WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і діяльність Василя Стуса - Реферат

Життя і діяльність Василя Стуса - Реферат

Посередині, між берегами розщеплення, де пливе вода оновлень, є осердя, або серце. Єднання стається тоді, коли світ святкує або освячує єднальна сила пісні. У пісні світ стає єдиною й єднальною основою явищ і подій, перебуваючи під ними і зв'язуючи їх активно.

Людина повинна просто бути з природою, жити поруч неї, дійти до певного "порозуміння" з нею через своє відчуження - а це принесе заспокоєння, дуже подібне до зцілення. Крик бунту злітає вгору, до найвищого - до метафізичної непокори, що її поет називає своїм гріхом. Сварок із Богом у Стуса багато, та, мабуть, не більше, як у Шевченка. І свариться Стус із Богом з причин, подібних до Шевченкових: Бог - це найвищий авторитет, який вимагає послуху і покори; Бог - це закон, а не благодать. Тільки Стус може відважитися на наступну стилізацію: "А пан Господь і бачить, і мовчить". "Ніякий інший український поет не написав би сьогодні такого майже Шевченкового рядка!", - вражений Богдан Рубчак [22, с. 70]. Спокоєм справжньої людини є активна енергія духу, така, яку мав Василь Стус.

Закінчується промова Богдана Рубчака сильним висновком: "Тільки таким може бути Василь Стус. І тому він сьогодні твердо стоїть перед своєю межовою ситуацією - перед своєю жахливою прірвою - і перемагає: в очах бо в нього одчайдушність людини, яка бачила прірву і не втікала від неї" [ 22, с. 83].

Отже, Богдан Рубчак визначає Стусове поняття прірви як межову ситуацію у житті, як ситуацію вибору між життям і смертю, на аналізі віршів визначив вибір поета-в'язня. Детально дослідивши впливи різних поетів на творчість Василя Стуса, критик відзначив надзвичайну оригінальність віршів поета на кшталт Тараса Шевченка. Назву своєї статті Б. Рубчак запозичив з листа Стуса до Дзюби: "Зупинившись на перехресті, ти пустився навтьоки від самого себе, ми ж рушили далі. Зробили новий крок. Цей крок - як у прірву. Але - це наш крок до самих себе, до свого народу, до нашої будучини. ...Великий Іван Дзюба закінчився, почався гомункул із країни ліліпутів" [24, с. 886].

Альманах Українського Народного Союзу на 1983 рік також звертає особливу увагу на творчість Василя Стуса, розпочинаючи знайомство з ним з його перших віршів. Таку спробу зробив Остап Тарнавський [23]. Перший вірш Василя Стуса підписаний 1957 роком, у той знаменний час - майже переломний час для Радянського Союзу, коли 20-й з'їзд Комуністичної партії проголошував прилюдний засуд політиці Сталіна устами нового партійного лідера Хрущова, коли в Москві виходить друком книжка киянина Іллі Григоровича Ереноурга "Оттепель" ("Відлига"), якій припала честь назвати новий період в літературі, що його в Україні відкриває найбільша поява року - збірка поезій Ліни Костенко "Проміння землі". В перших не дуже зграбних віршах В. Стуса, на думку О. Тарнавського, піднімається проблема обрання життєвого шляху. Вийти на ті шляхи - неозорі і неосяжні та не усвідомлені ще самим поетом; шляхи, що безперечно ведуть у світ поезії, юнак Василь Стус намагається пізнавати виходи у цей незнаний світ поезії на зразках своїх попередників. Осип Тарнавський, незалежно від Богдана Рубчака, також побачив впливи Тичини, Бажана та інших [23, с. 135 ]. Але Василь Стус не став наслідувачем. Його манив той великий світ поезії, що його постійно відкривають великі поети: Рільке як один з найбільш люблених поетів Василя. Світ поезії Рільке - це зустріч із Творцем. О. Тарнавський відзначає таку деталь: "Недаром у книжці "Свіча у свічаді" між небагатьма перекладами - три переклади з Рільке, з "Сонетів до Орфея" того ж поета. Орфей - це творець, його пісня животворча і вона перегукується із співами янголів в "Елегіях". Цей янгольський світ - теж у Стуса". Як і Б. Рубчак, О. Тарнавський порівнює схожі мотиви з творчості Рільке і Стуса. Стус не мрійник, він свідомий своєї реальності. Це Орфеєве вороття - повернення того Орфея, що став творцем безсмертних речей і приніс новий порядок у світ. У Стуса є вірш "Повернення Орфея", написаний ще на порозі його поетичної мандрівки в 1959 році, і він починається таким вимовним рядком: "Харон суворо мовив: Ні!" [23, с. 136 ]. Світ Рільке у містиці. Поет Рільке жив у безчасовому, безпростірному світі, у метафізичному світі вічності. Василь Стус -умісцевлений поет; його місце в Україні. Йому не треба дошукуватися людського терпіння в метафізичній загадковості, він сповнений терпіння від реальності, в якій живе. "Живі у домовині" - коротка поетова характеристика цієї реальності без зайвого поетизування. Та приходить хвилина розрахунку. Життя пройшло, і треба його підсумувати. І поет заявляє: "Не побиваюсь за минулим, / побитим шашіллю зневір. /Високі думи промайнули, / у потаймиру - водовир / стражденних літ. Нехай. Не плачу. / Не побиваюсь. Задарма. /Усе, чим жив, сьогодні трачу. / Все рвуть руками обома". [23, с. 136].

