WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий та творчий шлях Марка Черемшини (1874 - 1927 рр.) - Реферат

Життєвий та творчий шлях Марка Черемшини (1874 - 1927 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Життєвий та творчий шлях Марка Черемшини (1874 - 1927 рр.)

В кінці ХІХ - початку ХХ ст. в українській літературі Галичини працювала ціла плеяда видатних митців художнього слова та непересічних суспільно-політичних діячів. Внаслідок творчих зусиль і активної громадської позиції І.Франка, В.Стефаника, О.Маковея, Т.Бордуляка, С.Коваліва, Л.Мартовича, Марка Черемшини література збагатилася високохудожніми творами, де піднімалися найгостріші соціальні проблеми. Це дало підставу І.Франку написати наступне: „Наша проза під пером Кобилянської, Стефаника, Черемшини, Яцкова набрала поетичного лету, ніжності, грації та різнорідності... Це гарні здобутки нашого розвою, і їх не годиться нам затрачувати" [1].

Серед українських літераторів Галичини кінця ХІХ - першої чверті ХХ ст. одне з найпочесніших місць належить Марку Черемшині. „Цікавий талант і оригінальний", - відгукувалася про письменника його велика сучасниця Леся Українка під час свого перебування в Чернівцях у О.Кобилянської влітку 1902 р. [2]. Окрім художніх творів Марка Черемшини, заслуговують уваги його автобіографія, щоденники, епістолярна спадщина, публіцистичні твори, спогади про митця, які є цінними джерелами до вивчення життєвого та творчого шляху письменника.

Літературний доробок Марка Черемшини неабияк зацікавив його сучасників, тому вже в кінці ХІХ - початку ХХ ст. з'явилися перші літературно-критичні та публіцистичні статті О.Грушевського [3], О.Маковея [4], І.Франка [5], присвячені його творчості. Впродовж 20 - 30-х рр. ХХ ст. на сторінках періодичних видань Галичини були опубліковані розвідки, де автори високо оцінили письменницьку та громадську працю Марка Черемшини [6].Значну увагу життєвому шляху та творчому доробку письменника приділили дослідники радянського періоду, зокрема О.Гнідан [7], М.Литвин [8], В.Маланчук [9] тощо. Певні аспекти літературної та громадської діяльності Марка Черемшини висвітлено в наукових розвідках Т.Виноградника [10], Д.Осічного [11], М.Федунь [12] та інших, де автори, на основі вивчення окремих джерел, зробили чимало цікавих висновків про творчу та суспільну працю письменника.

Метою статті є аналіз опублікованого джерельного матеріалу, де вміщено інформацію про творчий та життєвий шлях Марка Черемшини, щоб з'ясувати найважливіші події в житті письменника, фактори, що вплинули на формування свідомості непересічного літератора та громадського діяча.

Одним з найцікавіших джерел до вивчення життєвого шляху Марка Черемшини стала його автобіографія. Її письменник написав на прохання українського радянського літературознавця Андрія Музички, який 1925 р. розпочав працювати над книгою про творчість Марка Черемшини. В листі з Одеси від 1 січня 1926 р. він просив письменника написати про найважливіші факти його біографії і поставив ряд запитань [13]. Відповіддю на лист і була розгорнута „Автобіографія", про що свідчить її прикінцевий абзац: „Наприкінці зраджу Вам, що ще ніхто не жадав від мене такої обширної автобіографії та що Ви, ставлячи мені стільки багато запитань, робите з мене важну парсуну..." [14].

З автобіографічного твору отримуємо інформацію, що Іван Семанюк народився 13 липня 1874 р. в селі Кобаки, що на Косівщині. Великий вплив на формування світогляду майбутнього письменника мав його батько Юрій Семанюк, який був особисто знайомий з Юрієм Федьковичем; передплачував українські часописи, мав у власній бібліотеці твори І.Нечуя-Левицького, П.Квітки-Основ'яненка, Марко Вовчок та інші і познайомив з ними свого сина [15].

