WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Метафора – основа поетичного дискурсу Т.Осьмачки - Реферат

Метафора – основа поетичного дискурсу Т.Осьмачки - Реферат

червоною кров'ю розтоплені зорі

гнала в моїх жилах, виски розбивала [6, с.41];

То не рожа-цвіт буйно-запашний,

А серце пала сонце із крові!

У гаях горить та зілля в'ялить... [6, с.56].

Помітне місце в індивідуальному мовному стилі Т.Осьмачки посідають перифрази. "Перифраз – стилістичний засіб, що полягає в непрямому, описовому позначенні предметів та явищ дійсності, переважно емоційно-експресивного, оцінного характеру" [4, с.371]. На нашу думку, перифрази — явище вторинної номінації. Вони називають уже назване. В емоційно-оцінній формі перифразами підкреслюється певна істотна для автора ознака предмета чи явища. За функціонального текстового підходу до мовних одиниць, який зараз панує в лінгвістиці, перифрази стають тією сіткою авторських смислів, які за Р.Бартом, накидає "письменник на текст, втілюючи свою ідею, своє світоприйняття".

У перифразі "крихітка сонця" — алегоричному зображенні серця — саме лексема "серце" — стрижень, оскільки "серце" (душа) асоціюється з променистим духовним світлом, а не навпаки. Ф.Уілрайт зауважує: "Архетипний символ "кров" має парадоксальну природу і утворює більш значну, аніж завжди, напругу" [10, с.99]. Його повний семантичний спектр вміщує елементи, пов'язані як із добром, так і зі злом. Позитивна частина "кров" конотує життя, негативна пов'язана з тим, що кровопролиття – це завжди смерть.

У Т.Осьмачки символ червоного кольору (кров) — один із центральних символів його поетичної системи. "Червона кров" — це молода сила, що вирує в жилах. Контрастом виступає значення лексеми "кров" у контексті, де криваве сонце віщує смерть.

Збагачення лексеми "сонце" семою "вогонь" і пов'язаних із нею конотацій (висока температура, жар) забезпечує появу наступної метафори. В уяві автора "сонце" постає в образі велетенської плавильні:

Коли на город сонце забагато

злило дощем розтопленого скла... [6, с.11].

В основі перифрази "розтоплене скло" лежать зорові асоціації, а також такі, які пов'язані зі сприйняттям на дотик. Блиском і мерехтінням, жаром, що випромінює розплавлена речовина, "розтоплене скло" нагадує поетові сонячні промені.

...і сонце з моря, ставить на блакить прозору,

тепер над нами капає росою [6, с.79].

Якщо проміння надто яскравого сонця порівнюється з "розтопленим склом" (прищеплена сема — "спека"), то "раннього, лагідного" світила — з краплями роси. В обох випадках при метафоризації "сонцю" додається сема "рідина" (із комплексом властивостей), але в метафорі "сонце ... капає росою" акцент робиться не на сему "спека", а на помірність виділення теплової енергії. Превалюючого значення набуває компонент семантичного оточення "роса" — "прохолода".

Вагому роль при метафоричному перенесенні відіграють і зорові асоціації: краплі роси виблискують на сонці і цим нагадують промені.

Метафори на позначення рухів сонця (в основі лежать давні міфічні уявлення слов'ян про сонце як живу істоту) у сучасній поетичній мові в більшості випадків втратили енергію своєї образності. Звичайно, крім тих випадків, де "сонце" є повноцінною міфологемою:

І сонце росло,

і надувалося вогнями,

пружинили хвилі сліпучі на ньому,

з його берегів випадали на землю...

Здавалося, падають з неба

Розпечені та велетенські підкови! [6, с.204].

Поетичну картину заходу сонця змальовує поет у наведених рядках. "Сонце" уявляється авторові в образі небесної ріки, сповненої розтопленої блискучої рідини.

Промінню відповідають два образи — "сліпучих хвиль" та "розпечених підков". В обох метафорах превалюючого значення набуває сема "світло" (надмірно яскраве світло здатне засліплювати, виблискувати). Гра світла і тіні може нагадувати велетенські дуги (підкови). Але можливі й інші асоціації. Так, в рядках: "іде, їде фастівський полковник / Сонце рвуть підкови" [6, с.150] сонце поступається позицією модифікатора і стає поетичним синонімом "іскор". Отже, підставою для метафоричного перенесення проміння — підкови є яскраво-металевий колір і здатність спалахнути (або вибивати іскри-спалахи).

Та не конем арабським чи гірським орлом,

а тільки міццю серця й власних ніг

і стрімко стати там і над добром і злом

на той єдиний золотий поріг,

з якого сонце скочується в ніч повзку

знов по вогонь для денної ходи,

мов те відро в криницю йде на мотузку

і аж під дужку набира води... [6, с.223]

Лексема "сонце" спочатку виступає одним із головних компонентів простої метафори, а далі за рахунок саморозвитку охоплює цілу низку дієслів та іменників, що вказують на спосіб перебігу дії та її локалізацію.

