WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Австрійський принц — український воїн і патріот - Реферат

Австрійський принц — український воїн і патріот - Реферат

Хоч і скупо, але щоденник таки передає факти й настрої того часу. Ось запис за 3 квітня, теж про події у Копанях: "Побіч великої моєї роботи в укладанню канцелярії і т. д., оглядали наш батальйон. Архикнязь інтересувався всіма подробицями батальйону..., з багатьма людьми говорив по-українськи, маркував (виявляв — В. Б.) велику втіху, як майже усі хлопці заявлялись українцями. По обіді політична дебата. Архикнязь заявив мені, що він і Цісар (в противенстві до покійного Цісаря) дуже інтересуються українським рухом і сприяють йому... Він оптиміст в українській справі..." Отож, щоденник письменника Остапа Луцького (заарештований органами НКВС у 1939 р., під час "визвольного" походу Червоної армії в Західну Україну, разом з тисячами свідомих українців, він помер у концтаборі в Котласі 1941 р.) ще раз свідчить, як віддано австрійський принц любив Україну і працював для її свободи [4].

Можливо, з Одеси до станції Копані легіон стрільців і Вільгельм фон Габсбург посувалися окремо, бо в своїх мемуарах (уривки з них опублікувало десяте число журналу "Україна" за 1993 р.) принц зазначає: "Команду над Українськими Січовими Стрільцями обняв я 1 квітня 1918 року. Вони стояли тоді залогою в Копані під Херсоном (на Великій Україні). Я приїхав безпосередньо перед їх наступом на м. Херсон, який був в руках більшовиків. Прийняли мене дуже добре, бо вже знали, що я не думаю робити жодної австрійської політики, тільки чисто національну" [1, №12, с.29].

До речі, один корінний миколаївець розповів мені, що в дитинстві бачив на старому миколаївському цвинтарі надмогильний камінь з вибитим на ньому тризубом. Чи не була то могила січовика, який помер у поході від ран чи хвороби?

Легіон Українських Січових Стрільців йшов тоді по Україні в останньому ешелоні австрійських військ, тож у боях участі майже не брав — це сталося лише в Олександрівську (Запоріжжі). З-під Миколаєва готувалися йти на Херсон. 4 квітня стрільці заночували в селі Киселівці й наступного дня пішки рушили на Чорнобаївку (село під Херсоном). Штаб посувався туди ж залізницею. Безпосередньо легіон очолював тоді капітан О.Микитка. О.Луцький згадує, що вже під Чорнобаївкою вони чули сильну стрілянину з гармат та скорострілів (кулеметів). До Херсона прибули, коли він уже був узятий. Розташувалися на квартирах неподалік вокзалу. [4].

О.Луцький наводить цікаві подробиці з життя Херсона тих днів, зокрема, про товариство "Українська хата", письменників Миколу Чернявського, Піснячевського. Вказує, що у навколишніх селах люди здебільшого заможні, але в політичній ситуації не розуміються. Українці доходять до свідомості з труднощами, але українське культурне життя відновлюється. [4].

Дещо інший аспект тодішньої Південної України відзначає у своїх мемуарах Вільгельм фон Габсбург. Він пише: "Територія давнього Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, й переконався, що традиція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається в них та старина. Багато оповідає, що його дід чи прадід був на Січі. Кожний гордиться цим — що він з вольного козацького роду". І далі він оповідає про сформоване тоді на Півдні Вільне Козацтво, загони якого діяли і в наших краях. "Була це майже виключно кавалерія з добрими кіньми. Мали й броньовики, які забрали у відступаючої російської армії" [1, №12, с.29].

У Херсоні принц отримав виклик до Австро-Угорщини. Він виїхав 9 квітня поїздом через Миколаїв на Одесу. І до своєї групи повернувся, коли вона була вже в Олександрівську (нині — Запоріжжя). Саме туди відбула його частина (під командуванням капітана Микитки) 11 квітня з Херсона: штаб та півбатальйону залізницею, а друга половина батальйону та січові стрільці — пароплавом по Дніпру (у згаданій уже праці з історії УСС наводиться навіть фото цього пароплава, хоч назви не видно). О. Луцький згадує "Дніпро і на його хвилях множество синьо-жовтих прапорів на українських вільних пароплавах! Незабутнє враження!" [4].

