WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Багряний і його літературна, публіцистична, політична діяльність - Реферат

Іван Багряний і його літературна, публіцистична, політична діяльність - Реферат

Памфлет сповнений болю і пристрасті, перейнятий глибинним національним почуттям.

"Я є українець, робітник з походження... уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріаційними комісіями з СРСР, що хочуть повернути мене на "родіну". Нас тут сотні тисяч тих, що не хочуть вертатись. Нас беруть з застосуванням зброї, але ми чинимо скажений опір, ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатись на ту "родіну". Я беру це слово в лапки, як слово, наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав'язуване нам радянською пропагандою: більшовики зробили для 100-а національностей єдину "совіцьку родіну" і нав'язують її силою, цю страшну тюрму народів, іменовану СРСР".

І далі, розповівши "страшну правду про тамтешній світ", Багряний завершує цю статтю такими словами: "Нам світ може не повірити! Добре! То нехай нам влаштують суд. Нехай нас судять, але в Європі, перед лицем цілого світу. Нехай нас обвинувачують, у чому хочуть, але нехай судять представники цивілізованого світу.

Всі оті сотні тисяч, нас, утікачів від більшовизму, сядуть на лаву підсудних. Нехай нам влаштують суд. Але на такий суд Сталін не піде!

Ми того суду не боїмося, але він його боїться — "сонцеподібний", "батько народів", "наймудріший з мудрих", "найдемократичніший з демократичних" боїться такого суду, бо то був би суд над ним і над цілим більшовизмом"... "Я вернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький... Коли нам, українському народові, буде повернено право на свободу і незалежність в ім'я християнської правди і справедливості".

Памфлет, за свідченням І.Дзюби, відіграв важливу роль, бо став "одним із тих документів, які допомогли змінити ставлення західної громадськості до проблеми "переміщених осіб", — а водночас це був і початок деміфологізації сталінського режиму". Памфлет врятував від концтаборів десятки тисяч біженців-емігрантів.

Іван Багряний вірив і надіявся на молодь, зокрема, виступаючи на IV з'їзді УРДП (1955) у доповіді "Десять років боротьби і наші ближчі завдання", говорив: "То ж з нашої демократичної молоді має виховуватись не покоління безідейних і аполітичних міщухів, не каста філософуючих резонерів і ледачих балакунів про "високі матерії", а покоління суворих, дисциплінованих під національним, суспільним і організаційним оглядом високоідейних і високоморальних борців за кращу долю нашого народу. До цієї боротьби молодь мусить готуватися, для неї вона має виростати. В цім її історичне призначення. В цім її героїчна місія.

Клуб же безвиразних міщухів неозначеного кольору і неокреслених бажань та прагнень, нам не потрібний".

На нього навалювались і сипались багато наклепів. До яких тільки єзуїтських методів боротьби з Багряним не вдавались усілякі вороги: погрожували, переслідували, викликали на суди, публікували наклепницькі листи — оголошення, статті, навіть книги. Ловці душ змусили його сина Бориса виступити по радіо з повчанням і напучуванням батька, був опублікований на цілу сторінку фельєтон-некролог про смерть митця ще за життя (21 травня 1961 р.) з його портретом, співчуттям і повідомленнями від "Українських вістей", підписані навіть президією УНРАДИ, Центральним Комітетом УРДП. На виступ сина Бориса письменник відповів: "Якщо ти Остап — ми з тобою знайдемо спільну мову, а якщо Андрій, то нема що говорити". Це були страшні і жорстокі удари для Багряного, які підривали здоров'я, вже до того надірване тюрмами й концтаборами. У митця почався крововилив. Він заповідав молодшому сину Нестору: "Якщо виростеш, знайди свого брата Бориса і сестру Наталку і допоможи їм, якщо будуть в біді".

Та навіть уже в наш час 19 жовтня 1996 р. у газеті соціалістів "Товариш" якийсь Валентин Цуркан надрукував чималеньку статтю "І.Багряний як він є". І в яких тільки гріхах його посмертно не обвинувачував.

Письменник мав чутливу, вразливу, романтично окрилену душу, душу поранену і тіло виморене, вистраждане, фізично не здатне витримати такі перевантаги, перевтоми і несправедливості й звинувачення, виношував багато творчих задумів і планів, яким не судилось здійснитись. Зокрема він хотів написати роман "Спартак", про панцерник "Потьомкін" та інші твори. У листі до Г.Костюка у 1961 р. він ділився такими думками: "Стільки задумів лежить не здійснених, вже виношених, вже розпрацьованих, але не доведених до завершення речей! І чи зможу я їх завершити з угробленим серцем! — з дірявими легенями! з такою несамовитою втомою, що хочеться просто стати каменем і не рухатися вічність".

