WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → В’ячеслав Потапенко — український письменник кубанської діаспори - Реферат

В’ячеслав Потапенко — український письменник кубанської діаспори - Реферат

В'ячеслав Потапенко — український письменник кубанської діаспори

За останні роки твори письменників західної діаспори набули широкої популярності серед читачів. Їх почали вивчати у школі і вищих навчальних закладах. Проте поза увагою науковців ще залишаються цілі масиви українського письменства, що розвивалося і розвивається протягом кількох століть за східними та північними межами нашої держави. Так, мало дослідженими залишаються літературні традиції українських письменників Східної Слобожанщини, Берестейщини, Далекого Сходу, Казахстану, Москви, Петербурга тощо. Мабуть, проблема вивчення творчості зарубіжних письменників-земляків у значній мірі залежить від стану українського літературознавства в названих регіонах. Проте є і втішні приклади: більш-менш сприятлива ситуація на Кубані. Творчість українських письменників цього краю аналізується як ученими діаспори (В.Дроздовський, В.Орел, В.Чумаченко, Ю.Шевельов, В.Бардадим, М.Веленгурин та ін.), так і в Україні (Л.Бойко, С.Крижанівський, В.Бурбела та ін.).

Ще Іван Нечуй-Левицький зазначав, що "література — се ціла пережита, давня й сьогочасна історія нації, се сама нація, виявлена в своїх кращих привідницях усебочнього розвиття, котрі давали всьому привід, зробивши свої думи громадськими скарбами" [7:416]. Тому на теренах збереження національної самобутності українського етносу, відродження його духовності письменниками-кубанцями зроблено чимало. У цьому контексті необхідно згадати творчі здобутки А.Головатого, Я.Мішковського, Я.Кухаренка, В.Мови (Лиманського), Я.Жарка, О.Півня, М.Канівецького, поетів-кубанців 20-х років минулого століття О.Кирія, Н.Щербини, Ю.Литовченка, В.Чередниченка, К.Кравченка, К.Тихого. Особливо цікавою для нас є постать українського митця-кубанця В'ячеслава Потапенка, літературна активність якого припала на порубіжжя ХІХ–ХХ століть. Знаковість цієї доби у вітчизняному літературознавстві полягає, насамперед, у пошуках нових форм і тенденцій у художньому моделюванні дійсності, що знайшло яскраве відображення у творчості письменника, хоча його ім'я мало відоме сучасному читачеві. З різних причин творчість прозаїка, драматурга та поета опинилася на марґінесах вітчизняного літературного процесу: його доробок практично не осмислений критикою, а переважна частина ужинку митця донині чекає на видавця. Однак уже те, що дійшло до широкого загалу, засвідчує: спадщина В.Потапенка — оригінальне явище в історії українського письменства. Він посідає помітне місце в ряду таких художників слова, як Панас Мирний, С.Васильченко, А.Тесленко, М.Левицький, В.Левенко, Д.Маркович, Т.Бордуляк тощо, у чиєму доробку, за словами Наталі Шумило, абсолютизувалася потреба "...творення літератури про народ і для народу, хоча їхні творчі особистості, безперечно, зазнали впливу і новочасних мистецьких тенденцій" [21:53].

Ми поставили собі за мету скласти цілісну картину життя і творчості В'ячеслава Потапенка. Біографічних даних про письменника збереглося дуже мало; в Україні немає жодного окремого дослідження його життєвого і творчого шляху. Скупі відомості загального характеру зустрічаються лише у бібліографічному довіднику "Письменники Радянської України" [10:719] та в енциклопедичних словниках [18:735]. Проте, у процесі дослідження життєвого шляху митця нам удалося заповнити деякі прогалини у біографії письменника. Ми розіслали запити до Державного архіву і до Центру документації нової історії Краснодарського краю. З обох установ нам надіслано ідентичні копії статті про В.Потапенка з "Энциклопедического словаря по истории Кубани" [22:356], з якої дізнаємось, що майбутній митець народився 1 січня 1863 року в поміщицькій родині у селі Веселий Кут на Херсонщині. Закінчив Петербурзьку юнкерську школу, проте відомостей про його подальшу військову службу ми не маємо. З 1883 року працював актором і набував практичного театрального досвіду у трупі корифея української сцени М.Кропивницького, бо "... це найкраща школа для починаючих обдарованих артистів" [1:159]. Дмитро Антонович зазначає, що серед акторів третього випуску школи Кропивницького були талановиті виконавці: Чубатий, Варвалюк, Замічковський, Милославський, Суходольський, Суслов, Ванченко, Ковалевський, Мироненко, Потапенко — "...це все або учні Кропивницького, або учні учнів Кропивницького, але всі — одна його школа, і школу ту знати в найкращих моментах їхнього виконання" [1:159]. Пізніше В'ячеслав Потапенко служив актором і режисером у київських театральних трупах М.Васильєва-Святошенка, М.Старицького, у співавторстві з яким написав драму "За друга", поставлену у грудні 1887 року [17:212]. Почав друкуватись як письменник з 1888 року, паралельно співробітничав у львівській "Зорі" та "Літературно-науковому віснику". В. Потапенко є автором численних зразків малої прози, об'єднаних у збірках "Над кручею" (1889), "На нові гнізда" (1899), "Чабан" (1927); його перу належить і низка п'єс. У 1900 році письменник переїхав до Новоросійська, а з 1904 року і до смерті В'ячеслав Панасович жив на Кубані у місті Катеринодарі, працював там у багатьох театральних трупах, друкувався у місцевих газетах "Заря", "Черноморское побережье", "Утро" (1906-1910). Згодом він обіймав посаду видавця-редактора катеринодарської газети "Новая заря", при цьому яскраво проявився талант Потапенка-оповідача, фейлетоніста, літературного критика. Друкуючись під псевдонімом Капітан Копєйкін, В'ячеслав Потапенко беззастережно виступав проти чорносотенних діячів Державної думи, царських міністрів і місцевих чиновників, за що до революції 1917 року був шість разів заарештований. На шпальтах газети письменник підтримує реалістичні тенденції в українській і російській літературі, виступає проти занепадницьких мотивів у красному письменстві. У 1910 році газета "Новая заря" була закрита, і В.Потапенко відходить від журналістики. Протягом наступних шести років він працює у катеринодарських театрах, повністю присвячуючи себе драматургії. Існують відомості, що митець був активним членом літературного об'єднання "Плуг" [10:719].

