WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життя і діяльність Василя Стуса - Реферат

Життя і діяльність Василя Стуса - Реферат

Отже, перший критик Василя Стуса у періодичному друку побачив черег вірші поета незвичайну людину з великим обдаруванням, з шевченківською інтонацією, людину жертовну, яка свідомо йшла на самоспалення.

У 1977 році виходить збірка поезій Василя Стуса "Свіча в свічаді" [20], яка складалася з: а) дев'яти поезій із збірки "Зимові дерева", б) п'яти поезій із невиданої збірки "Веселий цвинтар", в) поезій, написаних в ув'язненні між 1972-76 р., із Стусових перекладів Р. Фарнгаґена і Р. М. Рільке. Збірка мала додаток: бібліографія поезій і статей Стуса.

Часопис "Нові дні" вміщує у 1979 році рецензію Петра Роєнка на цю збірку [21]. Після стислої біографії Василя Стуса Петро Роєнко зупиняється на аналізі стану життя в Україні на основі віршів В. Стуса. Такий стан витворила державна сиатема, де людина мусить бути рабом, мавпою, де "сказитись легше, аніж бути собою". Дітей виховує держава. З малих років їх привчають "складати оди рідній КПРС". Все зроблено, щоб вони виросли рабами й віддано служили партійній бюрократії. Слова в цій державі - облуда, а люди - зрада. В такому оточенні живуть батьки Василя Стуса. Поет свідомий, що потойбіч людського страху існує одвічне, але шлях до нього дуже тяжкий. Часом тілесні болі і страждання спричиняють такі переживання, які викликають відчай або психологічну дисгармонію - розладнання психологічної структури. Стус силкується не допустити до трагічного кінця. Він часто застановляється над глибшою причиною трагічної долі його і народу. Свідомість йому ніби підказує, що сучасне - це визрілі наслідки минулого. До нелегких переживань спричинюється і погане здоров'я поета. Бувають такі дні, що він і вночі страждає. Часом появляються в поета сумні образи. Василь Стус часто згадує рідний край. Та ті спомини не полегшують його душевних страждань. В них ніби "непомітно" зображується спільне поета і народу - а ним є неволя, неволя духовна і фізична [21, 26].

Особисті горе і нещастя - дуже бліді супроти того, що діється на батьківщині. Радянська система - це постійне прищеплювання страху перед "забороненими думками", комуністичних стереотипів людській душі. Людина в тій дійсності стане свічею, коли переможе в собі страх.

Тому, зазначає Петро Роєнко, нас дуже радує, що в сучасний час є такі як Василь Стус. Він свідомо став по стороні боротьби за добро і права народу. Таку боротьбу називаємо священною! Вона єдина життєдайна і життєтворча. Всі ті, які рекламують себе "героями", - це фарисеї і злочинці, бо спекулюють кров'ю священних героїв і лицарів!... І геройська постава поета, і щира молитва - все це сприяє кращій долі народу і країні. Щодо формальної сторони творчості, то скажемо лише, що майже вся збірка написана "білим віршем". Але це аж ніяк не зменшує мистецької вартості творів... [21, с. 27].

Петро Роєнко, вражений сміливістю тематики віршів В. Стуса, яка зросла і розширилися на ґрунті неприйняття радянської системи, побачив нерозривну єдність життя і творчості поета. Цей поет - Василь Стус - переміг свій страх перед гігантською машиною під назвою СРСР, руйнівною для вільної думки, і став свічею для українства.

У 1983 році Василю Стусу була присуджена нагорода ФОТА від 5 лютого 1983 року в Нью-Йорку. Часопис "Сучасність" друкує в цьому ж році промову Богдана Рубчака про поезію Василя Стуса під гучною назвою "Перемога над прірвою" [22, 52-83]. Це є детальний і найбільший аналіз(на тридцяти журнальних сторінках) творчості Василя Стуса, сповненої філософського смислу. Починає Богдан Рубчак свою промову з опису скульптури Василя Стуса: "Скульптура голови Василя Стуса роботи В. Довганя, що її фотографія репродукована в еміграційному виданні Стусових ранніх поезій "Зимові дерева" (Брюссель, 1970), зображує мужнє обличчя боксера з міцною щелепою і низьким, вузлуватим чолом. Глина з шорсткими, незализаними поверхнями справляє враження, що ця сильна голова щойно виросла з землі. Висока постать В. Стуса обіцяє надзвичайну силу худого тіла. Ця сила втілює силу надзвичайної індивідуальності, силу людини з одчайдушністю в очах, яка бачила безодню і не втікала від неї" [22, 52]. Далі Богдан Рубчак посилається на свідків: Стуса "завжди відрізняло непримиренне ставлення до неправди, беззаконня, системи гноблення... Він дуже страждав... але він намагався цього не виказувати... Уночі він іноді виходив до коридору і стогнав від болю" (Сергій Солдатов) [22, 53]; Хейфец розповідає про неймовірну Стусову ерудицію та взагалі інтелектуальний склад розуму: знавець філософії, поет на засланні проводить час у розмовах про Канта, Гуссерля і особливо про свого улюбленого Альбера Камю [22, с. 54].

Богдан Рубчак детально зупиняється на впливах різних поетів у творчості Василя Стуса. Б. Рубчак відзначає, що про ці впливи згадують усі, хто пише про Стуса, як, наприклад, Марко Царинник у дуже добрій передмові до еміграційного збірника "Свіча в свічаді" (в-во "Сучасність", 1977). Про ці впливи згадує і сам Стус: у вступі до збірника "Зимові дерева" під заголовком "Двоє слів читачеві" поет пише, що в молодості він захоплювався Рильським і Вергарном, потім "прийшов до мене Бажан", а пізніше - "епоха Пастернака і необачно велика любов до нього". Далі Стус згадує Ґете, Свідзінського. Рільке, Унґаретті, Квазімодо [22, с. 55].

