WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українське літературне середовище в Польщі - Реферат

Українське літературне середовище в Польщі - Реферат

Реферат на тему:

Українське літературне середовище в Польщі

Українське літературне середовище в Польщі існує як складова частина української національної меншини етнічних земель Надсяння (Перемишля), Лемківщини, Бойківщини, Холмщини та Підляшшя.

Історія літературного середовища відображує процеси, яким підлягали українці Польщі, від акції „Вісла" у 1947 р. і початків організованого життя, пов'язаного з УСКТ і заснуванням газети „Наше слово" у 1956 р. до демократичних перетворень 90-х рр. ХХ ст. Від 1958 р. як щомісячний додаток до тижневика „ Наше слово" почала видаватися „Наша культура", де друкувалися перші літературні твори українських літераторів.

Місцем видання газети „Наше слово" та його додатків, а згодом щорічника „Український календар" була Варшава – осередок ГП УСКТ. Тут у 1959 р. засновано Літературне об'єднання, головою якого обрано Євгена Самохваленка. З огляду на несприятливі політичні умови та розпорошеність письменників, як наслідок акції „Вісла", Літературне об'єднання не вийшло поза рамки організаційних структур УСКТ і фактично не діяло самостійно. Натомість вершиною літературного успіху було видання антології Гомін у 1964 р. під егідою УСКТ, де надруковано твори 22 поетів і 21 прозаїка. Згодом літературні функції перейняв щорічник „Український календар", який друкував творчість українських письменників Польщі. Сформувалася окрема частина „Українського календаря", де відбувалися презентації літературного доробку.

У 70-80-хх рр. ГП УСКТ видало окремі збірки поезії Євгена Самохваленка, Якова Гудемчука, Івана Златокудра, Мілі Лучак, Петра Львовича, Петра Мурянки, Тадея Карабовича, Степана Сидорука, Якова Дудри та інших. У 1982 р. видано збірку перекладів Єжи Гарасимовича, яку здійснив Остап Лапський, під заголовком Лемківські елегії та дещо інше.

У 1982 р. краківський гурток УСКТ за проектом проф. Володимира Мокрого організував поетичний конкурс для українських молодих творців. Нагороджені автори, згідно з домовленістю з головним редактором „Нашого слова" Мирославом Вербовим, друкувалися на сторінках „Нашої культури". Ця надзвичайно цікава поетична ініціатива дозволила відкрити творчість поетеси Ярослави Хруник з Ольштина, Мирослава Чеха, Олени Дуць, Юрія Гаврилюка та інших. На жаль, вдалі дебюти у 1983 р. на шпальтах „Нашої культури" не визначили пізнішого творчого шляху для молодих письменників, особливо для обдарованої поетеси Ярослави Хруник, творчість якої несла надзвичайно цікаві емоції і заповідала літературний успіх на майбутнє.

Цікаво заповідалися також творчі початки Романа Крика, який згодом обрав журналістику, та Мирослава Чеха, який після закінчених історичних студій на Ягеллонському та Варшавському університетах, зайнявся політикою і був депутатом польського парламенту в 19 – рр. Нагороджений тоді Юрій Гаврилюк, студент історії Ягеллонського університету, не залишив поезії, хоча серйозно зайнявся вивченням історії Підляшшя і видав ряд історичних книжок польською мовою.

У 1983 заходами Івана Ігнатюка та Івана Киризюка почав виходити позацензурний збірник Наш голос, припинений з огляду на брак фондів. У 1988 р. цей рукописний щорічник був збіркою Поетичного об'єднання „Підляшшя", яке існувало як неформальна структура для потреб видавання Нашого голосу. На сторінках Нашого голосу дебютували поети з Підляшшя: Юрій (Юрко) Баєна, Ірина Боровик, Юрій Гаврилюк, Євгенія Овсянюк-Мартинюк, Галина Пасічник, Софія Сачко, Іван Хващевский.

Тут друкував свої вірші Іван Ігнатюк, Іван Киризюк, його брат Петро Киризюк та Степан Сидорук. Говіркові твори Нашого голосу доповнювали лемківські вірші Петра Мурянки, Олени Дуць, Якова Дудри, що друкувалися у „Нашому слові" на „Лемківській сторінці" та „Нашій культурі". Загалом можна сказати, що протягом існування літературного руху українські письменники в Польщі писали літературною мовою, підляською говіркою та по-лемківськи. Це в якійсь мірі відображувало мовні регіони, з яких вийшла частина літераторів, а саме: Лемківщину та Підляшшя, де говіркова традиція збереглася, незважаючи на українську літературну мову.

