WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → «Лис Микита” і “Мойсей»: Ґенези ідеї українського профетизму - Реферат

«Лис Микита” і “Мойсей»: Ґенези ідеї українського профетизму - Реферат

Реферат на тему:

"Лис Микита" і "Мойсей": Ґенези ідеї українського профетизму

Франкознавці усіх часів, починаючи від засновника наукового франкознавства акад. Михайла Возняка, звертали пильну увагу на поему І. Франка „Мойсей". Ще за життя письменника цей твір став предметом глибоких філологічних студій, він увійшов до обов'язкової навчальної програми з української літератури для нижчих, середніх та високих шкіл Галичини. Про поему знали й на Наддніпрянській Україні. У студіях неодноразово йшлося також і про час задуму твору, аналізувалися обставини, які могли наштовхнути письменника на ідею поеми. Однак, на мою думку, усі гіпотези мали багато вразливих місць. Тому ставлю завдання - дати найвірогіднішу версію часу задуму створення поеми та з'ясувати коло причетних до цього осіб.

Поему „Мойсей", найвидатніший свій поетичний твір, як свідчить сам І. Франко, він писав від січня до липня 1905 р. На той час він один із чільних працівників Наукового товариства імені Шевченка, співзасновник Українсько-руської видавничої спілки, людина, яка досягла високого авторитету у свого народу, поважний вчений, якого знають далеко за межами Галичини, найпопулярніший український письменник, видавець.

Коли ж Іван Франко задумав написати поему "Мойсей"? Радянське підцензурне франкознавство стверджувало: поема „Мойсей" - відгук на революційні події в Росії 1905 р. Це твердження годі сприймати поважно: і сама поема, і геніальний вступ до неї - результат тривалого виношування в поетовій мислі найголовнішого поетичного твору життя. Зеновія Франко вважає, що: "задум самої поеми, треба припускати, виник значно раніше, і біля його колиски був і Т. Герцль[...], і одноіменна поема Корнила Устияновича, і врешті оглядини в Римі скульптури Мойсея роботи Мікеланджело" [1]. До скульптури Мікеланджело повернуся далі, але навряд чи до задуму поеми „Мойсей" спричинилася розмова з Т. Герцлем у Відні в лютому 1893 р. - там йшлося про ідеї Герцля щодо відродження Ізраїлю, та й та розмова за часом була пізнішою на півроку від відвідин о. Сильвестра Лепкого в Жукові на Бережанщині, про що детально - нижче. До речі, факт зустрічі Т. Герцля та І. Франка взагалі заперечує Я. Грицак, вважаючи спогад про неї В. Щурата незрозумілим фальсифікатом1.

Б

Друге видання казки І. Франка "Лис Микита"(Львів, 1896)

Перше видання поеми І. Франка "Мойсей" (Львів, 1905)

езперечно, про Мойсея, як старозавітного пророка, І. Франко знав ще з гімназіяльних часів. Не міг не справити на І. Франка враження образ Мойсея на однойменній картині Корнила Устияновича, яку той написав у Відні 1887 р., а наступного року експонував у Львові2. В 1891 р. К. Устиянович опублікував у „Зорі" невелику поему „Мойсей". Коли в липні 1892 р. І. Франко та А. Чайковський гостювали в с. Жукові у пароха Сильвестра Лепкого, батька письменника Богдана Лепкого, зайшла розмова про ці твори К. Устияновича. Б. Лепкий описав її в деталях у розділі „До ґенези Франкового Мойсея" своїх спогадів „Казка мойого життя" [2]. С. Лепкий боронив К. Устияновича як поета, задекламував початок його „Мойсея", на що І. Франко відповів: "Гарний, але поверховий" [Там само]. А після тривалої дискусії про біблійного Мойсея, з колосальним знанням предмета (А. Чайковський в дискусії слова не брав), І. Франко продовжив бесіду: "Ні, ні, отче, - звернувся до батька, - кажіть собі, що хочете, але мене Устияновичів „Мойсей" не вдовольняє. Побачите, якого я колись напишу" [Там само]3. Чи не тоді, під час дискусії в Жукові, й зародилася ідея у І. Франка створити свого „Мойсея"?

