WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Максим Рильський. Збірки поезій - Курсова робота

Максим Рильський. Збірки поезій - Курсова робота

літературно-художньої критики, літературознавства, та фольклористики. Критичні й науковіпраці поета були видані за його життя майже 10-ма окремими книгами.
Помер М.Т.Рильський після тяжкої хвороби 24 липня 1964р. Нещодавно завершене 20-томне наукове видання його творів.
2. Рильський, згадуючи чарівну пору дитинства і юності, зізнався, що тоді його особливо захоплювала природа в усьому її розмаїтті - "весняні фіалки, що проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напружене життя птиці, риби, звіра, таємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил". Власні спостереження вічно мінливого світу природи доповнювалися інформацією з прочитаних книжок - не тільки популярно-природничих, а й художніх, в яких той дивовижний світ також поставав у різноманітних, часто незвичних ракурсах.
Світ природи відбивається вже в перших віршах Рильського, зокрема й тих, що склали збірку "На білих островах"(1910). Ця збірка юного поета була збіркою початківця, який, однак, уже вправно володів і віршем і словом. Легко виявити тут наслідування громадянських мотивів народницької поезії, сповнені щирого неспокою роздуми про власне майбутнє, яке автору являлося драматичною дорогою ідеалу. Але було тут чимало нафантазованого, підліткового мінору, меланхолії. Ліричний герой збірки спостерігає земне життя з "білих островів" хмар. Поет створює персоніфікований образ літа, малюючи дівчину "в шатах зелених" з "росами-перлами" в косах. З поезії Рильського постають й інші олюднені образи рідної природи.
Природа рідного краю - головний образ ліричних поезій книжки "ПІД ОСІННІМИ ЗОРЯМИ" (1918) та ідилії "НА УЗЛІССІ"(1918). З'ясовуючи мотиви цих творів, дослідники аргументовано проводили паралельно між ними й лірикою Афанасія Фета, Федора Тютчева, Олександра Блока, показуючи деяку залежність Рильського від них у плані користування прийомами художніх асоціативних зв'язків.
Та впадає в око суто своє, притаманне тільки Рильському -ясність і прозорість поетичного малюнка, щирість в освідченні людини улюбленій природі. Мініатюра "ПОЛЕ ЧОРНІЄ" вражає яскраво вираженим почуттям єдності героя з рідною землею:
Поле чорніє. Проходять хмари.
Гантують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари…
Земле! Як тепло нам з тобою!
Глибшає далеч. Річка синіє,
Річка синіє, зітхає, сміється…
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато - серце порветься.
Чарує в поезії чіткість образів, до щему хвилює емоційність, яку вони виражають. Мав усі підстави Леонід Новиченко, щоб сказати про жагу простого людського щастя, досконало вираженого поетом.
Пейзажні малюнки Рильського передають внутрішню сутність взаємин людини з природою. У цьому переконує поезія "Яблука доспіли, яблука червоні". Про що цей твір? Про благодатну пору осіннього достигання й достатку? Так, у вірші "Яблука доспіли…" поет милується садом, де гілля вгинається під вагою плодів, налитих соками, зір митця тішиться красою осінніх барв:
Гей, поля жовтіють і синіє небо
Плугатар у полі ледве маячить…
У вірші йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Образ спілих, червоних яблук асоціативно відтінює і розвиток почуття ("Вже й любов доспіла під промінням теплим, і її зірвали радісні вуста"). Однак, ліричний герой прощається і , може, назавжди зі своєю коханою. Щирою людяністю віє від останнього рядка, який давно став крилатим висловом: "Вміє розставатись той, хто вмів любить". Біль розлуки. Проте жодного слова докору не вимовляють вуста героя, хоч жаль стискає груди. Ці його почуття поет передає розгорнутим порівнянням: "а тепер на серці щось тремтить і грає, як тремтить на сонці гілка золота".
Завершується вірш, зворушливо, і в цьому його світла печаль:
Гей, поля жовтіють і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє.
Вміє розставатись той, хто вмів любить…
Ліричні твори пишуться здебільшого від першої особи, ніби від авторського я. Проте не слід ототожнювати поета і персонажа, від якого ведеться розповідь у вірші, - ліричного героя. Ліричний герой висловлює думки і почуття багатьох людей, а часом і всього суспільства. В ліричному творі, звичайно, можуть виступати й автобіографічні мотиви, але завжди поет за допомогою художнього вимислу, через своє Я типізує найістотніші життєві явища, думки про почуття людини.
Максим - герой ідилії " НА УЗЛІССІ" - захоплено сприймає багатство й красу природи, йому приносять насолоду полювання і рибальство, праця в саду. І хоч герой живе в хатині лісовій, проте він не відірваний від світу, від культури. В хатині є гарна книгозбірня творів класиків, що сприяє морально-духовному оздоровленню людини, яку втомили жахливі катаклізми епохи:
Софокл -і Гамсун, Едгар По - і Гете,
Толстой глибокий ,і Гюго буйний,
Петрарчині шліфовані сонети -
І Достоєвський грішний та святий -
Усі книжки, усі земні поети,
Усі зрідні душі його живій:
Бо всі вони - лиш відблиски одного,
Одного сонця: Духа Святого!
4. "Білі двері краса в минуле вміє одчинять і в будуче". Таким незвичним, але дуже містким образом Рильський звернув увагу на високу місію художньої творчості у збереженні культурних надбань поколінь, на її можливості використовувати скарби минулого при будівництві теперішнього і підготовки майбутнього.
Так у поезії Рильського стала кристалізуватися його друга магістральна тема - духовність, культура, мистецтво. ЇЇ вияви помітні у віршах 20-х років, позначених поетикою неокласицизму. На противагу пролеткультівцям і футуристам, які закликали традиції минулого і на голому грунті починати будівництво "пролетарської культури". Рильський і його однодумці високо підносять класичну спадщину.
В поезіях збірки "Синя далечінь" порушувалися питання взаємин між мистецтвом і дійсністю. Показовим у цьому плані є однойменний триптих, де образом синьої далечіні передається почуття радості, щастя від пізнання світу:
На світі є співучий Лангедок,
Цвіту Шампанню Франція весела,
Де в сонці тане кожен городок
І в виноградах утопають села.
Десь є Марсель і з моря дух п'яний;
Десь є Париж, дух генія й гамена;
Десь жив Доде, гарячий і ясний;
Десь полювали милі Тартарели.
Так проводиться думка про вічність культури, яка єднає покоління, гуртує народи світу, так утверджується неперехідність краси, акцентується і підтексті вагомість внеску кожної нації в загальнолюдську скарбницю.
До речі, Рильський безпосередньо втілить цю тему в циклі "Книга про Францію", що ввійшов до збірки "Далекі небосхили"(1959). Поет у передмові до циклу каже, що і в "Синій далечіні", і пізніше він писав про велику французьку культуру, про прекрасну Францію, виплекану в мріях за читанням творів французької літератури. Рильський з гіркотою відзначив несправедливість оцінок
Loading...

 
 

Цікаве