WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Давид Бурлюк на тлі таврійського краєзнавства - Реферат

Давид Бурлюк на тлі таврійського краєзнавства - Реферат

Як свідчать родовідні документи, діда землевласника звали Самійлом, звідки і пішло прізвище спадкоємців, а батько був військовим товаришем, потім сотником Переяславського полку і належав до тих представників козацької старшини, котрі після лиховісного указу Катерини II від 1785 року запопадливо кинулися кріпачити гречкосіїв. Писався він уже на московський штиб: Самойлов.

Що ж до Петра Самойлова, то службу він почав 1790 року, в дванадцять літ, канцеляристом Переяславського нижнього земського суду, опісля служив у Київському губернському правлінні, особливого успіху не досяг, бо тільки 1799 року отримав чотирнадцятий, найнижчий у табелі про ранги, чин колезького реєстратора. Набагато ліпше (звичайно ж, за братового сприяння) повелося йому, коли 1803 року він потрапив до виконавчої експедиції таврійського губернського уряду, а через три роки був на деякий час переміщений у Кримське соляне правління. 1814 року Петро Самойлов вийшов у відставку, отримавши за вислугу літ чин надвірного радника, рівнозначний підполковницькому, надалі господарював у своєму маєткові, в 1830-х роках обирався предводителем дворянства Дніпровського повіту.

Мав він ще одного, старшого на п'ять літ, брата, з яким замолоду служив у Переяславі та Києві. Це — Степан Никифорович Самойлов, приятель Т.Г.Шевченка, добра, привітна, але нещаслива в особистому житті людина (див.: П.Жур. "Дума про вогонь". К., 1985. С. 168-175). У грудні 1845 року, вертаючись із Полтави, Тарас Григорович захворів і близько двох тижнів прожив у С.Н.Самойлова в селі В'юнище на Переяславщині, написавши там "І мертвим, і живим...", "Холодний Яр", ряд інших поезій, а також створивши малюнок, на якому, за припущеннями дослідників, зобразив скромну оселю свого гостинного приятеля.

Таким чином, таврійська Самійлівка теж, нехай і опосередковано, причетна до Шевченкового імені. По смерті Петра Самойлова всі маєткові статки перейшли до його дружини Олімпіади Христофорівни. При ній, у наступні після знесення кріпаччини десятиліття, земля поступово розпродувалась, економія занепадала, перетворившись урешті-решт на недоглянуте, запустіле дворище.

Півторастолітня історія Самійлівки, села Чаплинського району Херсонської області, обірвалася в середині 1960-х років. Волюнтарним рішенням облвиконкому вона була "знята з обліку у зв'язку з переселенням жителів", тобто ліквідована як "неперспективне село". Тому і не знайти її вже на географічній карті. Між іншим, схожий кінець і В'юнища, затопленого під час будівництва Канівської гідроелектростанції. З їхнім зникненням згасла, мов жарина в охололому попелі, місцева історична пам'ять, позникали стежки, що вели відси до Тараса Шевченка і Давида Бурлюка. Тепер про Самійлівку комусь може нагадати хіба що твір чорнянського митця, збережений Ісаком Бродським і переданий 1930 року в подарунок землякам разом з полотнами інших авторів, завдяки чому в Бердянську заснувався художній музей.

"Морськаповість"

1919-го Давид Бурлюк на Далекому Сході, по суті це початок еміграційного періоду його біографії. Ще два роки митець пробуде на Японському архіпелазі, а потім переїде до Америки. В тихоокеанських портах щемливо згадуватимуться інші побережжя, і літературна таврійська мариністика поповниться "Морською повістю" — першим художнім твором про зовсім молодий тоді Скадовськ.

До речі, як часто, всупереч усім засадничим принципам топонімічної науки, в "паспорти" наших міст вперто заносяться занижені дати їх заснування! Те саме і зі Скадовськом. Зазирніть до будь-якого довідника, скрізь: 1894 рік. І впритул не помічається написане власною рукою Сергія Балтазаровича Скадовського прохання до губернатора щодо найменування заснованого ним містечка своїм прізвищем. Там — куди ще ясніше! — говориться, що причал почав приймати судна для перевезення зерна та іншої продукції 1 вересня 1893 року. Хіба це не відправна точка в хронології міста?

