WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу (магістерська робота) - Дипломна робота

Творчість Володимира Сосюри у контексті літератури Донбасу (магістерська робота) - Дипломна робота

В вірші "Як проходжу я мимо" поет пише:

"Як проходжу я мимо заводу,

чомусь сумно і тоскно стає.

Все здається, що сонце заходить

І обличчя цілує моє.

Вже забув я залізні дороги,

Де од молота гулом жене.

І тепер, я не знаю для чого,

Одірвали од тебе мене.

(...)

Де ж ти, мій ніяковий Володю

З золотими очима, як став...

Що колись працював на заводі

І в траві Жюля Верна читав.

Я блукаю сумний і нечулий,

По-осінньому віти хита.

Все минуло, як молота гули,

Як шипшина моя золота.

Тротуарами осінь блукає, і подібний до осені я. Одсіяли зірниці над гаєм, Так і день мій колись одсія.

На життя я дивлюся неначе Крізь якусь загаровану муть... І за мною ніхто не заплаче, Як на цвинтар мене понесуть.

Як на зламаних крилах Ікара

в вишину не здіймусь уже я.

О мої золоті тротуари,

О загублена юність моя!"131

Вже перші строфи вірша віддзеркалюють скрутне психологічне становище, в якому опинився поет. Саме це становище спонукає його до душевної подорожі у безтурботне минуле. Видно, що поет не справлявся з величезними, особливо для людини вкрай вразливої, випробуваннями, які постійно приносило життя. Далі, бачимо, що поет, втративши наївність та характерний для молодих людей спосіб бачення світу, не зможе вже дивитися на світ "по-старому." Останні строфи переказують депресію поета, його незадоволення позірно великими досяненнями, яких йому пощастило добитися. Вірш можна б також проаналізувати за допомогою інших методів, хоча б біографічного, однак сприйняття його змісту не було б тоді аж так багатогранним та не можна б тоді говорити про глибоке душевне спілкування з автором твору, а точніше з тодішнім станом його свідомості, який поет зумисне чи теж мимохіть (таке припускає К.Г. Юнг, стверджуючи, що митець – лише інструмент написаного ним твору132) переніс у написані ним рядки. Однак ще тяжчі часи чекали поета попереду. За роботу на боці влади В. Сосюру почали критикувати провідні літературні гуртки та часописи. Партія в свою чергу сягнула давним-давно вже розробленого методу нацьковування одних людей проти інших, цим разом включаючи в ці дії В. Сосюру, якому було доручено виступати проти окремих

поетів, погляди яких не погоджувалися з поглядами партії. Прикладом таких дій може слугувати вірш "Ми прийдем і туди", який написаний в ненависному тоні проти Спиридона Черкасенка. Писання віршів на партійне замовлення, під окремі "директиви", позбавило В. Сосюру місця на поетичних вершинах. Критики починають говорити про творчу кризу поета. Однак, все-таки на нього продовжувала працювати радянська критика, водночас вимагаючи подолання нових завдань. Політичні вимоги до поетів взагалі та до В. Сосюри зокрема особливо зросли після першого з'їзду пролетарських письменників, який відбувся в 1927 році з присутністю представників ЦК КП(б)У. У цей час психологічний стан поета погіршується. Він починає відсторонюватися від людей, навіть мешкаючи задля того в інших містах. Насильницька наполегливість на переорієнтацію поета здійснювалася за допомогою таких засобів, як політичний тиск та спричинення почуття страху за своє життя. Рядки, написані поетом, віддзеркалюють стан його психіки настільки чітко, що всі коментарі зайві: "Станція. Верби. Тополі. Поле. Ріка. Тумани. Падає листя до-долі В сни. Мертво кругом. Безнадія. Марно я чуда зову. Тільки кашкет червоніє Агента Д.П.У."133

