WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Еволюція наукових зацікавлень О.Г.Лотоцького - Реферат

Еволюція наукових зацікавлень О.Г.Лотоцького - Реферат

О.Лотоцьким укладено також "Устав Украинского Литературно-научного общества в Петербурге". У відповідності до цього документа товариство повинно було сприяти заснуванню шкіл, музеїв, театрів; турбуватися про охорону пам'яток історії; влаштовувати лекції, читання, концерти, екскурсії; друкувати художні твори [25:арк.1-7].

Значну роль відіграв Олександр Гнатович і у виданні україномовного Євангелія. У грудні 1904 р. від імені Видавничого товариства було зроблене відповідне подання до Синоду, однак відповідь була негативна. Тоді петербурзькі українці звернулися до Академії наук і керівник філологічного відділення О.Шахматов поставив питання перед С.Вітте та міністром В.Плеве. Була створена академічна комісія на чолі з академіком Ф.Коржем та О.Шахматовим, до якої увійшли і члени української громади у Петербурзі, у тому числі О.Лотоцький. Синод доручив справу видання українського Євангелія архієпископові Парфенію Левицькому. Комісія Російської Академії Наук діяла два роки. Було проведено велику роботу по уточненню тексту Євангелія в перекладі П.Морачевського. Протоколи засідань вів сам академік О.Шахматов, і їх оригінали відсилалися архієпископу Парфенію. Архієпископ створив ще і власну комісію, з якою переглядав і коригував текст, уже перевірений академічною комісією. Врешті Євангеліє було видане, однак із поправками Парфенія, які він не узгодив з комісією [26:41].

Окрему сторінку діяльності Олександра Гнатовича у Петербурзі складає його участь у боротьбі за скасування указу 1876 р. про заборону української мови.

У 1904 р. О.Лотоцький і П.Стебницький склали обгрунтовану записку з цього питання, яку підписав відомий письменник Данило Мордовець. Записка була надіслана до Міністерства внутрішніх справ та Головного управління. 26 грудня 1904 р. О.Лотоцький особисто передав листа голові Кабінету міністрів С.Вітте. Справа була розглянута міністрами, і Кабінет виніс рішення запитати думку Академії наук, Київського і Харківського університетів, Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора. Дане рішення 21 січня 1905 р. затвердив цар.

Питання було переведено до Академії наук. Керівник філологічного відділення О.Шахматов склав комісію з прихильників української мови — акад. Ф.Фортунатова, акад. Ф.Корша, уродженця України історика О.Лаппо-Данилевського, зоолога В.Зеленського та ботаніка А.Фамінцина, секретаря — акад. С.Ольденбурга. До участі в її роботі були запрошені і члени петербурзької української громади, в тому числі О.Лотоцький. Ретельно опрацювавши багато документів, Академія наук рішуче виступила за відміну указу. Однак на цьому справа не завершилася. 17 жовтня 1905 р. делегація у складі О.Лотоцького, О.Русова та А.Снарського добилася прийому у С.Вітте, і той пообіцяв сприяти справі. Нові правила щодо вживання української мови у друці вийшли вже 24 листопада 1905 р. [27:109-115].

Ще студентом Олександр Лотоцький почав свою громадську діяльність. Він увійшов до української (студентської) громади, яка, зокрема, влаштовувала щорічні святкування Шевченкових роковин. Значний вплив на членів громади мали В.Б.Антонович та М.С.Грушевський [1:55-60].

З 1905 р. у Петербурзі почав діяти український клуб "Громада", членом якого став учений. Він читав тут доповіді з історії української літератури. А у 1910-1912 рр. його було обрано головою клубу [28:118]. О.Лотоцький брав участь у створенні української фракції у I i II Державних Думах [62:5]. Беручи участь у роботі української фракції, О.Лотоцький склав для неї два законопроекти. Перший — про скасування закону проти страйків сільських робітників. Цей проект фракція ухваливши передала трудовій групі, яка з ініціативи фракції внесла на заяву до Державної Думи. Другий законопроект — про хліборобські страйки — фракція вже не встигала розглянути за час дії першої Думи, і тому його вже обміркувала українська фракція другої Думи [29:20].

У березні 1917 р. петроградська українська громада заснувала Українську національну раду. О.Лотоцький був одним з ініціаторів її створення та головою Виконавчого комітету. Українська Національна Рада одразу встановила відносини з Центральною Радою в Києві та відправила делегацію до голови Тимчасового Уряду князя Львова. Делегація, до складу якої увійшов і О.Лотоцький, вимагала призначення в українській губернії на адміністративні посади українців, введення української мови в адміністрації, церкві, суді, школі тощо. Тогочасні газети повідомили, що за відповіддю князя Львова "правительство принципиально не расходится с этими требованиями...". Однак фактично це нічого не дало [30:49].

