WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Духові джерела української літератури - Реферат

Духові джерела української літератури - Реферат

Ой, це занадто невидні й легкі зміни... Справжні зміни починаються з визрівання самої людини, з нагромадженням добрих начал любови, ушляхетнення серця. "Ми звільнимось від зовнішнього гніту лише тоді, коли звільнимося від внутрішнього рабства, тобто покладемо на себе відповідальність і перестанемо звинувачувати у всьому зовнішні сили" (М.Бердяєв).

Ось як трактують визволення "Книги битія українського народу". "Але тільки там свобода, де дух Христа". "Бо нема свободи без віри".

В цьому ідеалізмі сходяться київські братчики і Гоголь. Бо попри декляровану льояльність він виношував теж задум пробудити Росію і всіх слов'ян на духовній християнський основі, поставити велику грішницю на сповідь, відвести її з дороги завоювань на дорогу каяття і служіння Правді, нагадати, що "Єдина служба на землі є служба Богові". Гоголь не дражнив влади, більше того, -- підтримував. Але в межах тієї влади він готував духову революцію проти царя земного. До речі, на думку Бердяєва, три найбільші винуватці падіння царизму -- Гоголь, Достоєвський, Толстой...

У 1947 р. Бєлінський пише відкритого листа до Гоголя і приватного листа до Анненкова. У них спільний момент: безпардонна нігілістична реакція на християнську проповідь Гоголя і ще нетерпиміша на викрите жандармами Кирило-Методіївська братство. Сюди ще можна додати його раніший злий відгук на Шевченкові "Гайдамаки" (у яких теж проповідь християнського братання слов'ян) -- і постане образ войовничого неприйняття позитивних начал духової традиції, в якій український етнос уявляв собі визволення і оновлення життя. З фрази "Якби я був на місці государя, я дав би йому не менше" напрошується висновок, що політичний радикалізм критика, схильного судити, і суворо судити, перекривався антагонізмом начал: йому легше було уявити себе на місці государя, ніж на місці поета, політичного в'язня Шевченка. Характерний деталь: великий критик обурюється, що через цей "хохлацький лібералізм" цензура зопалу заборонила переклади невинних французьких книжок...

Оце тобі і цінності! У своїй скандально знаменитій книжці Вибрані місця з листування з друзями" Гоголь дуже просив: "Я благаю вас -- прочитайте мою книжку декілька разів". Бєлінський, читаючи її, думав про свою відповідь. А в листі до Аненкова чоловік, сповнений гордині й нетерпимости, здається, зовсім не розумів, що сталося: розгромлено великий осередок культури, це був справді цвіт нації -- цей київський гурток молодих ідеалістів. Яка духова обдарованість, яка молода сила, які неповторні обличчя!.. Не будемо говорити про чільну трійцю -- Шевченко не потребує характеристики, Костомаров і Куліш дивують уже самою бібліографією своїх праць. Про Гулака написано художні твори, зокрема роман Р.Іваничука "Четвертий вимір". Скромний серед братчиків Маркович (але який це був чоловік!) ще чекає на свого дослідника. Залишається загадкою його вирішальний вплив на двох великих письменників -- Марка Вовчка і Лєскова. Адже то факт, що російська дворянка стала автором чарівних українських "Народніх оповідань", людяних, милосердних, пісенних, -- після того, як стала дружиною Марковича і своїм псевдонімом, Марко Вовчок, ніби повторила його прізвище. То факт, що під впливом політичного засланця Опанаса Марковича зформував світогляд і моральне кредо майбутнього великого письменника Лєскова, автора роману "Нігілісти".

Одне слово, були це люди великої культури, високого ідеалізму. Можна було б поцікавитися істиною і жертвою цих ідеалістів більше, ніж чуткою про заборону французьких перекладів...

