WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу (магістерська робота) - Дипломна робота

Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу (магістерська робота) - Дипломна робота

Усі три вищезгаданні твори мають зв'язки зі скандінавською культурою, які виникають з їхніх сюжетів, походження чи теж подальших подій. Такий хід подій стосовно обговорених творів підтверджує думка Д. Чижевського, який вважає, що давні елементи київської літератури не обмежуються слов'янською народною словесністю. Відомо, що як князівська родина, так дружина та певні міські купецькі кола походили зі Скандінавії. Тому в київській літературі наявні поруч елементів слов'янської словесності елементи словесності варязької. Однак, не завжди можна бути певним, що спільні для київської та скандинавської літератур елементи (наприклад перекази), позичені Києвом від Варягів. Оскільки як Варяги, так і Слов'яни належать до індоєвропейців, можна припускати, що спільні прикмети потрапили до обох літератур спільним індоєвропейським шляхом. Можна також припускати, що відбулося і протилежне, тобто засвоєння Варягами певних літературних елементів від Слов'ян. Позаяк князівський рід походив саме із Скандинавії, теза про приплив нових скандінавських культурних впливів на слов'янську людність (та навпаки) обгрунтована59.

Перші згадки про території Донецького краю в давній літературі дійшли до нас у „Велесовій книзі" (автентичність якої дискутується), що відтворює події народу поколінь від Богуміра до Дира, тобто ХІІ до н.е.-ІХ ст60. Історія віднайдення „Велесової книги" сама по собі дуже цікава, позаяк вона стосується зовсім недавних часів. Дощечки пам'ятки літератури було знайдено офіцером денікінської армії у 1919 році в розгромленому маєтку нащадків козацького роду в харківській губернії. Написана „Велесова книга" очевидно у ІХ ст. за абеткою 27-ми літер, в якій поряд із грецькими було і 9 слов'янських. Увага „Велесової книги" зосереджена на території, про яку згадав раніше Геродот – отже ідеться про колишню скіфську землю, тобто причорноморські степи від Карпат до Дону. Пам'ятка дуже популярна і нині, як твір, який говорить про мужність пращурів українського народу та їхнє прагнення свободи61. Наміром авторів „Велесової книги" було передати нащадкам як історію народу, так і поради стосовно збереження любові та пошани до власного краю у майбутньому.

Зміст „Велесової книги" переказує чимало довідок, що стосуються сучасної території Донеччини, наприклад у фрагменті "А русь звернулася до них і сказала: "А що ще буде?" Хозари тікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи, розбіглися вої їхні, покидали на землю мечі свої, тікаючи вже вкотре перед очима нашими", або "А хазари, в бою дощенту порубані, шукаючи інших земель, остерігаючись руськолуні біля Києва і в Лузі, утвердилися на Дону після готів.", та ще "А за сто літ з'явилися там готи Германаріха, злоблячись на нас. І тут була убориця велика: готи були потіснені і відтручені до Донця і Дону. А Германаріх пив вино, що буде любим братом поза воєводами нашими. І так все владналося, почалося нове життя". Інший фрагмент згадує річку Калку, біля якої поселилися слов'янські племена: "І се Гематьріх відступив, і се готи всілися на Калицю Малу і рушили до берегів морських, і ті землі взяли до Дону. І по тому Дону є Калка Велика, що є межею між нами і іншими племенами. І там готи се билися чотири сотні літ зі своїми ворогами. І тому зайняли се ми землю нашу і порядкуємо на нії спокійно", а ще інший так описує розташування слов'янських поселень „Пішли руси геть од греків і сіли на Дону і на Донці, а пізніше пішли до Дніпра і Дунаю, і там мирно жили". Як згадано раніше, метою "Велесової книги" було переказання своєрідного заповіту нащадкам народу, отже пам'ятка вчила між іншими, що "Муж, ідучи додому, не правий, якщо лише заявляє про права; і правий, якщо слова його з ділами збігаються. Тому сказано здавна, аби ми творили були добро", а стосовно народного питання, що "...подайте допомогу град градові і тримайте воїв своїх. Хай зберігають вони силу Русі як єдину грозу ворогам..." та що "... будемо великою державою з князями своїми, городами великими і безліччю зброї залізної. І буде безліч нащадків наших"62.