І. Франко таких обіцянок не забував, він думав про них повсякчас. І ще задовго до появи у світ його відомих віршів, друкованих спочатку в галицькій періодиці, а потім згромаджених у збірці „Semper tiro": йдеться про пронизані духом профетизму Мойсея поезії „Було се три дні перед моїм шлюбом...", „На ріці вавілонській...", „Крик серця півночі...", на що звертали увагу такі дослідники як А. Крушельницький, О. Білецький, А. Каспрук [3], дуже цікаві думки на цю тему несподівано знаходимо у Франковім „Лисі Микиті".

Але перед тим кілька слів про історію видання, мабуть, першого за популярністю серед усіх творів І. Франка - його казки (а чи казки?) „Лис Микита". Як відомо, твір уперше надруковано 1890 р. в дитячому журналі "Дзвінок"4 з ілюстраціями відомого галицького художника Теофіля Копистинського [4]. Наступного, 1891 р., „Лис Микита" побачив світ окремим книжковим виданням накладом редакції „Дзвінок"5. Книжка не мала вступного слова, складалася з 9-ти пісень і була надрукована етимологічним правописом. Наклад видання - 3000 прим [5]. Але вже 1896 р. виходить друге, перероблене й розширене видання „Лиса Микити", цього разу накладом Руського Товариства Педагогічного [6]. Попри ті ж самі ілюстрації Т. Копистинського, книжка кардинально відрізняється від першодруку в журналі „Дзвінок" та першого видання 1891 р.

Насамперед дуже перероблено текст, причому твір збільшено на цілих три пісні: перше видання - 9 пісень, друге - 12. Наступні, третє (1902) і четверте видання (1909, що вийшло у "великій" серії УРВС) виправлені, але не так кардинально, хоч, до речі, усі вони виходили з тими ж ілюстраціями Т. Копистинського.

Друге видання має післямову „Хто такий „Лис Микита" і відки родом?" - глибокий розгляд джерелознавчих аспектів цього твору. Післямова (в подальших виданнях6 вона стала передмовою) свідчить про надзвичайно глибокі Франкові знання казкових сюжетів, що приходять від сивої давнини через культуру багатьох народів, заховавшись у фольклорі і є стислою, але дуже глибокою джерелознавчою довідкою на досліджувану тему.

Та чи не найцікавішим доповненням для дошукувачів часу "творення в собі" поеми "Мойсей" є 7-ма пісня "нового" „Лиса Микити"7. Саме тут, прямим текстом, в іронічно-жартівливому тоні описано епізод, коли Вовк, отримавши облизня від Свині, зустрів Барана і сповістив тому, що його з'їсть. Баран говорить Вовкові:

"Не дивуй ся і не смій ся !

Я Баран - самоубійця!

В сьвіті вже не жить мінї!

Люд мій весь в неволі гине,-

В вас житє єго єдине,

То мінї ви не страшні" [Там само].

І далі:

"Пане, підожди хвилину,

будеш знати, за що гину,

Чом так радо йду вмирать,

Чом рідня моя рогата

Свого спаса, свого тата

В тобі буде величать.

Знай же, пане, біль мій тайний!

Я не є Баран звичайний,

Я - овечий патріот!

Думка в мене розбудити

І з неволї слобонити

Весь овечий наш народ.

З давна думав я про теє

Щоб овечим стать Мойсеєм,

Вивести овець з ярма -

Много труду, мук і болю

Я приняв - та все дарма.

У тїсні овечі мізки

Думки сьвітлої нї трішки

Не втокмачиш; серце їх

Боязливе. "Що там воля?

Вовк поїсть нас серед поля

Нам про волю думать гріх!"

Ну, подумай, пане чемний,

Про важкий мій стан душевний:

Насьміх долі так хотїв:

У душі пророцькі речі

А кругом лоби овечі

Сїно, жвачка, теплий хлїв! [Там само]

Хай читач пробачить довгу цитату, але тут в іронічно-жартівливому тоні викладено ідею профетизму овечого Мойсея, Барана. Народ, призвичаєний до рабства, звик бути рабом; це вівці, які не хочуть волі і не розуміють того, хто прагне для них ту волю здобути. Поневолений український народ - ті ж вівці, які не розуміють своїх провідників, що прагнуть добути для свого народу державну незалежність.

Подана цитата дуже важлива й щодо зародження ідеї державної самостійності на теренах Галичини. Тут червоною ниткою проходить думка про визволення народу, а отже, й про самостійну державу, що суголосне з рецензією І. Франка на твір Ю. Бачинського „Україна irredenta" (1895) [7].

Loading...

 
 

Цікаве