Батько бачив, що син мав неабиякі здібності до навчання, тому після закінчення сільської школи віддав його на навчання до польської гімназії в Коломиї. У вільний від навчання час майбутній письменник заробляв гроші приватними уроками та знайомився з публікаціями таких українських часописів, як „Житє і слово", „Зоря", „Дзвінок", „Правда", „Буковина", оскільки належав до таємного гуртка українських гімназистів. Серед творів художньої літератури особливе враження на нього справили праці Т.Шевченка, І.Франка, В.Шекспіра, М.Гоголя. Вже під час навчання в гімназії Марко Черемшина написав свої перші вірші, а 1896 р. наважився надіслати оповідання „Керманич" до газети „Буковина", яке було опубліковане в квітні цього ж року [16].

Незважаючи на неабияку любов до письменницької праці, Марко Черемшина після закінчення гімназії вступив до Віденського університету на правничий факультет. Про навчання писав: „Права учився я у Відні для хліба, а більше займався літературою та просвітою серед віденських робітників..." [17].

У віденський період життя письменник написав поезії в прозі, які опублікував у газеті „Буковина", коротенькі оповідання для дитячого журналу „Дзвінок" (під псевдонімом „Марко Черемшина"), критичні статті до часопису „Зоря" (під псевдонімом „Марко Легіт"), реалістичні новели з селянського життя. Про те, що великий вплив на творчість Марка Черемшини мав І.Франко, свідчать такі рядки: „Коли засновано „Літературно-науковий вісник", я, за порадою Франка, виступив у ньому з своїми неореалістичними новелами з мужицького життя та залишив поезію в прозі" [18].

Після закінчення правничого факультету і судової практики в одному з віденських судів письменник повернувся до Галичини (в Делятин), де працював у адвокатській конторі відомого громадського діяча та депутата парламенту Миколи Лагодинського. В цей час він активно долучився до суспільної праці, про яку писав: „Тут перебував я 6 чи сім годів і займався січовою організацією та просвітою селян... В кождім селі знала мене і мала дитина, мужики мене дуже любили, і тому легко прийшло мені заступатись і клопотатись двічі за кандидатурою мого шефа на посла (депутата. - Л.Ш.) у парламент до Відня" [19]. За сприяння Української радикальної партії Марко Черемшина 1912 р. відкрив адвокатську канцелярію у Снятині, де працював до кінця свого життя і самовіддано захищав інтереси селян у суді та державних установах.

Своє життєве кредо Марко Черемшина вклав у такі рядки: „Люблю поезію, писану і неписану, мальовану і немальовану, різьблену і нерізьблену. Люблю ритм зір на небі, голос життя на землі. Лютий я на все, що погане, брехливе і жалом кривди кусає" [20].

Таким чином, Марко Черемшина в автобіографічному творі майстерно описав найважливіші події власного життя, звернув увагу на фактори, що допомогли сформувати його літературний талант, згадав про свою участь у громадському та політичному житті. Цікавим є те, що в заключній частині „Автобіографії" автор, в притаманному для нього гумористичному стилі, написав про власну зовнішність, уподобання та інше.

Непрості сторінки життя письменника розкрито на сторінках його щоденника, де Марко Черемшина зафіксував події листопада 1914 - січня 1915 рр. [21]. Невеликий за обсягом друкованого тексту та періодом охоплених подій, вищевказаний твір цінний насамперед фіксацією воєнних подій Першої світової війни, побуту письменника та його сучасників; на його сторінках зустрічаються й розповіді про те, що селяни часто зверталися до автора записів як до адвоката за порадами.

