WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Строфіка як стилетворчий чинник у поетичних творах Василя Стуса - Реферат

Строфіка як стилетворчий чинник у поетичних творах Василя Стуса - Реферат

1) англійський (шекспірівський) сонет, для якого не обов'язковим є те, щоб рими першого "катрена" повторювались римами другого. "Терцетів" тут взагалі немає. Такий сонет складається з трьох "катренів" та одного "дистиха": "Минає час моїх дитячих вір", "З дитячих спогадів", "Дні стали сторч. І рік – мов чорний бір...", "Де ти — збагнув? Таж на самому споді...";

2) німецько-російський сонет, що звичайно написаний п'ятистопним ямбом: "Їй-богу, так, напевно, має бути...", "Відслона за відслоною – площин...", рідше – шестистопний, напр., "Немилосердно нас об вічність б'ють...", "Була ти мрійною... Далеке й призабуте...", "Доброго ранку";

3) білий сонет: "Ловить кожне вікно по сонечку";

4) сонетино, що замість довгого вірша має короткий і написаний чотиристопним ямбом: "Люблю цю тишу гробову...".

Часто вживаним постає у Стусовій поезії рондель, позначений авторським відходом від його звичайної структури. На відміну від традиційної тринадцятивіршової строфи рондель В.Стуса має дванадцять віршів, повторення першого рядка з сьомим та тринадцятим автор замінює на повторення першого з п'ятим та дванадцятим, вносячи таким чином власне трактування цього жанру поезії (вірші "Прикрийся мідною горою...", "Верни до мене, пам'яте моя!" тощо).

Різнометричність у межах однієї строфи в поетичному дискурсі письменника явище нечасте, що не є підставою вважати В.Стуса традиційним у формі, а швидше свідчить про його вибагливе, вишукане ставлення до метро-структури творів, послідовність у дотриманні чіткості, чистоти певного віршового розміру. Порушення кадансу твору (фр cadence – такт, розмір, ритм, темп) – тональної завершеності періоду чи фрази у віршованому мовленні – у межах різновимірної строфи відбувається, як правило, лише внаслідок інтонаційного членування ряду.

Одним із видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків та на їхній інтонаційній подібності, є верлібр (фр. vers libre — вільний вірш). Його досить широко репрезентовано у поетичному дискурсі В.Стуса: у творчості митця періоду 1960-х – 1-ої пол.70-х рр. переважає верлібр, що можна розцінювати як один із проявів такого складного естетико-філософського явища у творчості митця, як модернізм. Так, напр., у збірці "Зимові дерева" зі 122 поезій 67 писані верлібром, у "Веселому цвинтарі" з 65 поезій – 40, у збірці "Круговерть" з 40 поезій – 18, у збірці "Час творчості" з 320 – 46. Як свідчить аналіз, можна говорити про певну тенденцію В.Стуса відходити від цього виду вірша протягом творчості. "Чистими" зразками верлібру можна вважати: "Синє небо обрієм пролилося", "Не відповідаєш? Мовчиш? Заціпило?", "Як нам порозумітись – душа в душу?", "Утік з казарми...", "Який це час?" та ін. У цих поезіях, де складний ритмічний малюнок органічно пов'язаний з ідейним змістом твору, послідовно кожен рядок являє собою смислову одиницю. Автор вживає однотипні синтаксичні конструкції, паралельні ряди словесних груп. Це підкреслюється і широким використанням анафор. Лаконізм цих віршорядків змушує нас відшукувати опущені асоціативні зв'язки, продовжувати, домислюючи, парцельовані речення.

Часом поет може руйнувати й такі ознаки верлібру, як інтонаційно-синтаксичні повтори та синтагматичні паузи, перериваючи фразу незвичною розбивкою на тексторядки, що надає таким несподіваним розривам додаткової семантики, пор.: В високості необлі-/ таній кружеляє проміж ві-/ ттями єдине шамоті-/ ння безбережне (ЗД:95). Такі неправильні переноси тут наче вивільняють кореневу енергію слів, надаючи зображеному ірраціональності, фантасмагоричності, ефекту незвичайного, святкового сприйняття навколишньої дійсності, коли навколо шамотіння снігопаду.

Деколи автор вдається до модифікації верлібру. Зберігаючи такі його основні параметри, як нерозподіл на стопи, різна довжина рядків, різна кількість наголосів у рядках, що довільно розташовані, уникнення рим та строф, поет залишає за собою право на свій улюблений прийом енжамбеману (вірші "Коли посне твоє здревіле тіло...", "Куди тобі прибитися, людино?", "Жаль" та ін.).

Нерівнорядність строф митця не обмежується лише канонічними строфами європейського походження. З-поміж поезій автора вирізняються також строфи східного походження, зокрема китайської (танка) та японської (хоку) поетичної традиції. Так, напр., до жанру танка можна віднести такі короткі здебільшого неримовані п'ятивіршові поезії В.Стуса, які характеризуються стислістю і водночас розгорненістю думки, високим ступенем метафоричності та прозорістю думки: "Навіть весни бувають печальні", "З підпалами лилові хмари...", "Колимські багаття..." і под.

