WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу (магістерська робота) - Дипломна робота

Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу (магістерська робота) - Дипломна робота

Згодом В. Сосюра знову хворіє. Цим разом це маніакальний депресивний психоз. Поет черговий раз потрапляє до лікарні, тим разом в Києві. Попри обставини, що склалися, він продовжує писати. Саме в цій лікарні постав вірш-байка "Осел і Соловей", в якому відчутна критика політики, згідно з якою незручних письменників забирають до психіатричних лікарень: "Ти піяв, Соловей!...Луна пісень твоя щось розтривожила чиновників "всесильних", - і посадили Солов'я

до камери будинку божевільних."173 Здавалося б, що з розлученням з Марією Гаврилівною так вона сама, як і все горе, яке вона стягувала на поета, закінчилося назовсім. Так не сталося, оскільки в листопаді 1949 року Марію Гаврилівну заарештовують та звинувачують у антирадянській діяльності та розголошенні державної таємниці. Врешті було винесено вирок – десять років виправно-трудового табору в Казахстані. І хоча Марія Гаврилівна вже не була дружиною поета, В. Сосюра тяжко пережив її арештування та строк, який вона отримала. Безсумнівно, зіграли тут роль доброта поета та ще те, що йому важко було вичеркнути із пам'яті та серця когось, з ким він провів багато років. Навіть коли вони були не зовсім легкими. Крім того, тут ще існував один дуже важливий фактор, який невпинно морочив голову поета. Ідеться про те, що арешт Марії Гаврилівни, як і інші дії держави проти сім'ї Сосюри, мали характер свідомої атаки з боку держави, метою якої було змушення поета до того, щоб той танцював під партійну дудку. Сам факт засудження та ув'язнення Марії Гаврилівни скоріше за все інше мав нагадати поетові, що він весь час так і залишається піддослідним органів безпеки, та що і він може скоро перебратися туди, де потрапила його колишня дружина. Цькування поета продовжувалося, позаяк його визивали до МВД на допити та протягом двадцяти п'яти років звинувачували насправді лише в одному і тому ж самому – любові до рідного краю. В результаті багатолітнього переслідування поет не може знайти собі місця, боїться всього і всіх. Міняє рядки в своїх поезіях, які б спричинилися до підозри в націоналістичному змісті. В одному із своїх віршів поет доходить слідуючого висновку щодо життя свого та багатьох своїх співвітчизників, які так як і він будували новий радянський порядок після революції: "Руками власними тюрму творили ми собі одвічну.."174

Радянська влада вимагала від В. Сосюри перередагування багатьох написаних раніше творів. Поет був примушений пристосовувати свою вже існуючу творчість до ідеологічних вимог часу. Саме тому під багатьма віршами В. Сосюри помічаються подвійні дати їх написання, нпр. "Сніг" (1921-1957), "Відплата" (1920-1957) та багато інших.175 Щодо тексту, прикладом вимушених тодішнім режимом змін можуть слугувати рядки вірша "І пішов я тоді до Петлюри...", які у першій його редакції звучали так: "Скільки нас, отаких, попід мури од червоної кулі лягло!"176 зате у новій редакції ці ж самі рядки прозвучали так: "Скільки нас, отаких, через журу покидали востаннє село!".177 Як бачимо, зміни введені під вимогою радянської влади були суттєвими. Насправді, лише поет у змозі сконстатувати, як дорого йому обійшлося (на душевному спокої та психічному здорові) вводити такі програмові зміни до натхненних душею творів. В 50-ті роки роздвоєння поета сягнуло вже крайної межі. Зацькований і переляканий, він здатний здебільшого на те, щоб у своїх творах оспівувати труд. Єдиним відступом від цього, отже і проявом справжнього обличчя поета, була його таємна праця над романом "Третя Рота" та поемою "Мазепа". В газетах та на офіційних зборах "Солов'я" вчать писати вірші, та в разі відступу від партдиректив, попросту не

друкують.

Восени 1954 року звільнили з табору Марію Гаврилівну, яка згодом вернулася до Києва. Вона приїхала з табору зовсім іншою людиною, ніж була раніше. Вже не була такою агресивною та інакше ставилася до колишнього чоловіка. Вони знов стали жити разом, а згодом повторно одружилися. Між ними запанували гармонійні, щирі та теплі стосунки, про які стільки років мріяв поет. Навіть не знаючи історії поета, читач, який подивиться на творчість В. Сосюри, враховуючи її хронологію, без жодних проблем помітить, що десь з 1955 року поет немов знов почав дихати та жити насправді. З поверненням, або краще сказати, з набуттям злагоди у сімейному житті, В. Сосюра вдруге пережив молодість. Його вже не лякає сивина голови, ані теж не мучить туга по минулому, по дитинству. Він вірить, що попри все, його душа ще молода та відчуває неймовірну життєву енергію, яка допомагає йому продовжувати "пісню життя". Наприклад в 1956 році, у вірші "Знову пахне липа юністю, весною" він так захоплюється своїм "новим" життям:

"Трави, мої трави, ви густі, шовкові, вітер ваші коси в пестощах не рве. Б'ється моє серце, сповнене любові До землі, що з неї вийшло все живе".178 Врешті-решт поетові вдалося добитися реабілітації і його твори знов почали друкуватися, та не лише в Україні, а в усіх республіках. Однак неймовірно тяжкий та виснажливий для психіки людини життєвий шлях нагадав про себе в 1957 році, коли у поета трапився перший інфаркт. Помер В. Сосюра в 1965 році, але творив майже до останніх хвилин свого життя. Микола Фененко, лікар, який лікував В. Сосюру, згадує, що навіть в останні дні до смерті поет читав лікареві свої нові твори, посміхаючись крізь сльози, які виникли внаслідок пережитого179. Правильно говорили, що "буває, поетами стають. Сосюра народився ним". Гадаю, що коли б В. Сосюра наприкінці життя сказав прощальне слово, це були б слова, якими закінчується роман "Третя Рота": "Я всім прощаю і всіх люблю". 180

3.3 В. Сосюра – Захисник рідної землі та мови У багатьох читачів Володимир Сосюра викликає асоціації з більшовицькою революційною романтикою, як основною ланкою, яка пронизувала більшість його творчості. На щастя, зовсім протилежне, дійсне минуле поета стає відомим щораз ширшому загалові. Стихія, якою звичайно була революція, не могла не залишити свого впливу на житті та творчості поета, особливо поета з такою тендітною душею, як В. Сосюра. Зрештою, участь поета у бурхливих історичних подіях оправдовує застосування біографічного методу дослідження також до творчості, яку своєю темою охоплює цей підрозділ. Незалежно від того, сприймав В. Сосюра революцію, чи ні, природнім є те, що вона підсилила та роздмухала його талант, так як це було у випадку інших письменників. Для В. Сосюри щастям було те, що революція ввірвалася в його юність як нектар на спрагу романтично настроєної душі - його приваблювала гроза революції, тому вона так легко стала таким важливим сюжетом "пісні". Розквіт творчості поета припадає на час, коли партійна ідеологія, приборкавши вже своїх прихильників, почала прямувати в бік захоплення трудовими явищами, дедалі частіше визнавши революційну романтику вчорашнього дня небезпечною. В. Сосюра сліпо вірив у те, що революція поліпшить людську долю. З точки зору поета, вона була бунтом проти несправедливості та приниження людей. Як скоро виявилося, саме цей бунт використала згодом радянська влада для досягнення своїх цілей.181 В. Сосюра увійшов у доросле життя як учасник Української революції 1918-1920 рр. Саме тоді, коли у поета була ще змога відверто звертатися до сюжетів, які насправді були близькими його серцю, провідною ідеєю його творчості була ідея України. В. Сосюрі йшлося про Україну як державу, про долю Батьківщини та її майбутнє. Саме ця любов до рідного краю була причиною страждань, яких зазнав поет з боку радянської влади. Саме чутливість та тендітна психіка штовхнули поета на шлях, який повів його до писання творів на вимоги часу. Однак, не ця остання творчість перемогла, а навпаки – ці перші, настроєні патріотичним духом рядки. Бо саме вони лишаються та лишаться в пам'яті про поета назовсім.182 Складна історична доля, яка випала Україні під кінець другого десятиліття ХХ століття, стала невід'ємною часткою долі В. Сосюри, коли він в 1918 році добровольцем вступає до полку Гайдамаків, Української Народної Армії. Ці події знайдуть своє віддзеркалення в пізнішій поемі "Червона зима". Нижченаведений фрагмент поеми виразно свідчить про патріотичне настроєння поета: "На фронт, на фронт, А на пероні люди, Біля вагонів Ми співаєм "чумака"183 "Червона зима" - дуже цікавий та визначний твір В. Сосюри ще з іншого боку. Саме в цій поемі поетові вдалося передати перші враження молодого хлопця, який скоро став рядовим солдатом, залишивши свої романтичні уявлення про волю і щастя. Однак "Червона зима" найцікавіша в тому сенсі, що в ній поет передбачив свою долю, в якій змучене поетичне Я поета відмовляється від волі та приєднується до загальної течії.184 До служби в рядах армії Української народної республіки В. Сосюра ставився свідомо та сумлінно. Доказом цього є час служби (аж до 1920 року, тобто до розгрому армії) та служба в особистій охороні Атамана Симона Петлюри. Після розгрому армії Української народної республіки, В. Сосюрі лишилося ризикувати життям, або змиритися з більшовицьким рухом, щоб вижити та залишитися на Україні. Як вважає дослідник Василь Терещенко, з яким я зустрівся особисто у Донецьку, перехід на бік червоних безумовно був зрадою українського визвольного руху з боку В. Сосюри. Проте з поглядів сучасності, несправедливо і необ'єктивно засуджувати або виправдовувати поета. Про свій погляд на цю тему В. Терещенко пише також у своєї праці про В. Сосюру.185 Незабаром, після перемоги комуністичної революції протягом певного часу співіснували комуністична і національна ідеї. Вірші В. Сосюри, написані у той час, сповнені великого бажання служити українському народові та згадок славного минулого України. Як приклад хочу навести фрагмент поеми "Мазепа": "Вкраїну полонив поляк, І, наче оводи ті злі,

Loading...

 
 

Цікаве