Д.Бурлюк побував тут, найімовірніше, 1908 року, коли вже облаштувалася гавань, діяли лоцманська служба, митниця, карантинне агентство, телеграф, а на Джарилгацькій косі наукова експедиція на чолі з професором Казанського університету О.Остроумовим обстежила фауну, склала гербарій та провела інші дослідження для збереження екології цього унікального куточка природи. На східному окрайку Джарилгача появився маяк, металевий каркас якого на замовлення власника порту виготовлявся в Парижі. Першим доглядачем, у 1902-1903 рр., був Володимир Олександрович Дунін, опісля — по 1915 рік — колезький секретар (старший лейтенант на флоті) Аркадій Павлович Чеков, у товаристві якого провів кілька днів Давид Бурлюк.

У "Морській повісті" є замальовки портового Скадовська, є вставна оповідка про рибалок із Кларівки, а загалом вона джарилгацька. В її основі то лірична, то стримана розповідь прибулого на етюди художника про обслугу маяка та дочку доглядача, курсистку, котра прагне щасливішого життя, усвідомлюючи при тому нездійсненність своїх поривань. Звичайно, сюжет побудований на художньому вимислі, однак описи тодішнього Джарилгача реалістичні, в них усе ґрунтується на безпосередніх авторських враженнях і спостереженнях.

Написана в Нікольську-Уссурійському "Морська повість" друкувалася 1920 року в "Дальне-восточном обозрении". Окремим випуском (Нью-Йорк, 1927) вона появилась у видавництві, заснованому дружиною автора Марусею Бурлюк, а 2003 року вийшла в Токіо — в репринтному варіанті та перекладі А.Судзукі японською мовою.

Щирий шанувальник творчого доробку нашого краянина Акіра Судзукі народився 1939 року. Навчався на курсах російської мови при товаристві "Японія — СРСР", як фахівець бував на Сахаліні і в Приморському краї, згодом заснував перекладацьку фірму "Кіодо-хон'яку", що популяризує спадщину митців, які свого часу відвідували Японські острови. Працюючи над перекладом "Морської повісті", він постійно звертався до голови Фундації імені Д.Бурлюка Олександра Капітоненка та інших консультантів. Найбільше картографічних матеріалів, світлин, виписок з документів Скадовського краєзнавчого музею йому надіслав знавець історії міста Микола Тимофійович Дударенко. Дуже вразив японського перекладача намір новочасних спритних ділків задля наживи пустити старий Дкарилгацький маяк (майже ровесник порту!) на брухт. "Думаю, — схвильовано писав він, — що потрібно розгорнути кампанію за його збереження, в тім числі і як пам'ятника всесвітньовідомому українському художникові Давиду Бурлюку. Адже які ще матеріальні пам'ятники Бурлюкові є в Україні?".

В наступних роках, залучивши до спілки дослідника Олександра Капітоненка, директора Ошимського музею селянського мистецтва Торао Фудзії та автора монографії "Давид Бурлюк в Америці" Ноберта Євдаєва, А.Судзукі ініціював випуск (2005 і 2006) прекрасно ілюстрованих збірників, присвячених перебуванню творця "Морської повісті" на островах Ошима і Огасавара.

Перекладацька і видавнича діяльність зацікавила Акіру Судзукі Україною. В його листах до автора цих рядків — завжди пізнавальні розповіді, наприклад, про підручник професора К.Накая "Українська мова", переклади поезій Т.Шевченка, а також про класика японської дитячої літератури В.Єрошенка. До речі, в біографічній повісті письменниці-есперантистки Надії Гордієнко-Андріанової "Запалив я у серці вогонь..." (К., 1977, С.119) твердиться, що на Островах прізвище Василя Єрошенка звучить приблизно як Айрошяньке чи Айлосяньке. З цим Акіра-сан не погодився: "Це прізвище японці вимовляють майже натурально — Ерошенко. Між іншим, у нашій мові "л" не вимовляється, його замінюють на "р". Тому ваше місто Сімферополь ми називаємо Шимферопорі".

За свідченням перекладача, з-поміж наших співвітчизників найвідоміші в його країні Василь Єрошенко та Давид Бурлюк. От і недавно портрет Єрошенка, який написав 1920 року художник Цуре Накамура, знов експонувався на виставці в Токіо, крім того, був ще й репродукований на художній поштовій картці. І джарилгацьку повість Бурлюка знають тепер у Країні вранішнього сонця.

Loading...

 
 

Цікаве