WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Строфіка як стилетворчий чинник у поетичних творах Василя Стуса - Реферат

Строфіка як стилетворчий чинник у поетичних творах Василя Стуса - Реферат

Реферат на тему:

Строфіка як стилетворчий чинник у поетичних творах Василя Стуса

Лірика Василя Стуса відзначається безліччю версифікаційних відкриттів. Варіативність метро-ритмічної структури його творів зумовлена використанням різноманітних фонічних та стилістичних засобів як строфотворчих чинників, окремими композиційними прийомами побудови поезій. Більшість ліричних творів митця написана в силабо-тонічній системі віршування. Так, наприклад, збірка "Зимові дерева" свідчить про схильність автора до двоскладових розмірів: дві третини поезій збірки написані ямбічним метром. Проте, незважаючи на це, вони вражають надзвичайною варіативністю ритмо-мелодики та необмеженими можливостями експериментування над строфами, римами тощо. При загальному тяжінні до силабо-тоніки в поетичних збірках автора зустрічаються як тонічні твори, так і твори, позначені певними ознаками силабізму (фіксоване положення цезури, римовані колони в середині віршового рядка при незмінній кількості складів у ньому) (напр., вірші "Висамітнів день. Висмоктали сили...", "Ходімо, друже мій, дивачний хлопчику...", "Мов жертва щирості – життя..." та ін.).

До найчастіше вживаних віршових розмірів В.Стуса ми відносимо ямб, хорей, анапесто-ямбічний дольник, рідше — чистий анапест. Розмір вірша зумовлює строфу: так, ямбові та хорею відповідають, як правило, катрени (вірші "Мені здалося – я живу завжди...", "І сто твоїх подоб в руках перебираю" та ін.), а анапесто-ямбічний метр характерний переважно для астрофічних творів (вірші "Колимські закували зозулі...", "На вітрі палає осика...", "У темінь сну занурюється шлях" та ін., що входять до збірки "Палімпсести", та більша кількість текстів збірки "Час творчості").

Це можуть бути також поезії з нечітко виявленою строфічністю, наближені до астрофічних, де римові асонансові та алітераційні рядки створюють строфоподібні багаторядкові конструкції, серед яких найбільше чотирирядкових. До астрофічних поезій В.Стуса належать:

1) неримовані твори, написані одним розміром із чергуванням різних клаузул, напр., "Не відповідаєш? Мовчиш? Заціпило?", "Сидимо біля погаслого вогнища...", "Ловить кожне вікно по сонечку";

2) поезії без рими з вільною зміною клаузул та розмірів або такі, що взагалі не мають розміру (вірші "Біля метро "Хрещатик", "Посадити деревце...", "Їх було двоє...", "Ось вам сонце...", "Сьогодні свято", "На розквітлому лузі..." та ін.).

Строфічне багатство Стусової лірики виявляється в тому, що в його поетичному дискурсі наявні різні строфи, починаючи від моновірша як фрагмента більшого твору (напр., "З надвечір'я визирає ніч", "Дівчина...", "Спогад зі сну") і закінчуючи складними багатокомпонентними конструкціями, що нараховують понад двісті рядків (напр., вірші "Потоки", "Ця п'єса почалася вже давно" та ін.).

Строфотворчість В.Стуса відзначається численними типами побудови поетичних текстів: автор творить як однострофні, так і полістрофні твори з чітко й нечітко виявленою строфічністю. Так, до однострофних поезій митця належать чотири-, п'яти- та шестивіршові мініатюри ("Між співами тюремних горобців...", "Гусне вечір сурою корана...", "Тоскний тріск у порожнім лісі..." тощо), а також деякі з канонізованих строф: сонет, рондо, тріолет та ін. Кількісно ж переважають поезії полістрофічної будови: ті, що складаються з двох, трьох, чотирьох, десятьох та більше строф ("Ця п'єса почалася вже давно...", "Медитація", "Гойдається вечора зламана віть...", "Потоки", "Уже тоді, коли пірнувши в ліс..." та ін.).

В.Стус звертається й до найпростішої строфи – двовірша, що функціонує як окремий твір з викінченою думкою, в якому митець досягає високої сили звучання, метафоричності висловлювання, пор:

Ще й до жнив не дожив, зелен-жита не жав

Ані не долюбив. І не жив. І не жаль (П-1:50).

Деколи дистих відіграє роль інтродукції до усього вірша, виконуючи функцію епіграфа та набираючи смислової конденсації усього твору. За такої функції дистих є неримованим, як, напр., у поезії "Сорочка тріпоче...", де поетичний образ сорочки постає динамічним й естетично інформативним унаслідок набування ним максимального напруження та емоційності, естетичної образності:

Сорочка тріпоче – із білого болю-вогню,

струмує дорога – од білого-білого болю (П-2:130).

Тут викристалізовано поетичну ідею, наповнену силою багатьох слів-образів: життя людини завжди сповнене трагедій, які вивіряють її на стійкість. Ця ідея виростає з буденного та звичайного і підноситься над усім віршем. Вона виражена не прямо, а сформована в глибинах складної єдності різнопланових деталей, нанизаних на наскрізний образ-символ — біла сорочка, і виливається в таку енергію любові до життя, яка здатна зворушити читача. У цьому виявляється естетична вартість усієї Стусової поетичної творчості і двовіршового дистиху зокрема.

Дистих може завершувати полістрофічний вірш. У такому випадку він теж виконує функцію поетично-філософського узагальнення. Напр., у поезії "І не те, щоб жити...", де митець стверджує своє творче й життєве кредо, узагальнює своє ставлення до жінки, два кінцевих двовірша постають своєрідними моностихами внаслідок своєї влучності, афористичності, викликаних антиметаболою (гр. antimetabol – вживання слів у зворотному напрямку) першого з них.

