WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу (магістерська робота) - Дипломна робота

Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу (магістерська робота) - Дипломна робота

У вірші бачимо також характерні для В. Сосюри спомини про молоді літа, тільки у "Двох Володьках" вони насичені сповненим непокою настроєм вірша і самі по собі передають образ психологічного стану поета:

"І гармонії срібне ридання про дитинство і юність мою нагадало мені... Сплю. Це сон, тільки сон, мій солодкий, терпкий і кривавий... Над холодним задуманим тоном колон бродять птиці якісь..."145

До речі, проаналізувавши вищенаведений фрагмент, можна легко уявити собі, яким нервовим та неглибоким був тоді сон поета та як спросоння він чув гомін інших повстанців, що перебували поряд. Звичайно, це свідчить про багатий психологічний зміст твору та високу майстерність автора, який зміг так вдало і переконливо передати його на папері. Все-таки, основною темою вірша "Два Володьки" залишається розхристаність душі поета, про яку я згадав раніше у цьому розділі. Інші вірші, які входили до складу збірки "Серце", доповнювали та ще більшою мірою розкривали тему "Двох Володьок". У вірші "Юніє", в якому поет зображує тодішнє поняття "двох Україн" (до речі дуже цікаве сучасне значення цього терміну, про яке говориться в першому розділі цієї роботи), де, як і в "Двох Володьках", борються дві сили – кожна за "свою" Україну. До речі, дві сили, про які йде мова, це ці ж самі "Володьки". Своє становище у цій боротьбі В. Сосюра окреслює так: "Леліє, льокалю, леліє люлю, золотане, люлю. Ніхто так любить не уміє, Як я Україну мою... ...Я трупа ударив у зуби носком. О лінелю, люлю! А ви догадайтеся любі, Яку я Вкраїну люблю?..."146

У вищезгаданому фрагменті видно, що конфлікт "двох Володьок" у В. Сосюри ще не вирішений та перемога "другого Володьки" невиключена.147 Звичайно, збірку "Серце" було вилучено провладними службами, що спричинило ізоляцію В. Сосюри як поета. Радянська критика писала про контроверсійні за змістом вірші, які входили до складу збірки "Серце" як про творчість, позначену "суб'єктивно-хворобливими мотивами" та спричинену "нездоровим роздвоєнням". На жаль, ці ж критики так і не спромоглися пояснити, звідки це роздвоєння взялося у В. Сосюри. 148 Однак, траплялося, що ті, кому збірка все-таки потрапила до рук, критикували її за козакофільство, націоналістичні мрії, двоїстість та ідеологічні сумніви поета. Ще іншим, також дуже цікавим твором В. Сосюри була ліро-поема "Перстень", написана наприкінці 1920 р. Крім інших, наведених вище поем, тогочасна критика вважала "Перстень" особливо "націоналістичним" твором поета. "Перстень" також є виявленням двоїстості, яка так сильно турбувала поета. В поемі поет виступає з виразно неоромантичних позицій, змальовуючи сюжет драматичного конфлікту недавно пережитого. Сюжет твору побудований на історії вчительки, яка пізнає на руці свого коханого (недавно демобілізованого червоноармійця) перстень свого чоловіка (офіцера армії УНР, який пропав без вісті). В дійсності твір побудований на власних, болючих спогадах поета: "Ой, у дні, в ті дні повстанцем, як вони, я був! ...Офіцерів крики тонкі... Кроки...зброя...сніг... Ми стріляли й в ополонку Опускали їх..."149 В своєму гріхові сповідається і червоноармієць, коли згадує вчительці як "Офіцер своїй дружині Перстень передав. Він сказав: Пождіть хвилинку, Я шинель зніму. – І навів я карабінку Прямо в лоб йому. Тільки крик: -За Україну!- Тільки сніг і кров... Але я його дружини Й досі не знайшов".150

В цій поемі дружина офіцера уособлює Україну, що її зрадив червоноармієць, стріляючи в офіцера, який за волю тієї ж України боровся. Хоча ні поет, ні його герой цієї України поки що не знайшли, однак червоноармієць, який виступає як ліричний герой поеми, знаходить її у постаті вчительки, яку щиро покохав. Драматичного конфлікту, який назріває поряд з бігом подій у творі, поет досяг у сцені, в якій вчителька упізнала на пальці червоноармійця (тоді вже убивці) перстень свого чоловіка. Почуття великого гріха переплітається в душі червоноармійця зі співчуттям до коханої і з визнанням власної причетності до її болю:

"На снігу, не тіні – блики,

наче я – нічий...