О.Лотоцький та П.Зайцев відвідали обер-прокурора Св.Синоду В.Львова з метою вирішення справ Православної церкви в Україні. Однак жодну з порушених проблем (обговорення кандидатури Нового Київського митрополита, видання україномовного Євангелія 100-тисячним тиражем тощо) вирішити так і не вдалося. Єдиним успіхом було введення до складу Учбового комітету Св.Синоду О.Лотоцького [31:34].

Переїхавши до Петербурга у 1900 р., О.Лотоцький продовжував підтримувати стосунки зі своїми товаришами, однодумцями, які залишилися в Україні. Одним з них був і Д.Дорошенко. У його листах відчувається щире дружнє ставлення до О.Лотоцького, він розповідає про свої сімейні справи, діяльність видавництва у Києві, про університетську справу, цікавиться життям у Петербурзі [32:1-13]. Згадуючи своє відвідання Петербурга, Д.Дорошенко відмічає, що зупинявся він у "свого приятеля О.Лотоцького" [33:82].

Пізніше саме О.Лотоцький подав Д.Дорошенку ідею скласти покажчик українознавчої літератури. За рекомендацією О.Лотоцького, Д.Дорошенко став секретарем органу української фракції Думи — "Украинского вестника". Співпраця продовжувалася й у межах діяльності Товариства Українських Поступовців [7:561].

У травні 1917 р. до Галичини й Буковини Тимчасовий Уряд призначив генерал-губернатором Д.Дорошенка. За його поданням губернським комісаром Буковини було призначено О.Лотоцького. Після відступу російських військ та ліквідації комісаріатів Олександр Гнатович переїздить до Києва [34:503].

З поверненням у 1917 р. до Києва починається новий етап у житті О.Лотоцького. Нові умови, нова політика змінили життя цілих держав, впливали на формування свідомості майбутніх поколінь. У результаті цих змін Україна втратила багато талановитих людей, видатних діячів, які змушені були покинути рідну землю. Серед них опинився й О.Лотоцький, який усе своє життя присвятив Україні.

Одразу після приїзду до Києва Олександра Гнатовича було призначено Генеральним писарем Центральної Ради. Цю посаду він займав з вересня по листопад 1917 р. [28:119].

Спроби відродити українську державність сприяли й активізації українського церковного руху. Але за словами Д.Дорошенка, він "не знайшов для себе ані зрозуміння, ані піддержки з боку соціалістичного українського уряду. В складі Генерального Секретаріату знайшлася всього одна людина, яка розуміла культурне й національне значення церковної справи і яка взяла на себе ініціативу спробувати ввести церковне життя в рамки нового державного ладу на Україні. Це був генеральний писар О.Лотоцький" [30:410].

О.Лотоцький був переконаний у необхідності створення окремого органу для впорядкування церковних справ. Цю пропозицію підтримали В.Винниченко, І.Стешенко, М.Левицький [30:410]. Проте вирішення цієї справи затягнулося. Лише в січні 1918 р. за нового уряду на чолі з В.Голубовичем при Міністерстві внутрішніх справ був створений Департамент сповідань. Але, як вища церковна влада, так і органи світської влади сприймали його як формальну інституцію [31:52-62]. Проте в цій події О.Лотоцький уже участі не брав.

Не погоджуючись із деякими положеннями ІІІ Універсалу, він подає у відставку з посади Генерального писаря Української Центральної Ради [35:9].

Після встановлення гетьманату Павла Скоропадського О.Лотоцького 28 жовтня 1918 р. було призначено міністром сповідань замість В.Зіньківського [28:119].

Гетьманська адміністрація практично з перших тижнів свого існування провадила, порівняно з Центральною Радою, більш активну церковну політику. Датовані 29 квітня 1918 р. "Закони про тимчасовий державний устрій України" проголошували свободу віровизнання на території Української держави й одночасно відзначали, що "передовою в Українській державі вірою є християнська, православна" [36:42].

В.Ульяновський у своїх дослідженнях з історії церкви в Українській державі 1917-1920 рр. відмічає, що в українській історіографії діяльність О.Лотоцького як міністра сповідань за Гетьманату (24-28 жовтня — 14 листопада 1918 р.) оцінюється цілком позитивно, порівняно з першим міністром сповідань В.Зіньківським. Причиною тому є рішучість О.Лотоцького у втіленні ідеї автокефалії Української Церкви [37:33].

Loading...

 
 

Цікаве