Кінець 80-х рр. приніс відлигу суспільно-культурного життя українського літературного середовища в Польщі. У той період відомий еміграційний поет Богдан Бойчук, член Нью-Йоркської групи, спільно з поетесою Марією Ревакович, яка емігрувала з Польщі у 1982 р., підготував антологію модерної поезії за межами України Поза традиції, де запропонував твори Софії Сачко, Тадея Карабовича, Івана Киризюка, Юрія Гаврилюка, Мілі Лучак, Олени Дуць та Романа Крика. Антологія вийшла у 1993 р. і мала чималий літературний успіх. Згодом Богдан Бойчук та Марія Ревакович запропонували Тадею Карабовичу увійти до редакційної колегії мистецько-літературного тримісячника „Світо-вид" (Нью-Йорк-Київ), який виходив від 1990 до 1999 років.

Кінець 80-х рр. поч. 90-х рр. - це період, коли українські письменники Польщі друкували свої твори, крім „Нашого слова", у „Березолі" (Харків), „Світо-виді", „Дзвоні" (Львів), „Лемківщині" (США), „Дуклі" (Словаччина), „ Дніпрі" (Київ), „Сучасності", „Зернах" (Німеччина), „Всесвіті" (Київ), „Вітрилах" (Київ), „Українському альманасі", „Греко-католицькому календарі", „Календарі „Благовіста", „Перемиських дзвонах".

Юрій Гаврилюк навіть заснував позацензурне видавництво „Думка", де видав дві альтернативні збірки власних творів. Міля Лучак та Ольга Петик видали свої збірки у Львові: Ти ще повернешся до мене сину (Львів 1995) і Нехай прийде царство Твоє (Львів 1998) Мілі Лучак та Ми без хати (Львів 1995) Ольги Петик.

У 90-х рр. перестала існувати державна цензура і на хвилі демократичних змін у Польщі в різних середовищах виникли нові організаційні структури українців. Найбільша організація УСКТ змінила назву на ОУП (Об'єднання українців у Польщі), на Підляшші засновано Союз українців Підляшшя, а середовище лемків створило Об'єднання лемків. Також засновано ряд товариств, які доповнювали діяльність ОУП, структурно займаючись плеканням своїх професійних зацікавлень. Це були Українське вчительське товариство, лікарське, історичне товариства тощо.

Нова політична перспектива 90-х рр., а згодом 2000 р., залишила за українськими літераторами неосвоєну досі перспективу – видавати книжки за власні гроші або шукати спонсорів на видання. Роздрібнення суспільно-культурної діяльності українців у Польщі об'єднувала читацька трибуна, якою залишалося „Наше слово", а в початковій фазі демократичних перетворень інтеграційну роль письменницького гурту перейняв альманах ОУП „Український альманах" та видавниче агенство „Тирса" при ОУП. Натомість для підляських літераторів місцем висловлювання був часопис СУП „Над Бугом і Нарвою". У 2001 р. з ініціативи поета Тадея Карабовича почав виходити щорічник Український літературний провулок – видання, яке виключно присвячене творчості та літературній критиці українських письменників як складової частини української національної меншини Польщі.

Як правило, найбільше місця у Провулку надано відомим українським літераторам, на яких спиралася історія літературного руху, починаючи від Остапа Лапського, Івана Златокудра, Мілі Лучак, Тадея Карабовича, Івана Киризюка та Юрія Гаврилюка. На сторінках щорічника презентовано також творчість Євгенії Жабінської, Юстини Королько, Івана Ігнатюка, народних поетів Степана Сидорука, Марії Сарнацької та Василя Шляхтича. Сторінки „Провулка" стали місцем різноманітних форм творчості: поезії, прози, драматургії, спогадів, епістолярії та літературних записок. Чільне місце відведено творчості померлих літераторів: поетесі Ользі Петик з Перемишля, народному поетові і художнику Василю Альбічуку з Дубровиці Малої на Підляшші, а також творчості поетів Євгена Самохваленка та Якова Гудемчука – літераторам, які були основоположниками УСКТ-івської літератури у Польщі після 1956р.

Динаміка розвитку українського літературного середовища у Польщі після 1956 р. показувала різноманітні обличчя та напрямки творчості від суспільно-культурних проявів до дискурсу, де наголос поставлено на індивідуальному розумінні слова: від писаних говіркою текстів, які нагадували народну поезію, як це було помітно серед авторів „Нашого голосу", до говіркової поезії, писаної верлібром, як у випадку сучасних поетес: Олени Дуць, Софії Сачко та Юстини Королько. А з другого боку розвивалася суто народна творчість з її соковитими лексичними заплавами, про що може свідчити поезія Степана Сидорука зі Ставок на Підляшші, чи творчість Якова Дудри з Лемківщини.

У 2002 р. рішенням пленуму Національної спілки письменників України за рекомендацією проф. Анатолія Мойсієнка з Києва та поета Володимира Барни з Тернополя, до спілки прийнято поетесу Мілю Лучак з Перемишля, письменників Володислава Грабана з Криниці та Юрія Гаврилюка з Більська-Підляського і поетесу Євгенію Жабінську з Підляшшя. У 2003 р. членом НСПУ став поет Іван Киризюк з Більська Підляського.