Богдан Рубчак знаходить вплив Пастернака на творчість В. Стуса, спираючись на ритм поезій, рими, персоніфікацію природних явищ. Стус пише, що він позбувся впливів Пастернака в кінці п'ятдесятих років, але Богдан Рубчак має свої причини йому в цьому не довіряти [22, с. 56].

У Стусовій ранній поезії Богдан Рубчак знайшов дуже цікавий приклад впливу Рільке на Стуса: "Жовтий місяць, а ще вище - крик твій, /а ще вище - Той, / хто крізь зорі твої молитви / пересіяв, мов на решето..." ("Зимові дерева", с. 27). Це і тематика, схожа у обох поетів, це і неповторний тон в самій інтонації, яка звучить і як святково-ритуальна, і як розпачливо-болісна. Б. Рубчак зазначає, що Рільке просвічується не тільки в окремих місцях, але в усій Стусовій творчій філософії, а вже особливо в його рількеанському ставленні до смерті та в його переконанні, що пісня перемагає страждання і стає джерелом руху всесвіту [22, 57].

У віршах про дитинство чи про природу, наприклад, іноді звучить Рильський [22, 58].

У вірші "Молодий Ґете" ("Зимові дерева") за постаттю молодого Ґете мигтить тінь Бажанового Гофмана: тут є і "шпатовий мускатель", і "гранчаста заряхтіла порцеляна", і "клавесин", що "шаріє перламутром", багато такого іншого. Богдан Рубчак знаходить у Стуса і відгомони Тичини, Плужника, Филиповича, загальний тон шестидесятників, навіть дещо з "естаблішменту" радянської поезії, як, наприклад, із Малишка: "Ти віками доземно хилилась / як синів проводжала / і ждала, од горя німа" ("Зимові дерева"). Є в Стуса цілком несподівані, на думку Б. Рубчака, перегуки з Федьковичем [22, с. 59-60].

Взагалі, зазначає Богдан Рубчак, в читача може скластися враження, що під псевдонімом "Василь Стус" пише кілька поетів [22, с. 61]. Бо ж важко повірити, що одне перо написало рядки: "Ми соку випили в берези, / ми в річки випили води...", з одного боку, і з другого: "Ось і ранок / білий, як божевілля... ("Зимові дерева"), або: ...І колючий дріт, / набряклий ніччю, бігав павуками / по вимерзлій стіні...".

Але головне, вказує Б. Рубчак [22, с. 62], під поверховою мозаїкою впливів нуртує творча енергія Стусового двійника або Стусового духовного батька. Йдеться про Тараса Шевченка. Стусове поверхове роздрібнення - його розсіяння в точному розумінні, як брак зосередження - неначе єднається непомильно унікальним голосом іншого, більшого поета. Шевченків голос уже виразно чутний у Стусовій ранній поезії. Міцніє він у в'язничній поезії - в збірнику "Свіча в свічаді" (як це помітив Царинник), а особливо в "Палімпсестах". У цій новій фазі творчості Стус неначе єднається з в'язнем-Шевченком, неначе зв'язує свою долю з його долею, щоб випивати з кореневим соком поезії хоч трохи тієї людської - не божеської, а саме людської - величі віч-на-віч із нелюдським проваллям. Це якась одчайдушна, не те що відкрита, але просто-напросто зухвало декларативна залежність, що її Стус підкреслює численними парафразами з "Кобзаря", в несподіваних в'язаннях із власними неповторними образами. Стусова в'язнична поезія вся наснажена Шевченковою думкою, його силою, його відвагою, його бунтом - вона вся дзвенить ними. Щобільше, в Стуса ж бо навіть вбачаємо своєрідну імітацію "стилю" Шевченка не тільки в поезії, але в житті - в його, Стусовому, різкому екзистенціальному виборі та в гордому прийманні наслідків цього вибору, як на це натякає хоча б щойно наведений уривок.

Та ще глибше, під струменем Шевченкової енергії, пливе інший, найрвучкіший, струмінь. Богдан Рубчак має на увазі енергію Стусового власного "я": "Воно єднає і роздрібнення незамаскованих поверхових впливів, і роздвоєння постійного діалогу з Шевченком: енергія такого "я" дослівно ковтає всі впливи й моментально засвоює їх на стилістичному рівні, так що вони стають інтегрованою частиною і безпосереднього контексту, і цілого дорібку. Отже, енергія передособистого "я" підписує майже кожний Стусів рядок і світиться під відкрито прийнятими впливами, а навіть під частими своєрідно зухвалими стилізаціями" [22, 64].

Згадує Б. Рубчак відомий автопортрет молодого Шевченка з полум'ям свічки, що горить біля обличчя, освітлюючи його, і з невидимим, але звичайно для такого портрета присутнім свічадом. Подібно трансформуються, з такої точки погляду, символи прірви, провалля, безодні й "обаберегості", які досі були (разом зі свічадом) центральними символами розщеплення. Прірва, наприклад, стає точкою особистої свободи: "Бо ти тепер єси довіку вільний / на цій обаберегій самоті". Прірва стає тепер не тим, що роз'єднує два береги, а енергією середини, себто плододайною порожнечею, яка ці береги єднає [22, с. 66].

Loading...

 
 

Цікаве