WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мовноетикетні одиниці на позначення вибачення в епістолярію письменників ХХ ст. - Реферат

Мовноетикетні одиниці на позначення вибачення в епістолярію письменників ХХ ст. - Реферат

Реферат на тему:

Мовноетикетні одиниці на позначення вибачення в епістоляріюписьменників ХХ ст.

Мовленнєвий етикет як правила мовленнєвої поведінки, закріплені у системі стійких висловів, прийнятих колективом на певному етапі розвитку суспільства в особливих ситуаціях спілкування, відіграє важливу роль у процесі комунікації та взаємодії членів мовної спільноти. На думку В.М. Литовченко, спілкування завжди існує як упорядкований комунікативний зв'язок, упорядкованість же досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів[6, с.175]. Багатий матеріал для дослідження мовленнєвого етикету дає епістолярій українських письменників. Етикетні одиниці епістолярію вивчають С.К. Богдан (листи Т. Шевченка, Лесі Українки, К. Білокур, В. Стуса), М.Й. Білоус, Н.М. Журавльова (листи українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст.), І. Фокіна (листи П. Куліша), К.В. Ленець (листи Т. Шевченка), Е.С. Вєтрова (епістолярій письменників ХІХ ст.) та ін. Відзначаючи певні досягнення у дослідженні українського мовленнєвого етикету, зауважимо, що вивчення засобів увічливості української мови залишаються одним із важливих завдань сучасного мовознавства. Необхідним постає ширше залучення для подальших досліджень епістолярної спадщини українських письменників, особливо ХХ ст.

У запропонованій статті робиться спроба аналізу мовноетикетних одиниць, зокрема на позначення вибачення, на матеріалі листів Б. Антоненка-Давидовича, І. Багряного, С. Васильченка, В. Винниченка, О. Гончара, А. Горської, О. Довженка, М. Куліша, О. Ольжича, В. Підмогильного, В.Свідзінського, В.Симоненка, І.Сокульського, В.Сосюри, В. Стуса, П. Тичини, М. Хвильового.

За словами М. Коцюбинської, „Листи, епістолярна спадщина, епістолярна творчість... інтелектуальний продукт особливого роду. Текст як багатофункціональна система, дотична до різних сфер суспільної та індивідуальної свідомості, стилістично неоднорідна, змістовно багатогранна, так – просто впритул наближена до найінтимніших пластів духовного буття людини" [5, с.5], а відтак – особлива система функціонування мови, що дає багатий матеріал для дослідження.

Процес епістолярного спілкування, як і безпосередній контакт-діалог, передбачає можливість виникнення різних мовленнєвих ситуацій, які є мірилом хороших стосунків між комунікантами та орієнтовані на встановлення певного зв'язку (в залежності від мети актантів). Під час епістолярного діалогу можуть виникати різні непорозуміння, а звідси – звертання автором послання чи адресатом до мовленнєвих кліше-формул, що покликані врятувати, виправити і направити у правильне русло „просторову бесіду". Ситуація вибачення – це перш за все процес усвідомлення своєї провини і намагання виправити помилки, непорозуміння. В українському епістолярію мовноетикетні одиниці на позначення вибачення, як правило, у структурі листа розташовані на початку, внаслідок того, що перед викладом основної частини, нових думок, автор послання намагається позбутися негативних моментів попереднього спілкування, визнаючи свою провину і висловлюючи з цього приводу вибачення, аби вплинути на емоції адресата. У листах письменників одиниці вибачення реалізуються в ситуаціях, коли провина автора послання є незначною (несвоєчасна відповідь, вимушений обрив листа, неакуратність у написанні, недбалість тощо) і коли автор листа усвідомлює свою провину як значну і серйозну (при цьому етикетна формула супроводжується поясненням).