І.Багряний, як і його герой, усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнув запалити в ній незгасну іскру, яка б висвітлила їй шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя.

Його життя передчасно обірвалося 25 серпня 1963 року на 56 році. У передсмертному листі митець писав: "Друже мій! Я вже задихаюсь. Щоби уявити якого несамовитого напруження нервів і волі треба мені для витримування всієї зливи мерзоти (такої безкінечної і такої немилосердної), треба взяти лише до уяви, що моя душа від природи — це душа поета і мистця. А значить, вона зовсім не пристосована таку мерзоту витримувати — не має панцира, та я все це витримувати мушу. Мушу! Хто зрозуміє це слово?! Тому я зціплюю зуби, нагинаю голову і йду до кінця мого призначення. Серце кожного поета і романтика мусить йти на Голготу".

Твори Багряного прийшли до нас із запізненням, але ми маємо змогу відчути їх силу і могутність його таланту.

Це був перший лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка серед письменників діаспори. Після відзначення його романів посмертно ("Тигролови" і "Сад Гетсиманський") цією премією О.Гончар, тодішній Голова Шевченківського комітету, говорив: "У галузі художньої літератури премії посмертно удостоєно видатних українських письменників... Івана Багряного — славного нашого письменника, який став до того ж першим лауреатом Шевченківської премії з-поміж української діаспори. Подвигу гідна велична постать цього високоталановитого автора, чиї твори тільки зараз повертаються до українського читача. Відзначені премією його романи "Сад Гетсиманський" і "Тигролови" — це художньо-історичний вирок жахливій тоталітарній системі, дикунській імперії зла, яка морально калічила людину і фізично знищувала її. Прикро і сумно, що доводиться з великим запізненням пошановувати справді гідних шани митців, які упродовж нелегкого життя чесною творчою працею допомагали рідній Україні виборювати державність".

Іван Багряний мав підставу сказати: "Я нікого і ніколи в своєму житті не зрадив... Я не є повалений, я лиш трохи приліг, щоб раптом встати на весь зріст. Я фанатично переконаний, що мені судилося звести і виграти жорстокий бій не тільки за своє життя фізичне, а й за своє місце в історії". Ось ще одна його думка: "Ходи тільки по лінії найбільшого опору, і ти пізнаєш себе і не понесеш нікому душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто б її зміг купити". І нарешті: "Прийми життя таким, як є, й дивись йому у вічі!" — закликав він.

Іван Багряний був великим Бунтарем, Поетом, прозаїком, громадським діячем, борцем за Людину, за Україну, справжнім гуманістом.

Література

1. Багряний І. Вірю!..: Хрестоматія. — Детройт-Харків, 2000. — 544 с.

2. Багряний І. Листування 1946-1963: Т. 1, 2. — К.: Смолоскип, 2002. — 706 с.

3. Багряний І. Людина біжить над прірвою. — К.: Укр. письменник, 1992. — 320 с.

4. Багряний І. Під знаком скорпіона. — К.: Смолоскип, 1994. — 240 с.

5. Багряний І. Публіцистика. — К.: Смолоскип, 1996. — 856 с.

6. Багряний І. Сад Гетсиманський. — К.: Час, 1991. — 509 с.

7. Багряний І. Тигролови. — К.: Молодь, 1991. — 264 с.

8. Гришко В. Ідейний співучасник сучасного самовизволення України // Літ. Україна. — 1991. — 10 жовт.

9. Дзюба І. Громадська снага і політична прозорливість: (До 90-річчя від дня народження Івана Багряного) // Дивослово. — 1996. — № 10. — С. 3-8.

10. Жулинський М. "Я хочу бути тільки людиною..." // Багряний І. Тигролови. — К.: Молодь, 1991. — С. 246-261.

11. Іван Багряний та українська політична думка. Сучасні акценти: Розмова за "круглим столом" організована і проведена О.Логвиненко // Літ. Україна. — 2001. — 25 жовт. — С. 8, 10.

12. Костюк Г. Іван Багряний: (Сторінки спогадів) // УМЛШ. — 1993. — № 10. — С.4-12.

13. Качуровський І. ...І четвертий вимір сюжету: Про творчість Івана Багряного // Літ. Україна. — 1995. — 16 лист.

14. Лавріненко Ю. Іван Багряний — політичний діяч і письменник // Українське слово: Хрестоматія. Кн. 2. — К.: Рось, 1994. — С. 612-617.

15. Шугай О. В Новому Ульмі, при Дунаю // Літ. Україна. — 1994. — 10 лют.

16. Шугай О. Іван Багряний, або Через терни Гетсиманського саду. — К.: Рада, 1996. — 480 с.

Loading...

 
 

Цікаве