Як не дивно, страх за власне життя призводить людину до неморальних вчинків та має дуже поганий вплив на особистість. Не інакше було з В. Сосюрою, особливо через зростаючу нахабність тодішніх спецслужб. Відчувши слабину характеру поета, вони починають його переслідувати. ЧК починає дедалі обережніше слідкувати за поетом та його творчістю. Особливість трагедії В. Сосюри полягала в тому, що заради виконання партзамовлень, він був примушений відмовитися від себе, яким він був у молоді роки. Душа поета витримувала неймовірні муки, що, звичайно, позначилося і на його творчості: "Вже до серця доходить отрута... Як старому, минулого жаль... Моя путь у кайдани закута... І на кожному кроці печаль.."134 Навіть дуже відомий вірш, "такий я ніжний, такий тривожний" можна проаналізувати, виходячи з контексту моральної та психологічної кризи, якої зазнав поет, коли він писав: "стеле сонце останнім блиском кривавий шлях..."135 Гадаю, що також невипадково В. Сосюра присвятив вірш "Лан і луни" пам'яті французького поета Верлена. Французький поет напевне здався В. Сосюрі близьким, немов товаришем по недолі, позаяк у творчості Верлена 20-тих років також чимало блукання, ридання, труднощів, пов'язаних зі зрозумінням тодішнього світу. Що цікаво, Верлен розчарувався в ідеалах Французької революції, а те, що В. Сосюра звернувся саме до нього, виражає його особисте розчарування жовтневою революцією. Зацькований та переляканий В. Сосюра писав так: "Пролетіло днів не мало... Дні мої руді. Чом мене не розстріляли У ЧК тоді?"136 Чимало критиків причиною творчої кризи В. Сосюри вважали втрату поетом революційної перспективи, дійсність часів непу (Нової економічної політики) та невміння розібратися в об'єктивних реаліях життя. Напевне, це все правда, але суть справи в чомусь іншому; вірші В. Сосюри є підтвердженням того, що світ пізнаємо не лише розумом, але й за допомогою почуттів. Звичайно, поет відчував набагато більше, ніж бачив і знав. 137 Розхристану вдачу В. Сосюри вперше розкрив В. Гришко у своїй праці "Серце "другого Володьки" і заборонена любов". У ній автор аналізує двоїстість душі В. Сосюри як Українця, який з одного боку, за існуючих умов приймає комуністичну ідеологію, однак, з іншого, відчуває потребу збереження власної честі та вірності своїй власній думці. Згідно витоків аналітичної роботи автора, таке становище рано чи пізно доведе до загибелі поета як з творчого, так і з особисто-життєвого боків. В. Гришко сповістив поетові трагічний кінець, позаяк, на його думку, в радянській країні неможливо було погодити роботу на совєтську ідеологію з одночасним збереженням власної думки. Зіткнення цих двох протилежних фронтів веде до гострої колізії, в результаті якої зароджується нищівний конфлікт із самим собою. Гостроту внутрішньої боротьби, яка відбувалася в душі В. Сосюри, передають оці овіяні жахом рядки з вірша "Два Володьки" (який обговорюється більш детально дальше у цьому розділі): "Скільки раз я хотів, за нестриманий гнів і за дум чорні лебеді й круки, взяти мавзера темного в руки (щоб надворі летіли сніжинки, коли небо сліпе і рябе),- і поставить себе до стінки."138

В. Сосюра, якого молодим хлопцем заполонила революція і якій він, як вразливий юнак віддав багато життєвих сил, з кінцем 20-тих та початком 30-тих вже серйозно сумнівається в доцільності революційних ідеалів. Він вже свідомий того, наскільки оманливим є обличчя радянської влади. У той час з'являються вірші, які віддзеркалюють міркування поета, як наприклад "Серце": "Серце, козацьке серце... Не хили свого обличчя, Не личить тобі тепер це."139 Бачимо тут повернення до козацьких мотивів, яке можна зінтерпретувати лише як тугу поета за незалежністю власної держави. В 1931 році з'являється збірка поезій В. Сосюри "Серце". Збірка ця, а зокрема вірш "Серце" слід розцінити як обстоювання поетом права на любов до рідної землі та водночас спротивлення більшовицькій ідеології, яка трактувала такі мотиви як націоналістичні. Тому саме у вірші є згадки про квітучу юність поета та відповідь тим, що цькували його у ті часи: "Там, де юність моя розцвіла, неповторна, смуглява і мила все густіша заводів імла і уже не сумують могили, там, де юність моя пролетіла і як сон золотий одцвіла"

"Ах, мої золоті старички! Хоч і роки у вас неоднакі, та однакі в вас душі... Собака, навіть той наплював на ваш сміх,

бо заслухався віршів моїх."140

Вірш "Серце" - то також доказ подальшої розхристаності душі поета: "Обличчя в тумані.. Чиє?.. І хто з ким на сонячнім герці?... Я стримаю серце своє,

Українське Розхристане Серце..."141 Однак найвідомішим серед творів, в яких виявлялася розхристаність В. Сосюри, був вірш "Два Володьки". Як жоден інший твір В. Сосюри, вірш "Два Володьки" віддає двобій, який відбувався в душі поета. Ідеться про двобій між інтерпретацією комуністичної ідеології, яку йому накидала влада, та вірністю притаманною поетові ще з дитинства українському патріотизмові, двобій свідомості з почуттям, розуму з серцем.142 Ліричним героєм вірша є сам поет, якого зображує роздвоєна особистість, яка водночас є національно свідомим Українцем та комуністом. Однак тут слід спростувати одне: аналізуючи творчість В. Сосюри, видно, що поета не захоплювала ідея комуни взагалі, а скоріше комуни в Україні. Тут ідеться про комуну, яка працювала б на благо народу, а не навпаки. Про комуну таку, якою вона мала бути згідно теорії засновників ідеології, а не таку, якою виявилася насправді. У вірші поет підкреслює, що він вийшов у світ з селянського, українського середовища. Далі поет помічає негаразди, які спричинила для українського суспільства радянська влада, яку і він колись так запекло підтримував та звинувачує себе в цій підтримці. Він пише так: "рвали душу мою комунар і червоний фашист." "Два Володьки" - один із віршів В. Сосюри, в якому прозвучали гірші, але справедливі зізнання стосовно власного становища: "Довго, довго я був із собою в бою... Обсипалось і знов зеленіло в гаю, Пролітали хвилини, як роки... ...Рвали душу мою два Володьки в бою, і обидва, як я, кароокі, і в обох ще незнаний, невидний хист. Рвали душу мою – Комунар і Націоналіст."143 "Два Володьки" – дуже цікавий твір з огляду на оцінку наявного у ньому психологічного змісту. Вже з початку твору відчувається атмосфера воєнного заколоту та назріває уявлення того, в якому розтерзаному стані перебуває душа поета. Читаючи вірш, і читач, мимохіть, піддається цьому розтерзанню, настільки воно автентичне: "У вагоні нікого. Туманіє вікно... На вокзалі росте, наростає тривога, і цивільних все менше..."144

Loading...

 
 

Цікаве