Цікаво, що він також згадує на залізничному шляху станції Новополтавку та Казанку. "На станції — українські урядники. Розпитували, де буде східна границя України, чи Галичина і Крим належатимуть Україні, що буде з землею на Україні і т. п." На станціях вивішені відозви та універсали Центральної Ради... [4].

Весну й літо 1918 р. легіон Українських Січових Стрільців провів у селах нинішньої Кіровоградщини. Стрільці, вели культурницьку роботу, засновували просвітницькі гуртки. Був серед них, до речі, пройшовши й через наш край, і видатний письменник, поет і прозаїк, автор стрілецьких пісень та повістей про життя й боротьбу стрільців Роман Купчинський, чию хату дитинства на Тернопільщині земляки свято бережуть. Звісно, цю військову частину командування також намагалося використати у діях проти учасників селянських повстань під час гетьманщини, але В. фон Габсбург усе влаштовував мирним способом, і після чергового невиконання наказу цей легіон було перекинуто на Буковину. Так закінчився один, південний епізод історії Українських Січових Стрільців, коли ним командував Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний).

Англійський барон Джордж-Ноел-Гордон Байрон, великий поет-романтик, наче рятуючи честь англійської нації, яка свого часу так багато принесла горя поневоленим Великобританією народам, явив дієву прихильність до національно-визвольних прагнень народів, і теж віддав своє життя за визволення поневоленого народу — він помер від пропасниці в лавах визвольної грецької армії... Але щоб він писав поезії мовою греків, такого не було. Віддаймо ж нашу пошану славному синові австрійського народу та його правлячого роду, кронпринцу Вільгельму фон Габсбургу, українському поетові Василю Вишиваному, борцеві за незалежну Українську державу.

Різні ролі мали представники іноземних правлячих родин в історії українського народу й державності. Софія-Фредеріка-Августа, принцеса Ангальт-Цербстська, стала російською імператрицею Катериною II, спадкоємицею антиукраїнської колоніальної політики Петра І, що, за словами Тараса Шевченка, "розпинав нашу Україну". Сама ж Катерина ІІ, за словами того ж поета, "доконала вдову-сиротину" — підтримала ініціативу фаворита Потьомкіна ліквідувати останню опору української державності — Запорозьку Січ та козацтво, щоби й імені його — вимагала царствена повія — не залишилося в пам'яті людей. "Кати! Кати! Людоїди! Наїлись обоє..." (Тарас Шевченко).

Та зовсім іншу роль в історії України обрав інший представник іноземної правлячої династії — принц Вільгельм фон Габсбург-Льотрінген, який став полковником Українських Січових Стрільців, українським воїном, поетом і патріотом, віддавши своє життя за Українську державну незалежність. Віддаймо ж нашу шану іноземцеві, доля якого стала часткою нашої національної свідомості.

Література:

1. Габсбург Вільгельм фон. "Уважаю українців найкращими жовнірами" // Україна. — 1993. — № 10, 12. — С. 28-29.

2. Головацький І. Австрійський архикнязь — український воїн і поет // Дзвін. — 2002. — № 8. — С. 126-129.

3. Криворотько А. Внук імператора — український поет // Літературна Україна. — 1996. — 5 груд.

4. Луцький О. Щоденник // Кур'єр Кривбасу. — 1996. — №1.

5. Новосад Р. "Мемуари Вільгельма фон Габсбурга..." // Україна. — 1993. — № 10. — С. 28.

6. Пресіч О. Український поет Вільгельм фон Габсбург // Україна. — 1991. — № 5. — С. 8-9.

7. Роженко М. "Я був таким же патріотом-українцем, як усі українці..." // Шлях перемоги. — 1997. — 3 груд.

8. Українські січові стрільці. 1914-1920. — Львів: Слово, 1991. — С. 94-102.

Loading...

 
 

Цікаве