Часто автор тяжіє до таких дворядкових афористичних узагальнень без рими, які виступають конденсаторами головної думки всієї поезії. Вони наявні у віршах "Лісова ідилія" (пор.: Не спатимуть лиш сосни на поляні,/ вижалюючись (ЗД:50)), "Жовтий місяць, а ще вище – крик твій..." (пор.: А світання золоте обіддя/ котиться, округле і пусте (ЗД:52)) тощо. Ці та інші неримовані глибоко філософські двовірші, які можна розглядати як моностихи внаслідок викінченості їх думки, тяжіють до бейтів – "у тюркомовній, перській та арабській поезіях – двовірш, в якому міститься певна закінчена думка; може бути римованим та неримованим" [5, с.81].

Іноді натрапляємо на тривіршові строфи, типові для романського фольклору. На відміну від традиційних терцин тривірші В.Стуса в основному є неримованими. При цьому терцет фігурує поруч із іншими строфами (здебільшого катренами), як, напр., у неримованій поезії "З гіркотою...", де фінальний терцет, як і фінальні дистихи, несе важливе смислове навантаження, виконуючи роль поетичного узагальнення, пор.: Завжди пробуєм доростати до себе/ (одвічний егоїзм людського серця!),/ але ніхто не може подвоїтись (ЗД:67).

До одних із найзначніших щодо сили естетичного впливу на читача є катрени В.Стуса, писані п'ятистопним ямбом. Це вірші "Озеро Кисегач", "О болі радісні непізнаних бажань...", "Минулі мрії видяться майбутнім..." тощо.

З-поміж строфічного розмаїття поетики В.Стуса виокремлюються також п'ятивіршові строфи, з-поміж яких трапляються як римовані, так і неримовані або римовані частково.

Трапляється шестивіршова строфа без рим або здебільшого з римою аббавв або абабвг (вірші "Не здайся – веснам. Легше – зимам...", "Бентежністю вивищена до неба...", "Відлітали білясті голуби", "І не син і не муж і не батько ні брат" та ін.).

Поет звертається й до семивіршових строф, які є в основному неримованими: "А ти стоїш. І закут мій грубезний...", "У те цямриння вертикальних стін..." та ін. Римовані секстини написані здебільшого п'ятистопним ямбом із римами аббавгг (поезії "Вітчизна – ось, зі мною, тут, в мені...", "Зима. Зима. Попереду зима...") і являють собою окремі твори – однострофні мініатюри.

Найвживанішою, особливо у збірці "Час творчості", постає восьмивіршова строфа (вірші "Що не рядок – то день життя", "Тюремних вечорів смертельні алкоголі...", "Тріпочуться троянди, мов живі...", "Віддай мені своєї смерти частку...", "Вечірнє сонце дибиться при спаді" та багато ін.).

В.Стус є автором дев'ятивіршових (вірші "Наснилося, з розлуки наверзлося...", "Осики лист карозелений..."), десятивіршових строф ("Сонце, бджолами хоре, сумовите в добрі...", що має парне римування, "Ти, моя маленька сстро, попри вікнах сновигаєш...", "Мій сокле, на кого ти мене полишив..." – яскраві приклади тонічної системи віршування та ін.) та строф, що мають понад десять віршів. Це, напр., одинадцятивіршові: "Тебе нема. Ти був. Тебе нема", дванадцятивіршові строфи: "Напевне, так і треба...", Поснули люди – щедра тьма..." і чотирнадцятивіршові строфи: "Люблю цю тишу гробову", "Шевченко. Дорога до Орська", "І ось: росте гора і всі надгір'я".

Багатство та розмаїтість Стусової строфіки не обмежується канонізованими строфами або їх синтезом, як, напр., у вірші "Був вечір. Втома. І досада літ", де автор демонструє вільні переходи від двовірша до катрена та восьмивірша. Поетичний дискурс митця засвідчує майстерність автора у віршуванні строф античного походження, наприклад, елегійного дистиха.

До розмаїття своїх строф поет долучає також терцини, що характеризуються оригінальним типом римування: перший рядок римується з третім, а середній рядок кожної попередньої строфи римується з першим і третім рядками наступної строфи. Виникає своєрідний ланцюг зі схемою аба бвб вгв. Завершуються терцини одним окремим рядком, який римується з другим рядком останньої строфи. Пор., напр., у В.Стуса поезію "Усе тотеж: відколи час спинився...", де на початку і в кінці твору вживаються рими, які об'єднують по два рядки і становлять своєрідне кільце.

У цій терцині у високохудожній формі письменник змальовує свої роздуми на екзистенційну тематику: хід життя людини неможливо змінити, повернути назад. Бажання ж ліричного героя змусити час йди іншим чином може призвести до його спину. Художньо-стилістичною особливістю цього вірша є енжамбеман – улюблений прийом поета, який тут відіграє роль скріпу, підсилює художньо-естетичну значущість твору.

З-поміж канонічних строф у віршах В.Стуса зустрічається сонет, але сонетна форма трактується митцем досить довільно. У катренах, що входять до складу сонета, наявне, як правило, і кільцеве, й перехресне римування; будуються строфи, написані п'ятистопним ямбом, на п'яти римах. У зв'язку з цим слід відзначити, що зміна порядку римування — один із найулюбленіших прийомів компонування нерівнострофічної поезії у доробку автора. Сонети В.Стуса за строфікою та віршовим розміром можна поділити на такі групи:

Loading...

 
 

Цікаве