Стало холодно і тихо На душі моїй..."151

Все-таки повне каяття приходить лише після смерті вчительки, яка помирає, позаяк не була в змозі перебороти жалю за чоловіком, який загинув в ім'я рідної України: "Наче хвилями озера з хмарами в бою... Розстріляв я офіцера І любов свою."152 За більшовицької влади в Україні появилася лише перша публікація "Перстеня". На наступні вже не було дозволу режиму.153 "Перстень" є дуже цікавим прикладом художнього виявлення суперечностей, з приводу яких страждав поет. В поемі В. Сосюра вдало використав сюжет вчительки та червоноармійця, щоб передати дуже глибокий зміст, а разом із ним внутрішню боротьбу, яка велася у його душі – цю ж саму боротьбу, про яку йшлося у "Двох Володьках". Поет поступово попадав в дедалі гостріший "обстріл", який проводився з обох сторін барикади. У той час як комуністи звинувачували його у зраді революційних ідеалів, свідомі українці (у ті часи це стосувалося здебільшого діаспори) закидали йому зраду патріотичних ідеалів та перехід на бік радянської системи. Жодні, тобто ні комуністи, ні українські патріоти чи теж націоналісти, не мали рації в своїх нападах на В. Сосюру. Вони лише завдали поетові багато зайвого горя, причому жорстокість радянської системи була набагато гіршою. Правда була така, що В. Сосюра був переконаним комуністом, але водночас і прихильником ідеї самостійності України. На його думку, самостійність України аж ніяк не перечила комунізмові. Навіть навпаки – поет вважав, що вона була єдиним закономирним вирішенням українського питання в рамках комуністичних позицій. Тих, хто думав інакше, Сосюра вважав ворогами комунізму.154 Після подій, пов'язаних зі збіркою "Серце", В. Сосюра неначе потрапив в облогу; йому ніяк і ніде було зачерпнути душевного спокою, якого так дуже потребував. Партія записала поетові догану за його останню збірку поезій, держава відмовлялася друкувати його видання, в сімейному житті також не складалося. Однак, найбільш приголомшуючою для В. Сосюри подією тих часів було самогубство поета та близького приятеля Миколи Хвильового. Як згадує В. Терещенко, В. Сосюра був чесною та правдивою людиною, тому і жахливі передчуття творилися в його душі, думках і серці, коли з ними не в'язалася обрана лише розумом комуністична ідея.155 Натура поета була напрочуд відкритою, пристрасною, ніжною та дуже вразливою. На думку В. Моренця, саме це, а не психічна недуга було причиною розхитаної психіки В. Сосюри. Поет вже змалку злітав на крилах неопанованих та величезних і не завжди зрозумілих раціональному глуздові почуттів. Однак скоро чи пізно йому доводилося вертатись до реального світу у цьому щасливому знесиленні та знемозі. 156 Син В. Сосюри пояснює життя батька як низку зльотів і падінь – то вгору до слави та успіхів, то назад до забуття.157 Поетові стає дедалі тяжче та врешті в 1934 році в нього виникає рішення, щоб покінчити з собою. Свої настрої того часу В. Сосюра згадує в біографічному романі "Третя Рота" (слід серйозно ставитися до цих слів, позаяк в 1934 році В. Сосюра дійсно підготував передсмертну записку): "І от напівпомерклі очі страдників мого народу з тяжким докором дивились у мою залиту сльозами душу, і їх муки страшно вгрузали в неї, щоб в 1934 році вибухнути гіпоманіальним пожаром".158 На щастя, спроба самогубства не вдалася159 , однак те, що такі наміри існували у нього, свідчило про страждання, якого йому завдало життя взагалі та радянська влада зокрема. Зараз я хотів би повернутися до Марії Гаврилівни Сосюри, про яку я лише натякнув вище, а яка заслуговує ширшої згадки з огляду на свою причетність до такого, а не іншого життєвого шляху поета. З нею саме пов'язана та їй присвячена більшість інтимної