WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Метафора – основа поетичного дискурсу Т.Осьмачки - Реферат

Метафора – основа поетичного дискурсу Т.Осьмачки - Реферат

Семантичні основи метафори "ворони виють в небеса" містяться в особливостях мовотворення Тодося Осьмачки та напрямах метафоричного перенесення — в межах істот міжтематичне, тобто внутрішньо-родове міжвидове перенесення. Водночас суттєвішим постає питання: Чому Тодось Осьмачка наділяє ворона ознакою, властивою для конкретного виду хижаків? На перший погляд, таке перенесення може видатися цілком випадковим [8, с.24], що засвідчує поверхневий аналіз її семантичної структури. Автор обирає "енергетичний" канал перенесення, сутність якого становить сема "зловісність" лексеми "ворон" і "хижак" лексеми "вовк",їх поєднання ґрунтується на оцінному сприйнятті витворюваного образу. Витворення метафори "ворони виють" містить у собі порівняння, що імпліцітно наявне в ній і не може бути вираженим через відсутність самої бази порівняння, тому й таким психологічно-навантаженим та емоційно-насиченим постає контекст цієї метафори, що знаходить своє смислове завершення у кінцевих рядках поезії "Я знов самотній і проклятий — схилився тяжко до вікна: на мурах, ніби на розп'яттях, з пилами буря умира"які, повторюючи три вступних, замість четвертого "ворони виють в небесах", констатують інший вимір природної стихії – "з пилами буря умира", що асоціюється з позитивною гамою емоцій і водночас підкреслює значущість рвійного процесу творення, бо дума залишила митця разом із згасанням бурі. Вона принесла надію, кинувши "зокола малу стеблину пирію, щоб завихрити з нею вгору і думу змучену мою!" і сама ж забрала її. Тут міститься ще одна мотивація метафори "ворони виють в небеса", що пов'язана з народними повір'ями: крик ворона і виття вовка — віщуни недоброї стихії. Тому й буря, як визначальний образ-символ поезії "змела на вітер птицю чорну", принісши і полегкість і водночас тугу.

Цілісність метафори "ворони виють в небеса" подібна до багатьох інших: "журиться жито", "вовк на могилі зайнявсь і потух зуби за лісом сховав..." ("Забутий"), "гаряча кров ... надворі і іскрами горить", "сонце в долини гнали" ("Пісня з Півночі") забезпечується предикатною позицією актуалізаційного (ремокатегорійного) компонента.

Більшість метафоричних структур Тодося Осьмачки постають як зболені згустки почуттів, що сприймаються на дотик: "Серце чуле, серце чисте, чи ти чуєш з-під хреста, як шепочуть особисте горем спечені вуста?" ("Присвята"). Основне смислове навантаження у таких структурах належить ядерним образам всієї поезії, що в її структурі постійно видозмінюються і набувають відмінного емоційно-експресивного навантаження. Так, у поезії "Присвята" лексема "серце" вживається тричі, асоціюючись з семантикою "дух" (у перших двох випадках) і "душа" (у третьому випадку) вони несуть все смислове багатство твору. Як і в більшості інших контекстів, у цій поезії домінують метафори, що становлять заміщення частиною цілого, помноженого на одухотворення і міфологічний гіпостазис загального (за Е.Касірером) та актуалізованість почуттєвих світів, сприйнятих митцем і відтворених у поетичній площині.

Особливістю стилістичного почерку Тодося Осьмачки виступає також гармонійне поєднання дієслівної та іменної метафорики, причому в одних творах простежується якісне і кількісне домінування іменної метафорики, що за своїм функціональним навантаженням постає статичнішою, ніж дієслівна, і зорово-споглядальною за чуттєвими вимірами. Це мотивується тим, що іменна, зокрема іменникова, метафора здійснює акт характеризувальної предикації, не відриваючись при цьому (в абсолюті) від таксонімічного принципу мислення. Останнє передбачає включення об'єкта до певного вузького класу, а характеризація вміщує всю множинність, тобто виділення необмеженої кількості ознак того чи того предмета; пор.: "крики дальні", "крики птиці", "крик летючий", "крик пташиний", "крики чорні" ("Присвята"); "крики качок" ("Камінь"), "крик з пожеж" ("Неминучість") і под.

Дієслівна метафора сповнена динамізму і рухливості. У своєму сприйнятті вона поєднує зорово-споглядальний і чуттєво-дотиковий аспекти. Інколи дієслівна метафора у Тодося Осьмачки — це згусток почуттів, що доноситься і змістовою і оболонковою площинами. Домінування однієї з них встановити досить складно, оскільки автор дбає про неповторність самого оформлення метафори. В основі його метафори перебуває принцип одиничності, естетичної доцільності, тому й метафора у його творах постає як форма саморозкриття.

