WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Метафора – основа поетичного дискурсу Т.Осьмачки - Реферат

Метафора – основа поетичного дискурсу Т.Осьмачки - Реферат

Розглядаючи особливість поетичної спадщини Василя Мови і констатуючи її неповторний макросвіт, Ю.Шерех підкреслює, що більшість рядків його творів сповнені "глибокої й жахної символіки, майстром якої в пізніші роки був Тодось Осьмачка" [12, с.134]. Тим самим констатується, що світ метафорики і символіки Василя Мови, що, на жаль, не був в активному обігу через відсутність загальнодоступних видань, віднайшов своє продовження у поетичному баченні Тодося Осьмачки — одного з найяскравіших поетів-метафористів з експресіоністичним світотворенням. Власне світобачення і світоприйняття автор навмисне ускладнює, відтворюючи в одному лиховісному образі ("ворона") хижацькі властивості іншого ("вовк"), в результаті чого постає картина високо трагедійного катаклізму, що навис над землею і от-от має вибухнути: "Я знов самотній, проклятий, — схилився тяжко до вікна: на мурах, ніби на розп'яттях, ворони виють в небеса" ("May soul is dark"). І ця трагедійність сповнена динаміки, вона якась наелектризована, психологічно виважена і почуттєво сприймається у своєму розвитку, що характеризується конкретикою. Тому й завершується вона переконаністю ліричного героя, який, розкривши для себе всю жахність нинішнього буття: "В ім'я твоє, народе, працьовитий, тебе заковуєм в ланці" ("Деспотам"), тепер підтверджує для себе попередній висновок: "... на бій із вами виступить однині душа знеможена моя" ("Деспотам").

Сонце — джерело земного життя і світла, хоч і не є ключовим образом-символом у поетичній системі Т.Осьмачки, посідає одне з центральних місць у поетичній моделі світу (ПМС), характерній для ідіостилю поета. Метафорам і символам із солярними елементами притаманна висока частотність уживання, конотативна варіативність, асоціативність.

Панівне місце солярного культу відбиває як етноментальні особливості національного світосприйняття (сонце, що дає тепло і світло, необхідні для існування тваринного і рослинного світів, мало особливе значення для хліборобської культури слов'ян), так і цінності загальносвітового рівня.

Поклоніння сонцю сягає витоків людської цивілізації. Так, ще за часів Нефертіті (XIV ст. до н.е.) виникає гімн сонцю, що пов'язує із оком Ра фундаментальну категорію естетики — категорію прекрасного [5, с.265].

Фізична картина сонця на небі своєю невичерпною варіативністю, красою і загадковістю викликала стійке зацікавлення у людства протягом усього існування цивілізації. А отже, тема "сонця" постійно жила, інтерпретувалася й оновлювалася у світовому мистецтві слова.

Кожен етнос оточує денотат "сонце" специфічними, зумовленими особливостями світосприйняття, конотаціями. Образ сонця служить своєрідним камертоном, що забезпечує особливу піднесеність і ліризм поетичних рядків.

Т.Осьмачка, як правило, будує метафори з компонентом "сонце" на основі загальнонародних асоціацій. Зрозуміло, що Т.Осьмачка — сучасна освічена людина, але створений ним особливий міфопоетичний дискурс живе за власними законами, наслідуючи прадавні погляди свого народу на організацію і походження космосу.

Одним із найпродуктивніших шляхів утворення метафор із компонентом "сонце" у творах поета є надання денотатові "сонце" семи "рідина", асоціативне наближення "неба" і "водяної стихії" — багато разів уживаний і інтерпретований у світовій поезії прийом.

"Сонце", як і "небо", вміщує ідею "верху". Внаслідок цього можливе поширення на нього "водяних" якостей. З іншого боку, "сонце" — джерело земного світла. Ф.Уілрайт визначає "світло" як найбільш поширений архетип [10, с.100-101]. "Світло", на думку дослідника, є носієм певних конотацій, пов'язаних із вогнем, а у давні часи існувала асоціація вогню з ідеєю верху. "Вогонь має властивість злітати вгору, більше того, джерелом земного вогню і світла є, насамперед, сонце, що кожного дня знаходиться над нами високо в ясному небі. Верх, як уже було відзначено, має переважно позитивні символічні конотації, звідси і вогонь зазвичай також конотує добро, коли пов'язується з ідеєю спрямованості вгору" [10, с.102].

Для Т.Осьмачки в процесі метафоричного відбиття небесних реалій характерним є накладання семантичних полів лексем "сонце" і "вогонь" та прирощення семи "кипіння" до значення лексеми "сонце". Процес кипіння передбачає подолання рідиною досить високого температурного бар'єру, і, хоч він набагато нижчий за температуру плавлення твердих матеріалів, ми можемо констатувати збагачення "сонця" семою "висока температура". Не можна лишити поза увагою переносне значення лексеми "кипіти". Застосування переносного значення лексеми "кипіння" для змалювання "сонця" передбачає, на нашу думку, співвіднесення "найвищої міри вияву почуттів" і найяскравішого сонячного сяйва на підставі спільної риси, що полягає в реалізації на межах можливого.

В основі метафоричного перенесення "...кипіло сонце на загаті" [6, с.84] лежать, безумовно, і зорові асоціації: через спеку нагріте повітря створює ілюзію, що сонце "переливається", ілюзію "кипіння". Асоціативне співвіднесення концептів "сонце" і "кров" спостерігаємо у наступному прикладі. Сонячне світло порівнюється зі "звірком з-під ножа", іншими словами — кров'ю жертви. Підставою для асоціативного зближення є зорові асоціації: яскраво-червоний колір крові. Відбувається також актуалізація у лексемі "сонце" семи "життєдайна, животворча енергія цього світила". Завдяки існуванню цього нюансу значення можливе символічне співвіднесення "сонця" (того, що дає життя) і "крові" (символу життя):

А воює сонце кипить без борні і звитяг,

не звірком з-під ножа в чорній мисці

і не в грудях моїх, а на вовчих путях,

у пожовтілім заборсавшись листі [6, с.96].

Спостерігаємо також цікаве семантичне зближення архетипів "сонце" і "серце". Ми вважаємо, що лексема "сонце" стає полісимволом: по-перше, виступаючи поетичним синонімом серця, символізує розчарування і зневіру, коливання духу, а по-друге, — життя, що прямує до свого фізичного кінця. На користь нашої думки говорить застосування традиційної символіки — лексема осінь ("пожовкле листя") є загальновизнаним сучасною поетичною мовою символом старості. Отже, "сонце", що "кипить без борні і звитяг" — символізує життя, позбавлене енергії та радощів. Дві образні парадигми з центральним компонентом "сонце" і з архетипом "серце" перетинаються у таких прикладах:

А крихітка сонця у грудях кипіла,


 
 

Цікаве

Загрузка...