Істина завжди прихована. ВОна дорого дається. Люди бояться її. ВОна невигідна. І невідомо, що з нею робити... повернімось до Миколи Бердяєва (киянина, згодом учня В.Соловйова), який на прикладі ліберальної літератури показав, що істину занедбали, істину принизили, її оголосили потойбічною, далекою, нереальною, неактуальною... І треба було комусь заговорити проти течії і щось від імени істини сказати проти актуальних цінностей того часу, як зразу накидалася на нього ліберальна публіцистика. І носіями істини були постаті непопулярні. Може тільки в творчості Достоєвського, завдяки його величезному талантові й завдяки його поліфонізмові, істина зазвучала цікаво для сучасників. Тому що в Достоєвського поряд з істиною Альоші Карамазова є істина Івана Карамазова, і кожному читачеві дається вибір. І може у філософії, перед Бердяєвим, В.Соловйов був власне тією непохитною постаттю, яка всупереч усім віянням часу і всім спокусам часу несла оцю істину як хрест, переданий матір'ю.

Хочу зупинитися на цінності поняття добра. Це дуже важливий критерій етичної вартости якоїсь культури, власне -- повноти зерна цієї культури. "Добре жить тому, чия душа і дума Добро навчилася любить" (Т.Шевченко).

Колись я був під великим впливом Лермонтова, зокрема "Героя нашого часу". Але в передмові до цього твору мене завжди насторожували такі слова: "Я тільки вказав на хворобу..., а виправляти людські вади -- боронь мене Боже від такої глупоти"... У самому романі теж не відчувається прихованої проповіді добра. Не відчувається і кваліфікації хвороби. А в літературі найвищого ґатунку теж потрібен надвозначний позитивний фон! Адже в "Дон Жуані" демонічного поета Байрона він є! Схоже на те, що Лермонтов соромливо уникав цінностей, непридатних для гри у велику гординю. Художня цінність, психологічна глибина. Але все ж таки далеко від етичних ідеалів, яким має служити культура. Зрештою -- усе в дусі епохи самолюбства і порожньої гордині, якою заражені всі. При всьому художньому блиску "Євген Онєгіна" цей роман не став книгою, яка духово будить, яка і в перекладах іншими мовами дає духову поживу й веде до витоків.

Це надзвичайно істотне і делікатне питання. Писарєв поставив його нещадно гостро в статті "Пушкін і Бєлінський". Відмовити Писарєву в логіці дуже важко. Але погодитися з ним теж не можна, оскільки він в ім'я вузько витлумаченої, ужиткової Істини й Добра заперечував Красу. Він руйнував естетику. ВІн підрубуав корінь. Характерно, що европейські ідеї рідко коли здирали верхню верству в себе вдома, на своєму ґрунті (але здирали -- безпардонний сміх Вольтера, "Генеалогія мораль" Ніцше), зате на російському ґрунті вони часто давали нігілістичну реакцію. Відгуком на таку нігілістичну реакцію були відомі Шевченкові ескапади:

І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані раю,

Немає й Бога, тільки я!

Та куций німець узлуватий...

Треба осмислити нам таке явище в російській літературі, яке Чернишевський назвав "гоголівським періодом" у російській літературі. "Всі ми вийшли з гоголівської "Шинелі", -- уточнив противник Чернишевського Достоєвський. Розуміється, йдеться не про вплив самої повісти, а про вплив тих начал, які вніс у російську літературу Гоголь.

Велика російська література, знана всьому світові, пішла від Гоголя. Передусім сам Достоєвський, який пішов у своєму розвитку після заслання так далеко, що навіть незручно згадувати ранні наслідування Гоголя. Але йдеться не про наслідування: йому судилося вторувати гоголіським релігійним шуканням, навіть повторити в "Щоденниках" реакційні мотиви листування Гоголя... А в "Братах Карамазових" повторити гоголівський слід до святинь Оптиної пустині...

Тими ж гоголівськими дорогами йшов до своїх духових вершин і Лев Толстой -- у міру заглиблення в релігійну проповідь.

Цей релігійний напрям і "дух скрушного схимництва" приніс Гоголь у російську літературу з української традиції, з рідної стихії. Задумаймося над таким фактом: вчорашній гімназіст із провінційного Ніженського ліцею приїжджає в Петербурґ з рукописом поеми. Пушкіна він, звичайно, знає напам'ять. Само собою ніби зрозуміло, що він почне з наслідувань Пушкіна, Жуковського. Але двадцятирічний юнак видає свої малоросійські повісті -- і настільки незвичні, ориґінальні, що Пушкін сам заходить до нього познайомитися, привітати. Далі Гоголь благоговітиме перед Пушкіном, але у творах буде навіть полемізувати з ним.

Loading...

 
 

Цікаве