WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Правда Тараса Шевченка і ми - Реферат

Правда Тараса Шевченка і ми - Реферат

Третій шлях виникає, коли і перший, і другий варіанти є заблокованими - тоді конфлікт спричиняється до трагічного самороздвоєння, вихід з якого може відбуватися через руйнування морального ядра людини, основою якого є дар свободи волі - тобто приреченість особи повсякчас стояти перед вибором варіанта і думання, і поведінки. Причинними стають через непримиренну суперечність між серцем, як волінням до вчинку, і думкою, обтяженою надією, сподіваннями і метою. Непевність перед правдою, неможливість відкрити свою душу людям, коли вона спіймана у пастку страждання, спричиняє катастрофічну психологічну руйнацію того осереддя (серця) людини, що означається займенником "я". Серце перетворюється у безодню відчаю. Коли меншає свободи і правди у серці людини, тоді в ньому меншає місця й для Божої волі, але не людської. Це стає формою збереження життя за рахунок анігіляції доцільності, сподівань та думок про будь-яку мету існування в земному світі. Людина перетворюється на боже-вільну земну істоту. І навпаки, устами Шевченка: "добре жить тому, чия душа і дума / Добро навчилися любить".

Шевченкова поезія, особливо першого періоду, пройнята мотивом журби, плачу та сліз. Зустрічаємо ці слова фактично у кожному творі. Навіть Гонта з Залізняком у безтямному буйстві також вмиваються "гіркими сльозами". З приводу цього Шевченкового настрою доречно нагадати слова з Соборного послання Святого апостола Якова, які він, безперечно, знав, бо звертався до Євангелії, щоб вишукувати думки для епіграфів, які наводив, зокрема з послань Святих апостолів Петра й Івана, і тому не міг їх поминути своєю увагою. Ось вони: "3. 8: Очисьте руки грішні, та серця освятіть двоєдушні! 3.9: Журіться, сумуйте і плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! 3.10: Упокоріться перед Господнім лицем, - і Він вас підійме!". Чи не є ці думки камертоном Шевченкових міркувань про людське серце, що проливає сльози чи не в більшості творів поета. Цей сердечний плач у Шевченковій поезії стає сакральним тлом для проявлення слова й сприйняття земних діянь тогочасної української людини, часто вимушено нещасливої, позбавленої свободи і справедливості. На тлі такого сакрального настрою особливо сприймаємо Шевченкове: "Ну що б, здавалося, слова / Слова та голос, більш нічого / А серце б'ється, ожива / І лине думкою до Бога".

Очевидно, що про роздвоєння людини у глибині її серця було відомо здавна. Це велика істина ще Старого Заповіту, в якому дворушність людського серця визначено як джерело гріховності; з цього знака випливає Благовіщення про прийдешній світ, у якому роздвоєності не буде, а буде єдність в людині і між людей. Це буде Божий світ.

Перед Шевченком був також Григорій Сковорода, який сповістив українському світові про подвійну природу людини, що складається з правдивої і неправдивої натур, які утворюють безодню людського серця. Серце - це джерело думок, бажань і прагнень людини, його природа - це необмежена безодня, в якій перебуває іскра Божої правди. Ідея Сковороди цікава, зокрема, тим, що серце в нього уособлює душу людини разом з її духом, і його природа не може бути редукована до знань і свідомості. Шевченко міг бути обізнаний з образом серця, як центрального для християнської культури й української народної традиції. Про вагомість символу серця у творчості Шевченка довідуємося, зокрема, з поеми "Кавказ", де відомий образ Прометея змальовується таким чином, що орел видовбує йому не печінку, а саме серце. Шевченко стихійно перевідкрив юдоль роздвоєного серця й не лише артикулював власне прагнення до цілісності, але й накреслив шляхи її досягнення в українському світі. Йдучи за Шевченком, ми йшли до нашої правди.

Жодним чином не маємо зводити Шевченкову творчість лише до боротьби між правдою і кривдою чи, тим паче, між добром і злом. Міфопоетика краси є глибинною основою розуміння дійсності, і вона сповна притаманна для творчості Шевченка і перевищує усі жалі і плачі з приводу соціального світу української людини. Символом Шевченкової краси є образ правди і правдивого слова, яким промовляє голос волі, волі Божої. Правда для Шевченка - це те, що є прекрасним в її художньому символічному значенні, а Шевченко все життя щонайвище цінує мистецтво. Бути прекрасним - це бути гарним: у семантиці цього українського слова водночас сприймаємо і добро, і красу, і правду, подібно як у давньогрецькому слові "калокагатія" залежить, з якого боку дивитися.