лірики В. Сосюри – дуже важливої частини ліричної творчості поета. Марія Гаврилівна була другою дружиною поета. Познайомились вони в березні 1931 року, одружились місяцем пізніше. Звичайно, так швидке одруження відбулося з огляду на романтичну вдачу В. Сосюри, яка спричиняла схильність поета до любовних історій. До речі, це помітно в його віршах, як юних, так і пізніших літ. Як згадувалося раніше, рік, в якому В. Сосюра оженився на Марії, був особливо важким періодом в житті поета з огляду на цькування з боку компартії та неприємності від інших організацій, з якими мав справи В. Сосюра, як поет, що творив у радянській країні. Одруження дало В. Сосюрі певну рівновагу та зарядило його свіжою дозою натхнення. Однак, такий стан речей тривав недовго. Надзвичайно чутливе серце поета скоро відчуло зміну у ставленні дружини до нього. Дружину дратувала відсутність грошей (не так вона уявляла собі життя з відомим поетом), а В. Сосюра, в свою чергу, навіть удома не відчував потрібного йому для існування та творення грунту, позаяк дружина не тільки не розуміла його, але навіть не намагалася зрозуміти. Скоро почалися домашні сварки та бійки, а В. Сосюра встрявав в гурток лихих товаришів, які тягнули його вниз. Про його "богемське життя" та зловживання алкоголем у цей час згадав у своїй статті І. Майстренко, який знав поета особисто.160 Все-таки думаю, що кривдять В. Сосюру ті, хто так погано про нього говорив. Вже син поета в своїй статті заяавив161, що він батька не знав таким компанійським та схильним до розваги, як говорилося. Чи то насправді через спосіб життя та припадки божевілля, чи теж для того, щоб приховатися від партійних чисток, які проводилися в ті часи, В. Сосюра перебував у психіатричній лікарні, на т.зв. Сабуровій дачі під Харковом. Як би це не було, причини доведення поета до такого стану відомі і я розповів про них більш детально в попередній частині того розділу. Головне, що такі випадки напевне не допомагали поетові та його дружині вести сімейне життя. З'являлися і інші точки зору стосовно хвороби поета. Борис Антоненко-Давидович в статі в газеті "Східний часопис" висловив думку, що В. Сосюра деякою мірою "хитрував", вдаючи то наївняка, то психічно хворого, щоб врятуватися від загибелі, яка загрожувала йому у ті часи.162 Однак, коли б навіть так було, враховуючи жорстокість радянської системи, така поведінка поета була цілком оправданою. Поет, якому було заборонено писати вірші про Україну та взагалі звертатися до такої тематики, відкрив у Марії нову творчу нішу, тобто любовну тематику в ліриці. Саме цей напрям лірики, ймовірно, врятував поета на деякий час, позаяк не викликав раптовної критики з боку уряду та радянізованої преси. В таких обставинах зявився цикл віршів про Марію. Однак дружина не відповідає на щиру любов поета такою ж любов'ю. Це спричиняє поета функціонувати в режимі протилежних почуттів, як відчуття любові з боку дружини та її відсутності. В першому випадку у віршах помічаємо згадки про весну, сонце, золото. В другому навпаки – про осінь, зиму, ніч, туман. Такі мотиви та образи супроводили майже всю ліричну творчість В. Сосюри в 30-ті роки. Напевне, мало в кого буває так чутливе до найтонших нюансів серце, як це було у В. Сосюри, та і мало кому доводилося стільки страждати з приводу щасливої і водночас нещасної любві. Відомо, що в минулому В. Сосюра досить часто та легко закохувався та скоро холонув. Однак коли ідеться про Марію Гаврилівну, його любов була дуже глибоким та постійним почуттям. Тому він так неймовірно страждав від усіх негараздів, які виникали між ним та дружиною, відчував страшенну самотність та зневіру. Тому з'явилися оці сумні рядки:

Loading...

 
 

Цікаве