WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Герої кодексу»: хто вони? (За творами Е.Хемінгуея та Івана Багряного) - Реферат

Герої кодексу»: хто вони? (За творами Е.Хемінгуея та Івана Багряного) - Реферат

Герої кодексу": хто вони? (За творами Е.Хемінгуея та Івана Багряного)

У ХХ столітті змінюється суспільна і культурна атмосфера у світі. З одного боку, люди отримали сучасну техніку, поліпшились умови життя, а з іншого — цивілізація почала поглинати особисті інтереси, негативно впливати на моральний стан суспільства, в якому посилюється загальна відчуженість.

У літературі поширюється екзистенціалізм: у Франції (А.Камю, Ж-П.Сартр), Німеччині (Е.Носсак, А.Деблін), Англії (А.Мердок, В.Голдінг), США (Дж.Болдуїн), Японія (Кобо Абе). В Україні це виявляється у 20-х роках у творчості В.Підмогильного, пізніше — у І.Багряного, Т.Осьмачки, В.Барки та ін.

У другій половині ХХ ст. розвивається й традиційний реалізм, який у тогочасних умовах набуває дещо нових ознак. Помітне прагнення реалістів до широких узагальнень. Світ наче отримує втрачену цілісність в уяві письменників, які тяжіють до возз'єднання реальних зв'язків і стосунків (Е.Хемінгуей, Ч.Айтматов та ін.)

Справжнім феноменом ХХ ст. стала література, яка, розвиваючись розмаїтими напрямами, течіями, ввібрала в себе філософські та моральні проблеми епохи. Творчість багатьох письменників підтверджує тезу, що література не просто відображає життєву дійсність, а властивими їй засобами творить нову, художню.

У цих нелегких умовах життя, морального занепаду суспільства, багатьох війн, які калічили людські тіла й душі, на арену виходить нове покоління письменників, яких Е.Хемінгуей назвав "the lost generation" тобто "втрачене покоління", покоління без прагнень, ідеалів, сподівань.

Так одним із представників "втраченого покоління" є видатний американський письменник-реаліст, журналіст і публіцист, щирий патріот своєї держави Ернест Хемінгуей. Саме він уперше вжив термін "the lost generation" ("втрачене покоління") у своєму романі "Fiesta". "Втраченим" він називав покоління, викинуте війною у життя без ідеалів і надій.

Митець пройшов тяжкий шлях життя: був поранений під час війни, отримав каліцтво внаслідок авіакатастрофи в Африці, а далі — тяжку хворобу, — і все це не зломило стійких моральних устоїв письменника. Саме тому крізь усю його творчість проходить культ людини сильної, мужньої, хороброї, яка намагається знайти опору в собі і, незважаючи ні на що, жити далі: "You can't die if you don't give up" [8:274].

Е.Хемінгуей проніс своє життя крізь кілька війн, хоча міг би й уникнути цього (зовнішні обставини не лише не сприяли цьому, а скоріше перешкоджали). Він пройшов крізь першу світову війну, крізь громадянську війну в Іспанії та через другу світову війну. Пройшов у кожному випадку однаково, не щадячи свого життя, хоча ставлення до кожної війни було різним.

Перша світова війна була чужою, не його війною. Проте серед усього бруду та ганьби цієї війни почуття бойового товариства між людьми, кинутими у її страшне полум'я, було для нього на першому місці. Хоробрість залишалась хоробрістю, а боягузтво — боягузтвом, та при всій безглуздості обставин, в яких вони виявлялись, десь у самій першооснові вони не втрачали свою ціну — високолюдське залишалось високим, а нице — ницим. Стосовно цього Симонов у своїй статті зазначає: "человеческое поведение Хемингуэя на войне неизменно отмечено печатью мужества. Но это мужество не было только результатом его прирожденной храбрости и готовности к риску. В большей мере оно было связано с его взглядом на то, что писатель должен всегда писать правду. В том числе правду о войне" [6:5]. Стосовно мужності на війні Хемінгуей у своєму загальновідомому романі "A fare-Well to Arms" пише: "If people bring so much courage to this world the world has to kill them, to break them, so of course it kills hem <...> But those that will not break it kills. It kills the very good and the very gentle and the very brave impartially. If you are none of these you can be sure it will kill you too but there will be no special hurry" [7:221]. Тобто висновок один — чи ти видатна особистість, чи ні, світ все одно знищить тебе; але різниця полягає у тому, ким ти є у житті: Людиною чи нічим.

Персонажі Хемінгуея ніколи не нагадують покірних чужій волі маріонеток — живі, незалежні характери зі своїми особливостями, з власними інтонаціями вони залишаються твердими, не поступаються наживі ззовні і зберігають власну гідність і достоїнство. Герої не аналізують життєвих обставин, а діють у них. Змальовуючи своїх персонажів, письменник пише про честь, хоробрість, гідність, душевну щедрість та про необхідність добре і до кінця робити свою справу. Такі герої в літературній критиці отримали ім'я "героїв кодексу". Вони мають певні усталені правила поведінки, які ніколи не зраджують. Вони живуть за принципами: над усе цінити особисту незалежність, свободу, іти назустріч небезпеці і не боятися смерті: "I'm going to die" she said; then waited and said, "I hate it..." <...> "I'm not afraid of it. I just hate it" [7:285]. Ці герої покликані захищати слабких, вступати в боротьбу за свої ідеї та переконання, бути вірними і відданими у дружбі та коханні, ніколи не скаржитись і не чекати на жалість. Їх девіз жити! Щоб не трапилось із ними і на які б випробування та негоди їх не кидала доля — жити! "Anyway, the thing to do is live and not to die" [9:525]. Хемінгуей високо підносить культ людини, яка не здається у боротьбі з життєвими випробуваннями та труднощами: "The world breaks everyone and afterward many are strong at the broken places" [7:221]; — ось мотив не лише творчості письменника, а і його життя.

