WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вертеп “Розгром” Івана Багряного - Реферат

Вертеп “Розгром” Івана Багряного - Реферат

Конфліктною серцевиною твору стає шаховий турнір між героїнею та німецьким офіцером Матісом. На кін поставлено честь України і Німеччини. Хто сильніший, хто достойніший? Перемагає Ольга "фон Урбан", і ця її шахова звитяга стає як ляпас не лише супротивникові по грі, а й усій нацистській Німеччині. Хоча героїня розуміє фатальні наслідки своєї підкреслено незалежної позиції, гордої і гідної поведінки, але інакше вона не може вчинити. Це була б зрада самій собі, своїй людській і національній натурі, своїм ідеалам. Промовистим є діалог, який віддзеркалює і саму ситуацію, і внутрішній світ сміливиці.

"МАТІС. Якщо Ви програєте... (робить енергійно хід) – Ґарде!.. От... Якщо ви програєте...

ОЛЬГА. То ви мене розстріляєте... (засміялась) – Маєте "вилку", гер... (той аж закліпав очима і закусив губу, зосереджуючись з усієї сили... Ольга ж докінчила): — А якщо В и програєте, то знову ж таки... Ви мене розстріляєте... Ні, повісите?... Так чи що?.. (і зареготалась)" [7, с.79].

У цій ситуації Ольга нагадує традиційного лицаря-козака з численних зразків українського фольклору, де герой сміливо дивиться у вічі смерті й одверто кепкує над ворогом. Простежується паралель по лінії Ольга Урбан з "Розгрому" та дівчина-воїн Оксана Галаган з комедії-сатири "Генерал". Обидві героїні відважні, рішучі, цілеспрямовані, жертовні. Обидві кидають виклик окупантам, перебираючи на свої тендітні плечі ті функції, які є традиційними й звичними для представників чоловіцтва як одвічних оборонців своєї батьківщини.

Поміж жартами й дотепами Ольга уперто проводить одну і ту ж лінію. Це то прихований, то цілком відвертий і словесний, і моральний поєдинок: "...Ви йшли на Україну, і може, насамперед на Україну... А хто з вас знав і знає хоч одно слово на мові того народу, що заселює цю землю?.. Ніхто. І ви навіть не хочете того знати. Навіщо?!. Ви прийшли, як до зулусів, чи якихось дикунів, і зігнорували їх, їхню мову, їхню культуру, їхню історію" [7, с.75]. Ользі боляче визнавати, що "про честь України в світі взагалі не говорять" [7, с.78]. Виступаючи від імені української нації смілива й енергійна жінка з гордістю стверджує: "Ми молоді, ми жадібні, ми тільки вимаршовуємо на історичну арену... Перед нами світ і ми жадібно опановуємо його [...]. Серед вас є немало таких, які про Шопенгауера, Гегеля чи Канта довідуються докладніше тут, від наших юнаків" [7, с.76]. Приреченість і безпорадність гітлерівських окупантів Ольга пояснює таким чином: "Не ігнорують, а н е н а в и д я т ь... Найсправжнісінькою плебейською зненавистю. Бо знають, що ми сильніші за них потенціяльно, багатші внутрішньо, здоровіші морально і духовно, ще й при всьому тому ми м о л о д і і що через те майбутнє належить нам... н а м, а не їм" [7, с.94].

Ольга та її соратники по духу (Максим, Гриць та інші знані й безіменні патріоти) ідуть цілком свідомо на фізичну смерть, але морально вони перемагають ворога. Епізодично в "Розгромі" представлений Штурман – "відважний вихованець штормів і бур і сміливий піонір майбутніх, вимріяних, ще не бувалих рейсів", розширену варіацію долі якого автор простежив у драматичній повісті "Морітурі" (Микола Матяж). Герой постає в трьох проекціях: на палубі "гордого чорноморця", в катівні НКВС і на сибірській каторзі як лісоруб. Але в кожній картині він випромінює сміливість і зухвалість, нескореність і справедливість, володіє якоюсь незвичайною світлоносністю. Інакше й бути не може, адже це "моряк з крейсеру, що носить ім'я його Вітчизни". Йому не можна занепасти духом, зневіритись. "Зціпивши зуби, іде по вертепу новітньої жорстокої інквізиції – по Голготі сміливих, волелюбних і гордих" [7, с.12].