В епістолярію письменників ХХ ст. найуживанішими є традиційні етикетні одиниці на позначення вибачення: вибач(те), пробач(те), даруй(те), перепрошую, не сердьтесь, не гнівайтесь, прошу пробачити. Стилістично нейтральною, незалежною від соціальних, вікових характеристик адресатів виступає лексема пробач(те). В українській мові вона означає „недобачати, пропускати" і в листі така одиниця дає можливість автору послання загладити незначну провину. У листах українських письменників ХХ ст. виявлено такі конструкції з елементом пробач(те): пробач, що (якщо); пробач(те) (що); пробач(те) (кому); пробач(те) за; пробач(те). Наявність такої парадигми свідчить про тривалентність дієслова цієї формули, тобто вимагає наявності суб'єкта, адресата і об'єкта: Пробачте, що так мало, але це вилилось із серця... (Сосюра до Кравченка, с.167); Пробач, що так мало написав (Довженко до І.О.Соколянського, с.326); Пробачте, якщо хоч трохи спричинивсь я до затримки друкування (Тичина до Мазуркевича, с.344); Пробачте мені, що одповів не зразу і, як бачиш по чорнилах, – у два присісти (Довженко до Ю.К.Смолича, с.374); Михайле Михайловичу, Ви, звичайно, пробачите мені, що я про свою особу розписався? (Тичина до М.М.Могилянського, с.58); Пробач хаос (Симоненко до О.Щербаня, с.346); Пробач за нав'язливість (Симоненко до А.Перепаді, с.327); Пробачте за такий почерк мій: бувають дні такі, коли і почерк не почерк (Тичина до Л.А.Озерова, с.272). Особливої забарвленості таким формулам надає частка ну, вставні слова, поширювачі-числівники, вони створюють дружню й ненапружену атмосферу: Ну, пробачте за ці мої скучні, набридливі рядочки (Тичина до Ковалевського, с.411); Нупробачте за таке міркування моє (Тичина до Озерова, с.451); Між іншим, пробачте за „медвежью услугу": переклад рецензії Білецького на Вашу книжку... (Хвильовий до Зерова, с.845); Пробач, тисячу разів пробач за затримку! (Антоненко Давидович до Ю.Самброса, с.622).

Більшим ступенем увічливості характеризуються мовноетикетні одиниці на позначення вибачення, що структурно складаються лише з лексеми пробач(те). У семантичному плані наявний тісний зв'язок зі словами-актантами, але структурно він не виявлений: Пробачте, не знаю повного Вашого імені (Тичина до Терещенка, с.261); Пробачте, Михайле Михайловичу, я на Ваші мість листів таким коротким одним одгукуюсь (Тичина до Могилянського, с.32).

У листах письменників ХХ ст. етикетна одиниця вибач(те) також виступає як стилістично нейтральна, вона вживається у листах як офіційного, так і інтимного характеру. Найуживанішими є: вибач,вибач(те, ай), що; вибачте за; вибачте (кого), вибачте, прошу вибачити, вибачиш, вибачаючись: Вибачте, Десюка, темно, кінчаю листа (Тичина до дружини, с.12); Вибачтеза затримку відповіді – нема часу (Багряний до П.Волиняка, т.1, с.209); Вибачте за базікання (Васильченко до Є.Х.Чикаленка, с.355); Що ж, в такому разі вибач за те, що потурбував тебе незграбними ніжностями (Симоненко до нареченої, с.304); Ще раз вибач – надалі буду акуратніший (Антоненко-Давидович до Ю.Самброса, с.622); А може Ви на що-небудь розгнівалися на мене, може я написав що-небудь неприємне Вам, то дуже прошу вибачити мені (Свідзінський до О.Чілінгарової, с.424); Вибачте, що мій лист такий млявий... (Свідзінський до О.Чілінгарової, с.420); Вибач, що я пишу і ніби жаліюсь (Стус до В.Дідківського, кн.2, с.7); Ти, звичайно, вибачиш мені самоцитації, як і ламентації... (Стус до дружини, кн.1, с.115); Дякую тобі за нього, вибачаючись (Стус до дружини, кн.1, с.53); Вибачте, Опанасе, просто я люблю Вас (Горська до О.Заливахи, с.52).

Лексема вибачай(те) є характерною для розмовного мовлення, тому послання з нею має дещо знижений характер і вживається в листах до рідних і добре знайомих людей: Пишіть і вибачайте, що я досить довго вам нічого не присилав (Ольжич до батьків, с.338); Час у мене обмежений, вибачай, що все так куцо і нудно (Симоненко до дружини, с.313); Вибачайте, якщо в цьому листі написано досадні речі (Багряний до В.Бендери, т.1, с.132);Ну, вибачай (Стус до В.Дідківського, кн.2, с.22).

Loading...

 
 

Цікаве