Як свідчить матеріал, поет виступає проти традиційних форм художнього мислення, відшукуючи мовноестетичне самовираження у слові. Ігнорування автором розділових знаків сприяє посиленню значеннєвого тла художнього слова; образи взаємодіють, перетікаючи одне в одне, і читач стає співучасником творчості митця: вироблення цезури стає його власною справою. Внаслідок цього процесу семантика слова, його внутрішнє значеннєве багатство як лінгвістичної сутності значно зростає, демонструючи всю силу естетичного впливу на реципієнта.

Хоку як жанр японської поезії також передбачає лаконізм у формі та змісті, спроможність точно виразити ліричний настрій у трирядковій неримованій строфі. Пор. хоку у В.Стуса: вірші "При свічці, впавши на кожух...", "Бажання самозречення – як поклик...", "Відтято голову народові. Язик..." та ін. Автор інтерпретує жанр хоку, зміщуючи акценти в його тематиці. Замість традиційної пейзажної лірики поет пропонує читачеві філософські роздуми-медитації на актуальні, нагальні теми сьогодення: віра/невіра у свій народ, прагнення осмислити події у розбурханому світі середини ХХ ст.

Поетика автора багата на різноманітні рефренні форми, що покликані творити сугестивну думку, ускладнювати мовно-образну структуру творів. У віршах В.Стуса трапляються такі сталі строфічні сполуки (повтори):

1) початкові (анафористичні), напр., у поезіях "І глянув я – і ось кінь білий", "Болото. Болото. Паркан і вода", "Ця чорнота попереду – вона...", "Ти тут. Ти тут. Вся біла, як свіча...", "Гойдається вечора зламана віть..." та ін.;

2) кінцеві (епіфористичні), напр., у поезії "Радість", де кожна з чотирьох строф завершується епіфорою Гомони! Гомони! (Кр:198), що несе основне смислове й естетичне навантаження цілого твору;

3) кільцеві (анадиплозійні), напр., у поезіях "Верни до мене, пам'яте моя!", "Прикрийся мідною горою...", "О, скільки слів, неначе поторочі!", "Пісенька для В.". Так, у "Пісеньці для В." перший катрен На нашій молодій воді/ тепер ані човна./ Чадіють пасма молоді - / то бариться весна перегукується з останнім, у якому наявні синтаксичні та лексичні зміни: після першого рядка автор ставить тире, що витворює подовжену другу малу цезуру, а в третьому та четвертому віршах уводить нове речення з новими компонентами. Пор.: На нашій молодій воді – / тепер ані човна./ Лиш миче пасмуги руді/ задумана весна (ЗД:117). Анадиплозійний рефрен наявний і у поезії "Колимські закували зозулі...", в якій останній рядок доповнюється звертанням автора (Радій: кують колимські зозулі! (П-2:87)) та зміною розташуванням слів у реченні. Така зміна компонентів у віршовому рядку та введення звертання додають усьому творові інтимізованого характеру, стверджують віру ліричного героя в перемогу життя над смертю, адже фольклорний образ зозулі, що кує без упину, асоціюється в нашій уяві з довгими роками життя;

4) стикові (епанастрофічні), напр., у поезіях "На однакові квадрати...", "У цьому полі, синьому, як льон..." перший рядок відіграє кілька строфотворчих функцій: він є анафоричним, кільцевим і стиковим;

5) спіральні, напр., у вірші "Справляю в лісі самоту", де перший рядок поезії ніби спіраллю пронизує весь твір, повторюючись на початку, в середині та наприкінці. Спіральні строфи наявні й у поезіях "Тільки тобою білий святиться світ...", "Потоки" та ін.

Біклаузульність поезій митця співіснує з поліклаузульністю його строфічних конструкцій, де навіть у катренах можуть уживатися клаузули трьох або чотирьох типів ("Лісова ідилія", "Шаблюкою воронованою..." тощо). Це пов'язано з використанням нерівноскладових різнонаголошених рим, побудованих на асонансовій співзвучності, рідше – на співдії асонансу та консонансу, що входять у полігамію фонічних засобів строфотворчого чинника. Моноклаузульні строфи зустрічаються в поетичних збірках автора значно рідше і бувають виключно окситонними ("Не відволодати душі", "Пісенька для В." тощо).

У сукупності з багатством ритмів, розмірів, рим, художніх образів, лексики тощо строфічне багатство В.Стуса репрезентує те, що називається мистецькістю твору, його вишуканістю, винятковою добірністю, естетичною спрямованістю.

Список літератури:

1. Домбровський В. Українська стилістика і ритміка. – Перемишль, 1923. – 219 с.

2. Єрмоленко С. Синтаксис віршової мови. – К.: Наукова думка, 1969. – 94 с.

3. Качуровський І. Метрика. - К.: Либідь, 1994. – 120 с.

4. Качуровський І. Строфіка. – К.: Либідь, 1994. – 271 с.

5. Літературознавчий словник-довідник. – К.Академія, 1997.

6. Стус В. Зібрання творів: У 4-х т., 6-ти кн. – Львів: Просвіта, 1994. – Т.1., кн. 1; Т.1., кн.2; Т.2; Т.3., кн.1; Т.3., кн.2.

7. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 448 с.

Loading...

 
 

Цікаве