Представники ворожих сил виведені Іваном Багряним у традиційно карикатурному, зниженому плані. Особливу зневагу викликають російські та українські прихвосні-перекладачі, які товпляться перед гітлерівцями, щоб вислужитись. Витоки сатири і гумору автор знаходить у сміховій культурі свого народу, разячи зброєю слова непроханих зайд і їхніх лакуз. Ці негативні учасники вертепного дійства нагадують персонажі давнього українського театру, особливо інтермедій (пихаті, та не надто розумні Лях, Німець, які бажають позбиткуватись над Козаком чи Селянином, але отримують поразку).

Досить неоднозначним персонажем виступає німецький офіцер Матіс. З одного боку, над ним тяжіють закони, освячені в рейху та засновані на антигуманності. З іншого боку, цій молодій людині не чужі благородні устремління. Подібно до вертепного Воїна, гітлерівець Матіс є людиною наказу, пішаком у тій злочинній грі, яку ведуть сильні світу цього – володарі двох воюючих імперій. Він позбавлений рис механічного й бездушного виконавця забаганок начальства, як це простежується в діях Воїна, що сліпо здійснює вказівки нелюда Ірода. Несподівана любов до представниці тубільного населення завойованого краю ошляхетнює цього героя і виокремлює з потворного середовища – катів, пересічних окупантів та їх прислужників. Вертепного Воїна за гріхи рубає мечем Ангел і слідом за тим забирає Смерть. Матіса калічить у смертельному двобої месник-українець Сашко. Не вбиває, залишає жити в інвалідному візку, щоб жив і страждав од відчуття своєї провини перед Нею.

Повість-вертеп обрамляється героїко-трагічним портретом страченої нацистами Ольги Урбан. Це наче застиглий на віки у камені чи бронзі величний монумент епохи і водночас нескорена жінка, яка ще вчора жила, боролась, вірила і страждала. Та й чому вчора? Вона й тепер, у смерті, продовжує свою боротьбу. Мов різцем скульптора, фіксує Іван Багряний риси цієї героїні – гордої і незламної людини. Автор уміло послуговується різними графічними ефектами (анафорична розрядка, повтори по вертикалі й горизонталі, звичайний і жирний шрифт тощо).

"В о н а встає передо мною... Ольга...

В о н а встає передо мною, як символ, як прообраз цілого покоління, поставленого грудьми проти трагічної епохи віч-на-віч, в нерівнім – до розпачу, до трагізму нерівнім! – двобої; покоління сміливого і затятого в понурій рішеності, і непримиренного в своїй трагічній, неупокореній гордості. В о н а встає, як саме це покоління, розіп'яте на перехрестях Історії [...].

Це В о н а!... І це вже не особа, ні. Це сама душа цілого покоління..." [7, с.94].

Патетично-скорботний заспів деталізує зовнішність особи-пам'ятника, що сприймається як вирок антигуманним доктринам загарбників та їх звірячому єству. А водночас це славень на честь сил опору, котрі не схилились у рабстві, а повели непосильну боротьбу з ворогами не на життя, а на смерть. Цей натуралістично-приземлений і при тому пафосний опис звучить як героїчно-трагічна пісня в прозі. Виділяючи цей портрет у тексті чорним жирним шрифтом, автор підпорядковує візуальний ряд загальній настроєвій настанові (створення атмосфери жалоби):

"...З простреленим чолом, гола, заморожена і так виставлена на позорище, стоїть вона, як мармурова статуя, посеред великої площі, гордо закинувши голову в небо... дивиться в нього великими скляними очима, мов би позиваючи самого Бога, кидаючи йому розпучливо-зухвалий виклик...

Loading...

 
 

Цікаве