Поема "Сон" 1844 р. виводить думку поета на цілком виразні соціально-політичні перешкоди для правдивого світу і щирого серця. Тут також як епіграф подані слова з Євангелії від Івана (14,17): "Духа правди світ прийняти не може, бо не бачить Його, та не знає Його". Далі Шевченко, "посилаючи думу аж до Бога, / Його розпитати, чи довго ще на сім світі катам панувати", зображає вражаючу картину людського поневолення і підлеглості. Особливої гостроти вона набирає через усвідомлення того, що неволя тримається фактично на добровільній людській підлеглості царській владі, на готовності людини не тривожити власну гідність і не подавати голос свободи.

Для Шевченка немає сумніву в тому, що стан неволі і підлеглості за своїм походженням протиприродний і тому неправдивий. Звідкіля виникає неприродність людських стосунків? Чому люди неправдиві між собою і яким чином кривда сповила гнізда у суспільстві - ось головні питання, на які шукає він відповіді упродовж всієї творчості і самого життя. Одначе Шевченкові менше всього йдеться про метафізику правди.

Шевченко не довіряє всеохопним філософським системам. Те, що в них він знайшов, не дає відповіді - чому його рідна Україна, колись козацька і вільна, тепер перебуває у тяжкій неволі, а люди ще й самі зрікаються свого славного минулого: зрікаються рідної мови й культури, стають на шлях зради і відступництва, волочаться за локомотивом асиміляції. На запитання петербурзького землячка "з циновими ґудзиками", чи "вміє по-здєшнєму" глаголить, - Шевченко відповідає, що "говорити вміє, та не хоче". І це були не просто слова, мовлені у поемі, - це була його справжня життєва позиція навіть під час перебування в Петербурзі. Знаходимо свідчення його приятелів і друзів, що він, бувало, говорив так: "Коли я розумію вас, то й ви, як слов'яни, маєте розуміти мене". Отож не йдеться про пристосування навіть на рівні повсякденності. Хоча, звичайно, Шевченкові доводилося і спілкуватися, і писати російською, але робив він це, не забуваймо, в Росії. Шевченко вибирає свій власний шлях до тієї правди, яка допоможе звільнити український і всі слов'янські народи від тиранії і несправедливого суспільного життя. Уже у вірші "Гоголю" 1844 р. він пише, що "побивається серце про волю України" і не може збагнути, чому всі наче "поглухли", похилилися в кайданах і все їм байдуже.

Це були не просто поетичні чи художні візії правдивого серця і внутрішньо вільної людини. Шевченко стає на шлях громадянської дії і непристосування до влади. Він своєю участю вносить у Кирило-Мефодіївське братство рішучу позицію національного звільнення всіх слов'янських народів і серед них України з-під московського царського ярма. У свої тридцять років Шевченко не сумнівається, що "Встане Україна. / І розвіє тьму неволі, / Світ правди засвітить, / І помоляться на волі / Невольничі діти!..".

Не випадково на печатці Кирило-Мефодіївського братства стояв напис - "Пізнайте правду, і правда зробить вас вільними". Однією з головних цілей братства було "скасування усіх форм рабства і рівноправність усіх суспільних верств".

У 1845 р. Шевченко пише низку найзначніших своїх творів, у яких, зокрема, проведена ідея визнання права людини на індивідуальну, соціальну і національну свободу. Характерним є вірш "Кавказ", що за силою думки і слова стає однією з найвищих духовних вершин, на які здатне піднятися непристосоване любити імперську владу серце. Поет змальовує життя простого люду й, зокрема, кавказьких народів як сповнене "сліз і крові". "Кати знущаються над нами, / А правда наша п'яна спить ...". Проте мовлене до людей живе слово здатне змінити стан життя, і тоді "Встане правда! встане воля!", бо вона у самих людях, у їхніх серцях і в їхніх надіях та вірі. Тут промовлені відомі нам всім слова: "Борітеся - поборете, / Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас слава і воля святая!".

Loading...

 
 

Цікаве