Часто герой Хемінгуея зображений у складних, навіть трагічних ситуаціях. Але, будучи людиною сильною, вольовою та мужньою, він перемагає. "Він завжди перемагає", — так стверджує автор у видатній повісті "Старий і море": "Человек не для того создан, чтобы терпеть поражения. Человека можно уничтожить, но не победить". У вище згадуваному романі "A Fare-Well to Arms" прозаїк згадує слова У.Шекспіра з поеми "Julius Cesar": "The coward dies a thousand deaths, the brave but one" [7:135], які ще більше стверджують принципи його героїв.

Самотність в очах Хемінгуея була надійним способом протистояти ворожому світові. Ось чому герої у нього такі самотні, ось чому в першу чергу розраховують лише на себе. Герой сам відшукує отой стрижень, який утримує його у цьому складному світі.

Автор тісно зв'язаний зі своїм героєм і через його сприйняття дає оцінку подій, людей та їхніх вчинків. Він дивиться на світ з точки зору свого героя. Однак навіть у стихії ліричної розповіді зберігається певна дистанція між письменником та його героєм. Частіше Хемінгуей, навіть коли пише у третій особі, зіставляє свій кут зору із кутом зору персонажа, але інколи трапляється й інакше. У творах, що написані від першої особи таке розходження помітити важче. Наче погляди героя і є погляди самого автора. Але це не так. Особливістю хемінгуеївського стилю є те, що він звичайно передає роздуми героя розповіддю не від першої, а від другої особи, що сприяє напруженості внутрішнього монологу і непомітно втягує у ситуацію й самого читача.

Герої Хемінгуея не намагаються формулювати якісь філософські, моральні чи політичні висновки. Ці люди не аналізують обставини життя, а діють у них. Вони уникають роздумів чи узагальнень, не люблять висловлювати свої аргументи навіть з тих питань, які їх хвилюють. За маскою спокою, байдужості, часом жарту часто приховані біль, тривога, незадоволення і страждання. Саме така насиченість внутрішньої експресії визначає тон хемінгуеївської оповіді. Герой твору, якого змальовує письменник, — це здебільшого герой ліричний, alter ego письменника.

Ернест Хемінгуей як письменник-реаліст, талановитий митець та майстер своєї справи зробив величезний внесок у світову літературу. Ф.Юнг писав у своїй монографії: "Протягом останніх 25 років вплив Ернеста Хемінгуея на новітню прозу був такий великий, що його навряд чи можна виміряти". Дослідник творчості Хемінгуея К.Симонов зазначає: "Я не знав Хемінгуея, але Хемінгуей-людина для мене невіддільний від Хемінгуея-письменника, від його книг і героїв, точніше від тих із них, у яких він, не криючись, любив те саме, що любив у самому собі — силу, широту, хоробрість, готовність постояти за справу, яку вважаєш ти справедливою, правою, готовність ризикувати життям і впевненість у тому, що є речі й гірші за війну. Боягузтво гірше, зрада гірше, егоїзм гірше..."

Духовно близький Е.Хемінгуею і наш український поет, прозаїк, драматург, публіцист, громадський і політичний діяч Іван Багряний. Певною мірою його ми теж можемо віднести до письменників "втраченого покоління" за його творами, ідеями і переконаннями. На його долю випало чимало тяжких негод і випробувань, які все одно не зломили твердий дух письменника. За свої політичні погляди був декілька разів заарештований, перебував у в'язниці, а згодом емігрував за кордон. Його перу належать такі широковідомі твори як "Тигролови" (1943), "Морітурі" (1945), "Генерал" (1948), "Людина біжить над прірвою" (1948-49), "Сад Гетсиманський" (1950), "Огненне коло" (1953), "Маруся Богуславка" (1952-1956)... Але це далеко не все, що встиг написати автор в умовах повсякчасних блукань, поневірянь, лікарень, тюрем.

Емігрувавши, поет і за кордоном не мав спокою. Його переслідували "свої", провокували, погрожували, викликали на якісь суди, виносили смертні вироки йому та його дітям. Не мав спокою, душевного ладу для творчості ні на Радянській Україні, ні за кордоном у веремії української еміграційної політики серед таких же вигнанців, як він сам. Бо мав чутливу, романтично окрилену душу художника, душу поранену і тіло виморене, фізично не здатне виносити важкі перевтоми, мав силу-силенну творчих задумів, плекав великі надії на творче усамітнення і душевний спокій, але не судилося.

Loading...

 
 

Цікаве