Донецький край згаданий також у літописному оповіданні "Битва на Калці", який зберігся в Суздальському, Галицько-Волинському та інших літописах63. Твір розповідає про легендарну битву на річці Кальці64, яка відбулася у 1223 році, та в якій князівські війська зазнали від Татар нищівної поразки. Текст літопису відносять до ХІІІ ст65. Згадки про Донеччину наявні, наприклад, у такому фрагменті: "Ясы, Обезы и Касогы; приидоша же на землю Половетскую, и Половцемь ставшим, а Юрьи Кончаковичь бе болий всех Половець, и не може стати противу лицу их, но бегающу ему; а Половци не возмогше противитися им, побегоша, и мнози избиени быша, и гониша их до реки Днепра, а иных загнаша по Дону и в лукоморя, и тамо изомроша и убиваеми гневом божиим и пречистыа его матери"66.

Найбільш відомою та досліджуваною пам'яткою літератури княжої доби, яка вміщує згадки про Донецький край, є "Слово о полку Ігоревім". Цю героїчну поему, яку наприкінці ХІІ ст. написав невідомий автор відносять до найвитдатніших світських пам'яток Київської Русі67. Пам'ятка ця належить до так званої "дружинної поезії", яка пов'язана з панівними шарами суспільства Київської Руси і саме тому зображує феодальний лад в державі68. Темою поеми є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на Половців, який відбувся навесні 1185 року. Історія відтворена поетом за допомогою епічно-ліричних засобів з метою піднесення принципу долі Руської землі та засудження князів за їхні міжусобні чвари. Саме ідеї єднання руських князів та фактична єдність Руської землі були провідними ідеями цього твору69.

Сьогодні нараховуємо близько 5000 дослідницьких праць про "Слово". Протягом часу "Слово" сталося важливим джерелом вивчення історії України-Руси, літературної мови того часу, історичної географії та багатьох інших проблем70. Оскільки моя праця стосується Донецького краю, я хотів би зупинитися тільки на історико-географічних згадках про цей регіон, які зустрічаються у "Слові". На думку А. М. Робінсона, у час створення "Слова" Русь обіймала cередню Наддніпрянщину із додатком Сіверської землі, з входженням якої до складу Руси завершилося формування її території, оскільки визначилися її північно-східні кордони. До речі, ця територія більш-менш відповідає сучасній території України. Саме це зумовлює епохальне значення твору в історії України руської доби71. У "Слові" чимало згадок про Донецький край, однак найбільш цікавою здається згадка у фрагменті, який стосується мальовничої розмови Ігоря з Дінцем,

"Ігореві Бог показує путь з землі Половецької на землю Руську, к батьківському золотому столові.

Погасли вечірні зорі. Ігор [ніби] спить — Ігор бдить. Ігор гадкою поля міряє від великого Дону до малого Донця.

Кінь опівночі [став]. Овлур свиснув за рікою — дає князеві розуміти.

Князя Ігоря нема! Кликнули. Стукнула земля, зашуміла трава, вежі половецькі захиталися.

А Ігор князь поскочив горностаєм в очерет, білим гоголем на воду. Кинувсь на борзого коня, і скочив з нього босим вовком, і побіг к лугу Донецькому.

Полетів соколом під імглами, побиваючи гусі та лебеді на снідання, на обід і на вечерю.

Як Ігор соколом полетів, так Овлур вовком побіг, обтрясаючи собою холодну росу. Бо підірвали своїх борзих коней.

Донець рече: "Князе Ігорю! Не мала тобі хвала, а Кончакові досада, а Руській землі веселія".

Ігор рече: "О Донче, не мала й тобі хвала, що леліяв князя на хвилях, стелив йому зелену траву на своїх срібних берегах, одягав його теплою імглою під тінню зелених дерев. Ти стеріг його гоголями на воді, чайками на струях, чернядю на вітрах"72.

За М. Грушевським, саме бажання напитися "Дону великого", тобто побувати в осередку вражої сили, яка тоді загрожувала Русі, виявилося спонукою для походу, якому присвячене "Слово". Оповідання про сам похід, що відбувався серед степу, навантажене здержливою, скупленою енергією. Попри тривогу, яку здається сповіщувати природа, князівський щит, продовжує різати землю яку називає "Слово" чистим полем Половецьким. "Слово" сповнене настроєвих образів степу та його природи. Тут варто навести згадку про „шоломя", тобто степові горби, які закривають останній вид на Руську землю73. Слово відмежовує Руську та Половецьку землі, про що згадує і А.М. Робінсон у своїй праці74. Згадки про східноукраїнський степ у „Слові" вірно зображують середовище регіону тих часів та „степові стихії", які мусили враховувати всі новоприбулі. Відмежування Руської та Половецької земель найкраще зображено у нижченаведеному фрагменті "Слова":

Loading...

 
 

Цікаве