Надзвичайно семантично і метафорично навантаженим у дієслівній метафориці виступає лексема "серце", що в поєднанні з різними дієсловами, позначає: 1) одну із великих природних сил; "А небо глибоке та поле широке табун соколів до серця пустили у груди йому [океану]" ("Цить, моє серце!"); 2) душу людини як цілісність: "І летить по Вкраїні, летить з моїм серцем!" ("Елегія"); 3) життя людини: "Над фордом глибоким серце положить моє..." ("Елегія"); 4) психологічний стан людини, її переживання: " Та в купелі моє серце залишилось, й мати вилили з водою під калину" ("Казка"); 5) співзвучність переживань з природою: "І у груди упало вогненне серце журавлине..." ("Весна"); 6) тугу, сум, печаль як надзвичайно зболений стан людської душі: "А я серце здавлю і ножем пронижу, нехай серце з ножа співа пісню сумну..." ("У табори"); 7) людську істоту: "Але коли у липні під каштаном побачите потоптану траву..., підіте в церкву для такого часу, зітхаючи полегшено грудьми, що зворушили в себе тільки рясу за серце самотинне між людьми..." ("Предше"); 8) почуття розчарування: "А я на те місце жоржину приніс, де серце було в вашім лоні..." ("Кривда"); 9) почуття закоханості: "... аби ми серцями, немов писанками, могли помінятися вдвох..."("Молитва"); 10) ємність почуттів "цариці неба, і землі, і вод" і її всепрощаючий погляд: "... Я до захмарних не молюся ям, а тільки серцю серць твоєму..."; 11) фізіологічний орган; "... і серце розуму уже не слуха..." ("Станси") [6, с.80-92]; 12) фізичне тіло людини: "... з останнім звуком читаної речі і душа понуро з серця виліта..." ("Реакція"); 13) перегук людських почуттів: "...серце звістку подає до серця на далеку відстань" ("Хустка") і под. Тому у творах Тодося Осьмачки лексема "серце" трапляється і в структурі іменних метафор, набуваючи щоразу різних предикатних характеристик: "серце чисте", "серце чуле", "серце біднеє" ("Присвята"), "серце самотинне" ("Предше") та ін. Семантичне навантаження лексем "кров", "серце" у метафориці поета підтверджується їх кількісними вимірами і частотністю, що характеризуються найбільшим рівнем вживання з-поміж усіх іменникових лексем і для них властивою є розгалужена сполучуваність і семантичне переосмислення (пор. у поезіях Євгена Плужника трапляються тільки три перших відтінки слова "кров", третій-шостий відтінки лексеми "серце", у Майка Йогансена — тільки два перших відтінки слова "кров" і под.).

Ще Аристотель у своїй "Поетиці" підкреслював важливість уміння творити метафори, оскільки останні виступають найсуттєвішою "ознакою таланту". Ця думка до цих пір не втратила своєї актуальності, хоча в багатьох наукових концепціях зазнала творчої переоцінки [2, с.201-218] і переосмислення.

Поза всяким сумнівом, метафора у поетичному контексті Т.Осьмачки набуває ознак власного естетичного буття, визначеного творчою манерою митця і сприймається кожним через призму авторського вміння побачити у буденному небуденне. Метафора несе в собі креативно-пізнавальні можливості і функціонує як засіб лінгвального осмислення та репрезентації нової інформації, а отже, як засіб комунікації, у процесі якого відбувається пізнання людиною навколишнього і внутрішнього духовного світу.

Література

1. Айвор А.Ричардс. Философия риторики //Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1980. – С. 44-67.

2. Аристотель. Соч.: В 4-х т. – T.IV. – М.: Наука, 1983. – 386 с.

3. Єфремов С.О. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 685 с.

4. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С. 371.

5. Мурьянов М. Золото в лазури // Проблемы структурной лингвистики 1981. – М.: Наука, 1983. – С. 265-278.

6. Осьмачка Т. Поезії. – К.: Рад. письменник, 1991. – 252 с.

7. Пустовіт Л.О. Засоби вираження метафор // Культура слова. Респ. міжвід. зб. – К., 1976. – Вип. 34.

8. Скляревская Т.Н. Языковая метафора как объект лексикологии; Автореф. дис. ... д-ра филол.наук. – Л., 1989. – 38 с.

9. Словник української мови в 11 томах. – К.: Наукова думка, 1970-1980.

10. Уилрайт Ф. Метафора и реальность // Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – С. 82-110.

11. Чубинський П. Ангели на сходах неба: Народні повір'я та забобони. – К.: Глобус, 1992. – 15 с.

12. Шерех Ю. Третя сторожа. Література. Мистецтво. Ідеології. – К.: Дніпро, 1993. – 212 с.

13. Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. – Харків: Основа, 1993. – 176 с.

Loading...

 
 

Цікаве