Чіткіше уявити всю гаму метафорики Т.Осьмачки можна тільки за умови зорового відображення всієї палітри зв'язків і сполучувальних можливостей слів.

Ще однією, не менш важливою особливістю поетичного мовлення Т.Осьмачки є існування сталих конструкцій, що складаються з перехрещення кількох концептів на зразок фреймів. Зокрема, таку конструкцію утворюють концепти "вогонь" — "енергія" — "вода". Під час метафоризації актуалізується компонент значення лексеми "сонце", життєдайна, животворча енергія цього світила. Однак у свідомості поета існують дві семи, через які цей компонент значення може бути реалізовано. По-перше, сема "вогонь" — поетичний замінник "енергії". Таке закріплене перенесення відбиває особливості індивідуального світосприйняття поета. Звідси бере свій початок численна група метафор на позначення життєвої "енергії". Відповідно, "жити" — "горіти". Інший поетичний синонім "енергії" "вода". Таке своєрідне поклоніння воді, очевидно, можна пояснити тим, що "хліборобська" свідомість є ментально спорідненою душі поета. Відчувається, що в свідомості Т.Осьмачки архетипні символи "вогонь" і "вода" не створюють антитези. Життєдайна значущість води може бути об'єктом порівняння з силою вогню (тепла). Перенесення "сонце" — "відро" побудоване на асоціаціях за формою (коло) і призначенням (сонце вміщує тепло (енергію) — так само, як відро воду). Образ "золотого порогу" — обрію під час заходу сонця також побудовано на зорових асоціаціях (золотий колір — яскраве сонячне проміння).

Співвіднесення ідеї небесного вогню (сонця) з ідеєю Бога-батька своїм корінням сягає витоків цивілізації. У давніх слов'ян це пов'язували з іменами Дажбога, Ярила і Хорса. Могутній володар землі або неба, — вважає Ф.Уілрайт, — природно, занурений у світло; і навпаки, світло гідне поклоніння і підпорядкування [10, с.104].

Концепти "світло" і "слава" або "світло" і "влада", завжди прагнули до об'єднання [10, с.105].

Після прийняття християнства небесне світло почало актуалізуватися з Богом-батьком, бо "Бог є світло". Так, для християн "світло" стає символом божественого (це відбиває Писання). Психологія розвинула цей образ-поняття в абстрактну ідею, за якою Бог всевідаючий і, головне, всевидющий та всемогутній. Отже, сонце — око Боже, саме так наші предки думали про сонце [11, с.3].

Особливістю поетичного мовлення Т.Осьмачки є те, що за своїм семантичним наповненням архетипний символ сонця ближчий до язичницького світосприйняття давніх слов'ян, ніж до християнської концепції світу:

Гей, сонце, сонце, царю Червня й ягід

і власний блиск, і власну тінь

ти щонайшвидше відтягни на захід

і вкинь у жертву глибочінь [6, с.164].

Образ "сонця" дорівнює міфологемі, його позбавлено святості чи всевидющості. Провідний акцент робиться на здатність "царя Червня й ягід" впливати на родючість землі. Отже, при утворенні перифрази відбувається актуалізація семи "тепло". До того ж солярну синтагматику астральної парадигми перетинає парадигма "рослинний світ". Детально це явище спостерігаємо у наступному прикладі:

Тобі молюся, сонце, боже вогнегронний,

Триясновида квітко у світах без меж,

Ти пелюстки свої— дні круглі, мов корони,

По одному звіваєш і в безодні шлеш... [6, с.143].

Перенесення "сонце" (космонім) — "квітка" (рослина) стає можливим завдяки наявності спільних сем у значенні слова "краса", "привабливість". Однак поет самостійно декодує образ "триясновидої квітки", отже присутність спільних сем не вичерпує всіх напрямків метафоротворення. Можливо, один із проміжних образів – календар, де аркуші – пелюстки.

Ми вважаємо, що у наведених рядках міфологема "сонце" (може бути легко трансформована у міф егоцентричної міфопоетичної системи поета) вміщує як комплекс язичницьких, так і християнізованих вірувань. Комплекс християнських конотацій, на нашу думку, стосується слів "вогнеґронний" і "триясновида". Обидві лексеми несуть у собі поняття про об'єднання кількох однакових предметів, про їх яскраву красу. Очевидно, що в образі "триясновидої квітки" втілено розуміння поета Святої Трійці.

Отже, денотат "сонце" у модифікованому вигляді є базовим для створення Т.Осьмачкою індивідуальної символіки та метафористики. Актуальними схемами метафоризації є прищеплення до лексеми "сонце" сем "кипіння", "висока температура", "вогонь", "спека" тощо. Серед типових конструкцій перенесення можемо назвати такі: "сонце"-"кров", "сонце"-"серце", "сонце"-"відро", "сонце"-"квітка", "сонце"-"Бог". І хоч група метафор і символів із цим компонентом не є найчисленнішою у поетичній моделі світу Т.Осьмачки, її складові яскраво відбивають особливості світосприйняття поета.

Loading...

 
 

Цікаве