У 2007 р. президент України Віктор Ющенко підписав указ про визнання Лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка поета Остапа Лапського, а Юрій Гаврилюк став Лауреатом премії імені Дмитра Нитченка за розповсюдження друкованого українського слова за межами України. У 2008 р. президент України нагородив медаллю „За заслуги" поетів Тадея Карабовича та Івана Киризюка. Ці відзнаки та членство в НСПУ є свідченням того, що найвищі державні чинники України не лише помічають, але й поціновують письменницьке середовище у Польщі.

До підручників з української мови та літератури, підготовлених для українських шкіл у Польщі, включено також твори українських письменників, наголошуючи на регіональних темах у змісті та їх мовних особливостях.

Успіхом українського літературного середовища слід вважати окремі збірки поезії, які презентували доробок та знайомили читачів з їх авторами. Євгенія Жабінська видала дві збірки поезії, Іван Златокудр – п'ять, Тадей Карабович - дев'ять, зокрема Вибрані поезії у 2001 р. Іван Киризюк видав шість збірок, Юстина Королько – дві, Остап Лапський – три та ще сім складених в електронному вигляді, але з огляду на брак коштів не надрукованих. Юрій Гаврилюк видав п'ять збірок, в тому числі як зібрані твори з нагоди 40-річного ювілею збірку В павутині життя у 2004 р. У Степана Сидорука з'явилося два видання українською мовою та декілька польською. У Мілі Лучак сім збірок, зокрема в перекладі польською мовою Kwiat czarnej paproci, видана у 1999 р. (перекладачі: Ромуальд Мечковський, Флоріан Неуважний, Ян Леоньчук і Тадей Карабович).

Творчий доробок поетичних видань 90-х рр. та 2000-2007 рр. чималий. На нього складається дбайливе оформлення та часткова допомога Міністерства культури РП та Міністерства внутрішніх справ і адміністрації, якому від 2005 р. підлягають національні меншини в Польщі.

У 2001-2005 рр. Віктор Яручик з Луцька написав у Європейському колеґіумі польських і українських університетів у Любліні кандидатську дисертацію (pracę doktorską – promotor prof. dr. hab. Florian Nieuważny) на тему Українська поезія, творена у Польщі після Другої світової війни. Захист цієї роботи відбувався у 2005 р. в Інституті слов'янської філології Університету Марії Кюрі Склодовської у Любліні.

Окремим руслом розвивалася література на Лемківщині, набуваючи власних регіональних рис. Вагомою є літературознавча діяльність проф. Миколи Зимомрії, який видав у 2000 р. Малинове коло Миколи Слабака, упорядкував посмертно збірку Ольги Петик Лемківські пороги, яку видав у видавництві бібліотеки „Зерна" у 2002 р. Також доклав великих зусиль, щоб опрацювати та видати книжку зібраних творів Якова Гудемчука (1922-2003) під заголовком Різноцвіття у 2003 р., яка нараховує 598 сторінок.

Важливою книжкою залишається монографічне видання Богдана Столярчука – доцента кафедри музичного фольклору Інституту мистецтв Рівненського державного університету Не наполохай ранню тишу (Рівне-Люблін 2007) про творчість поетів Євгенії Жабінської, Юрія Гаврилюка, Івана Киризюка і Тадея Карабовича.

Ряд досліджень наукового працівника Херсонського державного університету Івана Немченка про творчість Остапа Лапського і Тадея Карабовича доповнюють літературознавчі статті Єви Копець (про Остапа Лапського), проф. Михайла Лесіва (про Остапа Лапського та Юрія Гаврилюка), проф. Елеонори Соловей (про творчість Тадея Карабовича), проф. Стефанії Андрусів (про творчість і життя Юрія Гаврилюка). Вагомі літературознавчі дослідження д-р. Андрія Савенця про творчість Тадея Карабовича - це частка наукових зацікавлень цього молодого вченого.

Досвід часу показує, що українське літературне середовище має свій внесок у загальному суспільно-культурному житті українців у Польщі.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Середницький А.., Початки організаційного життя українців, „Наше слово", № 11(2008), № 12 (2008), № 13 (2008).

2. Щорічник на правах рукопису „Наш голос" (1983-1988), Люблін – Більськ – Підляський (ред. Іван Ігнатюк та Іван Киризюк).

3. Український літературний провулок (2001-2007), ред. Тадей Карабович, Люблін.

4. Бойчук Б., Поза традиції. Антологія модерної поезії в діаспорі, Київ – Торонто – Едмонтон – Оттава 1993.

5. Столярчук Б., Не наполохай ранню тишу, Рівне-Люблін, 2007.

Loading...

 
 

Цікаве