Перфецького [46:34-39].

В червні 1926 року загальні збори Празького Міжорганізаційного Комітету для вшанування пам'яті Симона Петлюри прийняли постанову про видання "Збірника пам'яті Симона Петлюри" та затвердили редакційну комісію в складі: О.Лотоцького, І.Мазепи, М.Мондрики, М.Славінського, О.Шульгіна.

С.Петлюрі присвятив учений окрему свою працю "Симон Петлюра як політик і державний муж". "Основна думка, — пише він, — що проймає весь національно-громадський світогляд Симона Петлюри, це ідея української державної незалежності. З цієї ідеї він завжди в усіх справах виходив і до неї зводилась вся його діяльність" [49:26].

Діяльність О.Лотоцького у перші роки еміграційного періоду була дуже насиченою і активною. Однак життя в Празі не задовольняло повністю Олександра Гнатовича. Нова перспектива постала ще в 1925 р., коли О.Лотоцького запросили на професорську посаду до Варшавського університету. Вчений дав згоду і з 1926 р. мав почати викладати. Однак переїзд до Варшави з різних причин відкладався. Лише у 1929 р. родина Лотоцьких назавжди покинула Прагу, в якій провела сім років.

Почався новий період у житті та творчості вченого. Він отримав посаду на кафедрі церковного права Православного богословського відділення Варшавського університету [50:253]. О.Лотоцькому разом з іншими викладачами-українцями (В.Біднов, І.Огієнко, П.Зайцев) вдалося виховати кількох молодих науковців та зацікавити історією української церкви багатьох майбутніх священиків. О.Лотоцький пропонував студентам теми переважно з історії української церкви. Серед них можна відзначити наступні: "Значення монастирів для церков і культури східних слов'ян", "Церковні братства в Польсько-Литовській державі у XVI-XVIII ст.", "Відношення Русі до константинопольської церкви". Вчений постійно закликав своїх студентів критично ставитися до джерел. І особливо, на його думку, про це слід було пам'ятати, використовуючи праці російських авторів. Так, наприклад, в оцінці магістерської роботи на тему "Початки церковної унії у Польсько-Литовській державі" О.Лотоцький вказав, як на її "методологічну слабкість", на використання "літератури російської доби, без перевірки її тверджень автентичними джерелами" [51:75-76].

Найбільшою організацією української еміграції в Польщі в 1923-1939 рр. був Український Центральний комітет (УЦК), який займався організацією видавництв, книгозбірень, читалень, інтернатів, шпиталів, шкіл тощо. В багатьох осередках української еміграції в Польщі організовувалися різноманітні курси. У самій Варшаві в 1930 р. Комісія УЦК-ту організувала українські наукові виклади. Заходами УЦК-ту відбувалися в Варшаві для української еміграції й недільні виклади, які проводила спеціальна Комісія на чолі з професором О.Лотоцьким [46:91-94].

У 1930 р. виникла можливість створення Українського наукового інституту (УНІ) у Варшаві. Його основним організатором і першим директором став О.Лотоцький. Він зосередив тут кваліфіковані кадри і створив значний центр української науки. Інститут за дев'ять років видав 50 цінних наукових праць. Особливе значення серед них мають 13-томове видання творів Т.Шевченка, том "Діаріуша Пилипа Орлика", два томи збірника статей "Мазепа", праці з економіки та демографії України. Для УНІ О.Лотоцький придбав архів М.Драгоманова, за документами якого вийшов один том [50:128-135]. Серед численних матеріалів архіву Олександра Гнатовича зацікавили листи П.Куліша до М.Драгоманова, і він намагався реконструювати їх стосунки та прагнув зрозуміти, що ж могло єднати цих діячів? Сам О.Лотоцький говорить, що "П.Куліш та М.Драгоманов се — 2 ідейні антиподи свого часу". Проте, аналізуючи їх листування, вчений робить висновок, що від неприхильного ставлення один до одного вони поступово приходять до більш привітних, майже приятельських стосунків. На думку О.Лотоцького, таку зміну могло викликати, по-перше, "обопільне їх відчуження від загалу тодішнього українського громадянства", і, по-друге, "єдність основного наукового напрямку". До того ж, єднаючим фактором для двох освічених людей мало стати і прагнення працювати заради майбутнього батьківщини [52:1-14].

Олександр Гнатович задумав видання огляду культурної праці української еміграції, це значилося в планах УНІ, однак здійснено не було.

Роботу в УНІ вчений поєднував із викладацькою діяльністю у Варшавському університеті [50:7,257].

Незважаючи на вік (йому у 1930 р. виповнилося 60 років), Олександр Гнатович надзвичайно плідно займається і науковою діяльністю, створює в цей період свої основні праці з історії церкви. У 1931 р. вийшла в світ унікальна праця О.Лотоцького "Українські джерела церковного права". Церковне право на теренах України він розглядає як складову частину права вселенської церкви. Свідченням цієї церковної єдності, за визначенням ученого, є наявність загальних джерел церковного права, до яких він відносить Святе Письмо, символічні книги, постанови соборів, богослужбові книги. Ці суто церковні чинники формування церковного права О.Лотоцький визначає як внутрішні джерела церковного права. Крім "внутрішніх", дослідник виділяє й "пам`ятки зовнішнього права української церкви", серед яких відзначає статути Володимира Великого та Ярослава Мудрого, ханські ярлики, грамоти литовських князів та польських королів, договори Б.Хмельницького, твори полемічної літератури. На думку Олександра Гнатовича, українські джерела церковного права розвивалися послідовно, одночасно із зростанням української національної свідомості, у свою чергу, сприяючи її піднесенню [53].

У 1935, 1938 рр. побачила світ двотомна праця "Автокефалія".

"Питання автокефалії — одно з найцікавіших питань устрою церковного, — цікаве не лише для фахівців церковного права... Релігія і церква стали чинниками життя громадського й державного," — цими словами починається праця О.Г.Лотоцького "Автокефалія". Перший том присвячується розгляду загальних засад автокефалії церков (єдність християнської церкви, церковна соборність) [54], другий — це нариси історії окремих церков (болгарської, сербської, румунської, молдавської) [55]. Результатом досліджень О.Лотоцьким автокефального устрою є проект статуту Автокефальної Церкви [54:191-200]. Відомо, що автор почав працювати і над третім томом, який мав бути присвячений виключно історії Української Православної Церкви. Та цей рукопис не був завершений і, як вважають, загинув під час війни.

Loading...

 
 

Цікаве