WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вертеп “Розгром” Івана Багряного - Реферат

Вертеп “Розгром” Івана Багряного - Реферат

Вертеп"Розгром"ІванаБагряного

Творчість лауреата Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Івана Павловича Багряного і до сьогодні (як це не парадоксально для незалежної України!) продовжує залишатись об'єктом усіляких спекуляцій і фальсифікацій, піддається зневажливим і погромним оцінкам з боку певних суспільно-політичних сил у країні й поза нею та їх репрезентантів серед наукового та журналістського загалу. Робляться спроби применшити безперечні заслуги визначного митця, перекреслити його художні здобутки. Яскравим свідченням антибагрянівської істерії були "викривальні" виступи народних депутатів у Верховній Раді України 1 серпня 2006 року у відповідь на пропозицію голови парламентського Комітету з питань культури і духовності В.Яворівського підтримати й ухвалити постанову "Про відзначення 100-річчя від дня народження видатного українського письменника, громадсько-політичного діяча, непохитного борця за незалежність України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Івана Багряного". У результаті цей документ було успішно провалено (повагу до ювіляра виявили тільки 72 (!) з 450 нардепів). Подібне войовниче несприйняття постаті автора-патріота, співця-державника, чиї славетні літературні полотна широко знані у світі, підтверджує наявність у нашій країні могутніх антиукраїнських сил, що стоять на заваді розвитку національної культури, науки, освіти, рідної мови, послідовним оберегом яких протягом усього свого життя був Іван Багряний.

Потужний патріотичний потенціал, наскрізна визвольна ідея, утвердження національної та особистої гідності людини – це прикметні риси доробку митця, яскраво заявлені і в поезії, і в прозі, і в публіцистиці, і в мемуаристиці, і, звичайно, в драматургії, у царині якої він залишив непроминальний слід.

На жаль, саме ця ділянка творчої діяльності письменника і нині перебуває десь на периферії зацікавлень багрянознавців. Це викликано, певно ж, тією обставиною, що зразки драматургії митця – "Генерал", "Морітурі", "Розгром" – були опубліковані ще в далеких 1947-1948 рр. у діаспорі [1], [4], [7], довго не перевидавались і давно вже стали раритетами. В Україні вони "засвітились" лише в 90-х роках, коли було знято відповідні заборони щодо популяризації і передруку еміграційної літератури. Відтак з'явились материкові публікації драматичного доробку Івана Багряного [2], [3], [5], [6], [8], [9] тощо, які супроводжувалися лаконічними коментарями, передмовами чи післямовами [12], [16], [17], [19]. Принагідні зауваги, що стосуються творів драматурга, містяться в загальних літературознавчих оглядах та статтях-персоналіях [10], [11], [18]. Спробами бодай частково заповнити прогалини в царині дослідження драматургії Івана Багряного стали розвідки автора даної статті [14], [15], в яких детально простежувались ідейно-тематичні осяги, жанрова й сюжетно-композиційна специфіка, мовно-стильові особливості комедії-сатири "Генерал" (1942) та драматичної повісті "Морітурі" (1947). Логічним продовженням цих праць є пропонована стаття, метою якої є ідейно-художній аналіз повісті-вертепу "Розгром" (1948) у зв'язку з раніше студійованими текстами. Серед цілей даної розвідки: окреслити проблематичний спектр досліджуваного твору, з'ясувати його жанрову специфіку, простежити витоки драматургічної майстерності письменника, вказати на ознаки народної сміхової культури в текстах митця.

Багрянівська повість-вертеп "Розгром" є синтетичною у жанровому відношенні: вона складається з розгорнутого ліро-епічного зачину, п'яти відслон, поєднаних "павзами-антрактами", тобто інтермедіями, а також своєрідного епілогу.

У розлогому заспіві, що складається з чотирьох розділів, автор відтінює жанрову природу свого витвору. Він поєднує різні плани зображення й осмислення подій, про які йтиметься у власне вертепному дійстві: кінематографічні ефекти й анімаційні прийоми, ліричні відступи й публіцистичні вкраплення, епічне начало й сценічні знахідки. Письменник запрошує до лялькової гри і водночас до "життєвої невигаданої трагедії".