Безперечно, заслуговує уваги епістолярна спадщина письменника. 1895 р. Марко Черемшина, учень Коломийської гімназії, надіслав лист до Осипа Маковея, який впродовж 1895 - 1897 рр. працював редактором чернівецької газети „Буковина". Літературним ілюстрованим додатком до цієї газети була „Неділя". В листі йшла мова про перші спроби пера Марка Черемшини, які він просив „коли воно що путнього" [22], то вмістити на сторінках одного із згаданих часописів. Про те, що не все надіслане на адресу О.Маковея отримувало його схвальну оцінку, свідчать такі рядки в одному з листів: „Найперше всього складаю Вам сердешню подяку за колишню пораду і справжній безсторонній осуд моєї молодечої роботи на полі поезії. Я сам на ню багато не числив, бо то були перші молодечі почини, що їх стійність (вартість - Л.Ш.) після оцінки справдешнього майстра пізнати було для мене із деяких взглядів доконечною річею" [23].

Невдалою, як свідчить листування, виявилася спроба надрукувати на сторінках буковинських часописів драму „Несамовиті", котру автор подав на конкурс краєвого виділу в Галичині. Про літературний рівень драматичного твору журнал „Зоря" писав: „На нашу думку, в теперішній формі ся драма ледве чи могла би виставлятись, але її можна переробити, позливати ті дрібні сцени докупи..." [24].

Марко Черемшина переробив драматичний твір і новий варіант надіслав до чернівецького культурно-освітнього товариства „Руська бесіда". Проте із задуму „вирядити" драму „із моєї скриньки під стріху моїх братів гуцулів" [25] нічого не вийшло - вона залишилася ненадрукованою і рукопис не виявлено. Її вперше опублікували 1974 р. за чорновим автографом, де збереглися лише уривки драматичного твору [26].

Цікавим був лист, написаний Марком Черемшиною у Відні 5 січня 1897 р. до О.Маковея. Окрім традиційного прохання надрукувати ряд своїх творів, письменник поділився враженнями від побаченого в рідному селі Кобаки: „Домашня наша мужицька біда та злидні пригнобили мене дуже" [27]. Про навчання у Віденському університеті (гроші на яке заробляв приватними уроками) писав: „Я постановив собі йти сміливо до своєї цілі: образуватись, щоб своєму народові коли не помочі, то бодай сорому не наробити" [28].

1899 р. письменник продовжував листування з О.Маковеєм, редактором „Літературно-наукового вісника" у Львові, в результаті якого на сторінках художньо-публіцистичного часопису з'явилося ряд творів Марка Черемшини. Зокрема „Хіба даруємо воду" (О.Маковей виконав прохання автора, і оповідання було надруковане не в рубриці „Перші спроби", а в основному розділі), „Святий Миколай у гарті" (1899 р.), „Раз мати родила", „Основини", „Злодія зловили" (1900 р.) та інші [29].

Марко Черемшина публікував свої твори в „Літературно-науковому віснику" також в 20-ті рр. ХХ ст. про що свідчать його листи в період з 1922 - 1926 рр. до Володимира Гнатюка, одного з редакторів журналу. На його прохання Марко Черемшина надіслав до літературно-публіцистичного часопису ряд своїх новел („Парасочка", „Село потерпає", „Село вигибає", „За мачуху молоденьку", „Як дим підоймається" та інші), перекладені на українську мову твори зарубіжної літератури, спогади про І.Франка [30]. В останньому з листів у квітні 1926 р. письменник писав про серйозні проблеми зі здоров'ям [31].

Листування Марка Черемшини також засвідчило про його творчу співпрацю з редакціями газет „Громадський голос" (орган Української радикальної партії з 1895 р.) та „Новий час" (ілюстрований тижневик, що виходив у Львові 1925 - 1929 рр.). В листі до Михайла Павлика, головного редактора „Громадського голосу", письменник писав: „...я з щирого серця дякую Вам, що так ревно уступаєтеся за нашою конаючою Гуцулією. Поданими живими образками гуцульської нужди Ви розкололи серця усяким, котрі мають серця" [32]. Це в черговий раз підтверджувало, що Марко Черемшина глибоко переймався нужденним становищем галицького селянина.

Loading...

 
 

Цікаве