Осип Тарнавський побачив, що поет живе поетичним світом, що є вічний, що він живе спогадами дитинства, що Василь бачить краєвиди рідної землі та живе ними. Але найголовніше в поезії В. Стуса, що відзначає критик, це є метафора, її незвичайність: "Поширена і семантичним багатством, і діапазоном звучання, що переносить і настрій вірша, і його зміст у зовсім новий світ. Це не та традиційна метафора, що в її заложенні порівняння чи зіставлення, щоб збагатити образність; це радше ота похідна, що - як у математиці функція - створює нове явище, творить новий світ" [23, с. 136].

Закінчує свій аналіз творчості Василя Стуса Остап Тарнавський великим здивуванням: справді, це тільки вияв якогось великого зла - підступного наміру самого Сатани, чи, може, велике непорозуміння, що поета, який зрозумів і віднайшов своє приречення у безмежному світі, що спочиває у цих долонях доль, у поетичному світі, у Божому світі, - переслідують, судять і карають тюрмою і засланням за вірші, що їх і не розуміють [23, с. 137]. Отже, критична стаття О. Тарнавського переповнена впевненістю і вірою в смерть тюрми на землі, ця тюрма фізично приневолює поета, але він залишився у світі поезії, і постійно поривається до позаземного світу поезії. А найсильнішим атрибутом Стусової поезії, за яким завжди впізнаєш Василя, - це є метафора.

П'ятого вересня 1985 року Стусова дружина Валентина Попелюх, якій не пощастило ані разу побачити свого чоловіка за попередні п'ять років, одержала коротесеньку телеграму від влади: "Ваш чоловік помер". З цього часу ім'я Василя Стуса стало символом поезії, символом боротьби, символом незламності ідеї. „Його ім'я стало ім'ям національного патріота. Великого, як українського поета, як антикомуніста, заслуговує, щоб про нього писалося найбільшими літерами" (В. Чорновіл).

Отже, за життя поета увагу його творчості приділяли такі українські часописи західної діаспори, як "Сучасність", "Визвольний шлях", "Нові дні". Еволюцію трактування творчості поета хронологічно можна визначити таким чином:

1972 рік - на українському літературному обрії зійшла нова зірка на зразок Шевченкової, яка обіцяє стати сонцем (Василю Стусу 34 роки). Ці початкові кроки не видаються легкими, стежок ніхто не клечає святковими прикрасами, стежки не обрамовані барвінком (Левко Ромен). І назва першої збірки В. Стуса символічна – "Зимові дерева", тобто дерева оголені, які не ховаються за власну тінь і за які не можна сховатися. Відзначена незвичність віршів поета.

1977 рік - Величність поета досягається через несхитну єдність обраного шляху та мовлених на ньому слів: життя і творчість злилися в одну активну боротьбу проти системи, що ганьбить людину (Петро Роєнко). Василю Стусу 39 років.

1983 рік - рік присудження Василю Стусу нагороди ФОТА . Стусова поезія - це свічадо, що віддзеркалює інші обличчя - віддзеркалює їх не тільки свідомо, але сумлінно й цілком відкрито (Богдан Рубчак). Майстерність віршування Василя Стуса саме у метафорі. Він не новатор, але він зовсім новий поет; його поезія нова, його мова добірна - він шукає того слова, що творить справжню поезію - поезію, що оголена до самої суті - самий екстракт поезії. Поета карають в'язницею і засланням в його рідній країні за те, що не розуміють його високої поезії (Осип Тарнавський). Василю Стусу 45 років. Жити залишилось 2 роки.

Прийшов нарешті час усвідомити і зрозуміти високий зміст поезій Василя Стуса, прийшов час осягнути глибини його творчості, бо з кожним читанням вірші Василя показують свою філософську безмежність і вічність.

Головне патріотичне діяння Стуса - то його творчість, його доробок, який належить осмислити на тлі сучасної світової поезії, повноправною частиною якої є, має бути поезія українська - як рівна серед рівних (Михайлина Коцюбинська).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Стус В. Дорога болю. - К.: Радянський письменник, 1990. - 212 с.

2. Рец.: Чуб Д. Посмертне видання поезій В. Стуса. - Нові дні. - 1991. - Січень. - № 491. - С. 35.

3. Василь Стус: Феномен доби: (сходження на голгофу слави) / Текст підгот. С. Кальченко, Д. Стус. - К., 1993. - 92 с. - (Серія 6: "Письменники України та діаспори").

4. Стус Д.В. Життя і творчість Василя Стуса. - К.: Фотовідеосервіс, 1992. - 86 с. (Бібліотека українця, № 7).

5. Стус В. Палімпсести: Вибране / Упор. Д. Стус. - К.: Факт, 2003. - 431 с.

6. Стус В.С., Литвин Ю.Т. Передчуття: 36. вибр. поезій / Упор. Д. Стус; Худож. М. Красник. - Львів: Вид. Центр "Фенікс", 1991. - 159 с: іл.

7. Стус Д. Василь Стус: життя як творчість. - К.: Факт, 2004. - 364 с.

8. Стус В. Золотокоса красуня: вірші / Упор. Д. Стус; Худож. В. Смирнов. - К.: Слово, 1992. - 48 с.

9. Стус В. Листи до сина / Упор. О. Дворко, Д. Стус; Авт. передм. Д. Стус. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. - 184 с. (Перше видання). Друге - у 2002 році.

10. Стус В. Твори: У 4 т. 6-ти кн.. - Львів: Просвіта.

Loading...

 
 

Цікаве