Своєрідним ключем до розуміння і жанрової структури твору, і його змістового наповнення є четвертий (останній) розділ зачину, де Іван Багряний, користуючись вертепним інструментарієм, дає оцінку абсурдності й хаотичності сучасної йому сценічної постановки в планетарному масштабі, в центрі якої фатально опиняється його багатостраждальна й незнищенна Батьківщина.

"...Ім'я тому плацдармові, цілому тому театрові — У к р а ї н а...

На цім плацдармі, в цім, власне, театрі й відбулася перша і справжня, історична ця вистава, цей карколомний вертеп. І вже його не можна так поставити наново, бо в його поставі брав участь цілий світ. Потім все рухнуло. Режисер переляканий утік. Він утік зразу після прем'єри..." [7, с.15].

Автор творить свій "химерний т е а т р". Це дійство, пропущене крізь власне світобачення, через порухи серця. Тому це "мінливий і хисткий, і найбільш документальний театр моєї дзвінкої самоти". Письменник-патріот, митець-людинолюб дистанціюється від ошаленілого режисера, котрий спровокував світове дійство, запустив у хід незворотні процеси – та й легковажно чи бездумно щез, нажаханий та розгублений. Завдання автора (і водночас оповідача) – "випустити ті ляльки, що з'являючись на бозна-якому плані, метушаться і скачуть, нагадуючи чомусь урухомлених олив'яних солдатиків" [7, с.14]. Таке порівняння зовсім невипадкове, адже йтиметься про часи Другої світової війни, в полум'ї якої загинули мільйони.

"Це — в е р т е п.

Велетенський і ще не бачений вертеп, де збожеволілий режисер, знехтувавши всі закони театральної штуки, урухомив раптом усе зразу" [7, с.14-15].

Письменник-оповідач змушений перебрати на себе функції режисера, що зник, чи хоча б пересічного регулювальника. Ще більше, ніж у попередніх драматичних творах, у "Розгромі" відчувається постійна присутність автора в самій тканині цього полотна, безпосередня дотичність до подій, що відбуваються. "Власне мій вертеп вже не потребує режисера, як не потребує й сценарія. Я просто випускаю весь той хаос в тій послідовності, як він був, і лише регулюю рух, як той поліцай на перехрестях війни. Все мусить іти за порядком" [7, с.15]. Тут же вияскравлюються принципи відбору матеріалу для дійства, означується мистецьке і громадське кредо драматурга: "Я пильную історичної правди. Я намацую ледве вловний каркас в тім хаосі – каркас системи, мережу послідовності й логічного зв'язку, складний стрижень життьової невигаданої трагедії. А намацавши його, я відкриваю заслону" [7, с.15].

На проблематику свого полотна драматург натякає словами присвяти, що звучить епітафійно-велично: "Світлій пам'яти поета і товариша – МИХАЙЛА ПРОНЧЕНКА, що за українську ідею пройшов через большевицькі тюрми й концтабори і не зломився, і нарешті був розстріляний в Кривому Розі гестапівськими посіпаками в 1943 році, — цей твір про трагедію покоління п р и с в я ч у ю. А в т о р" [7, с.5]. Відтак Іван Багряний продовжує в повісті-вертепі досліджувати заявлену як у "Генералі" та "Морітурі", так і в знаменитих "Тигроловах" (чи пізніших романах "Сад Гетсиманський" і "Людина біжить над прірвою") проблему протистояння особистості й тоталітарного режиму. Саме через неї висвічуються інші дотичні проблеми: волі та рабства, громадської активності й суспільної апатії, вірності і зради, духовності й звироднілості, культури і варварства, гідності й ницості тощо.

Українська родина Урбанів постає у творі як утілення самої України з її трагедією – балансуванням на лезі меча між двома імперськими монстрами – гітлерівською Німеччиною та сталінським Радянським Союзом. Цей конфлікт між життєлюбною і гордою Україною та її зловісними нищителями означується вже в першій відслоні. На захист гідності своїх близьких, над якими прагнуть позбиткуватись гітлерівські офіцери – бундючні, зарозумілі, брутальні напівдикуни, виступає Ольга Урбан, яка відверто кепкує над нахабними зайдами, присоромлює їх і ставить на своє місце, відрекомендувавшись належною до німецького аристократичного роду. Ставлення окупантів різко змінюється, а красива й смілива жінка продовжує й надалі свою небезпечну гру.

Loading...

 
 

Цікаве