Нам удалося віднайти досить суперечливі відомості про останні роки життя В'ячеслава Потапенка. Так, у відділі рукописів Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України нами були знайдені документи, передані родичами письменника [3]. З цих джерел довідуємося, що наприкінці життя В.Потапенко був незатребуваний як драматург і журналіст, тому працював дератизатором Краснодарської міської лікарні. Його, як і більшість талановитих митців, не оминули жорна тоталітарної машини. У той період, коли в країні панівною була марксистсько-ленінська ідеологія, "широкого розголосу набувають репресії проти діячів культури. Жертвами репресій стають М.Хвильовий, Л.Курбас, Г.Косинка, Д.Фальківський, Є.Плужник, В.Підмогильний, В.Поліщук, О.Ковінька, ВАПЛІТЕ, "Марс", а також безліч літературно-мистецьких угруповань менш відомих" [2:123]. І над В'ячеславом Потапенком було розпочате слідство за активну участь в Українській секції Краснодарської асоціації пролетарських письменників. Згодом його було заарештовано, а звільнено з-під варти лише 9 серпня 1942 року. Відразу після звільнення В.Потапенко стає активним антифашистом, вступає до підпільної організації м.Краснодара. У вересні 1942 року, згідно довідки, письменник був схоплений гестапо і розстріляний Зондеркомандою СС-10-А [3]. Тільки через рік його тіло було перепоховане з протитанкових ровів на Військове братське кладовище м. Краснодара. У матеріалах відділу рукописів Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України зберігається фотокартка меморіальної плити з цього кладовища, на якій викарбувано ім'я В'ячеслава Потапенка. Проте, з Краснодару ми отримали дещо іншу інформацію. Згідно з нею, письменник загинув на п'ять років раніше: він був засуджений постановою Трійки УНКВС по Азово-Чорноморському краю від 8 серпня 1937 року до розстрілу за контрреволюційну діяльність та "причастность к организации, проводившей подготовку теракта над вождем ВКП(б)" [22:356]. Хоча митець не визнавав своєї провини, через два дні його було розстріляно. Реабілітовано письменника було посмертно, лише 26 березня 1958 р. [3].

В історії української культури це не перший випадок такого неоднозначного висвітлення життєвого шляху творчих особистостей. Схожою своєю трагічністю з долею В'ячеслава Потапенка була і доля Валер'яна Поліщука. Відомо, що розстріляно Поліщука було 3 листопада 1937 року за звинуваченням у підготовці замаху на Кірова та інших вождів пролетаріату. Але з 1943 до 1962 року дочка і дружина письменника намагалися дізнатися у державних установах про долю свого батька і чоловіка. Вони вірили, сподівались, мріяли, що побачать його живим... "І тільки 1989 року — через 55 літ і зим потому, як донька востаннє бачила свого тата, — Люцина Валер'янівна (Поліщук — М.Н.) ... отримала казенне повідомлення про те, що безвинно репресований батько був розстріляний... Це ще одне свідчення великодержавного садизму, який навіть факт смерті людини мав за державну таємницю від її сім'ї" [5:39]. Тому ставити крапку у висвітленні біографії В'ячеслава Потапенка ще рано. Наразі перед дослідниками тернистого життєвого шляху письменника стоїть складне завдання пошуку біографічних матеріалів і відомостей для встановлення історичної правди.

Більшість творів В.Потапенка написані на зламі віків. Український літературний процес кінця ХІХ — початку ХХ століття — один із найскладніших періодів розвитку вітчизняного письменства: на ньому відбилися соціальні та національні зрушення в суспільстві, а також кардинальні зміни в саморусі мистецтва, коли загострювалися класові протиріччя, ламалися старі поняття, відбувалися епохальні зміни в суспільстві. Із появою в літературі нових напрямків та художніх тенденцій повністю змінюється її літературне тло: поряд існують реалізм і натуралізм, експресіонізм та імпресіонізм, символізм і неоромантизм. У суверенній Україні глибокі системні дослідження І.Денисюка, О.Гнідан, Ю.Кузнєцова, В.Агєєвої, С.Павличко та інших науковців присвячувалися переважно найвидатнішим постатям, таким як О.Кобилянська, В.Стефаник, Леся Українка, М.Коцюбинський, І.Франко, А.Кримський. У розмаїтті оригінальних різнобарвних талантів помежів'я вирізняється постать В'ячеслава Потапенка, який ніс у літературу пошук правди, чесності й повноцінності життя інтелігента і селянина того часу, образ тривожної та змученої обставинами людської душі.

Loading...

 
 

Цікаве