WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Еміграційна література: ключ до розуміння - Реферат

Еміграційна література: ключ до розуміння - Реферат

"...світ святкує "мир"... Ніби мир. Для нас же вічне скитання. Нас будуть далі гнати, ловити, нищити... Але ось ми все-таки живемо. Наперекір усім і всьому"; "тужимо... За рідними людьми, могилами, небом... І боремось. І любимо життя. І горді, що належимо до покоління борців, що не коримось перевазі чужої фізичної сили. Що їй не скоримось" [10, сс.129, 217].

Отже, почуття втрати, туги, але заразом і почуття гідності, гордості, прагнення самоствердитися в чужому світі.

Саме цим пояснюється велика кількість періодичних видань, що виникали в таборах. І хоча більшість з них була, за висловом Г.Грабовича, "ефемеридами", які виходили в 1 – 2 числах, все ж на їхніх сторінках люди отримували можливість задовольнити одну з найважливіших в цей час потреб – висловитися.

Пошук національного стилю став відправною точкою існування МУРу і однією з найгостріших причин диспутів і суперечок. Подолання стереотипу сприймання поета тільки як "слуги народу" було їхнім мотто.

Ю.Шерех вирізняє в "мурівській літературі" принаймні три системи світосприймання, які реалізувалися через відповідні стильові ознаки: "психічний хаос, розчахненість змісту і форми", "втрата душевної рівноваги"; відчуття гармонії, яка обумовила втечу у "світле царство мрії"; раціональне й вольове осягнення світу [14, 191 – 192].

З переїздом за океан починається новий етап в розвитку української еміграційної літератури. І однією з основних його ознак став "вихід на сцену" нового покоління митців, які згрупувалися навколо Нью-Йоркської групи. Вони вже були вільні від пресу почуття вини перед батьківщиною, від "таборово-біженського комплексу "зберегти нашу правду і культуру" (О.Луцький), коли, "боячись "зрадити" дідівські і батьківські заповіти і успішно зберігаючи старі традиції, українська еміграція опинилася перед смертельною небезпекою втратити духовний контакт з сучасною духовістю західного світу... " [5, 108].

Члени НЙГ спромоглися на це, і були "в цьому сенсі це вже не поети-емігранти, а радше українські поети, що живуть поза межами України" [12]. Із своїм баченням світу і свого місця в ньому. Замість болю за втраченою Батьківщиною приходить почуття відчуженості, на місце ідеалізованого образу Батьківщини – мимовільне зображення "стану відчуження від культури – і чужої, і власної. Ототожнення спогаду з теперішнім життям виявляється проблематичним..." [2].

З одного боку маємо яскраві свідчення нерозривної єдності особистості з Україною: "...я свою Україну ношу, як слимак свою хатку, я в ній живу" (Є.Андієвська), "...я повсякчас жив, дихав, обідав і вечеряв Україною" (Б.Рубчак), але з іншого – той же Б.Рубчак: "Українську культуру я вивчив уже в Америці (навіть, до речі, літературну мову)... Я приїхав сюди в чотирнадцять років і негайно вріс в американське суспільство. Я почав жити повнокровним життям... Треба просто зрозуміти, що більшість діяспорників мого покоління – Януси з двома обличчями. А це значить, що ми цілком інакші, коли ми серед американців неукраїнського походження, ніж коли ми в середовищі українців. І навіть приймаємо різні шкали вартостей, зокрема в питаннях культури, мистецтва... "Ой не ходи, Грицю" існує для нас у зовсім іншому всесвіті, ніж Юджін О'Ніл. І трудно сказати, що нам рідніше...

І ще треба пам'ятати: письменники чи вчені мого покоління вибрали Україну. Старші змушені були продовжувати те, що почали в молодості на Батьківщині, а моє покоління мало право вибору.

...Моє життя... цілком задовольняло мене. Мені нічого не бракує. Україну я люблю, але мені її не бракує..." [9, 183].

Ще чіткіше висловлюються представники "молодшого" покоління: "Я не є дерево, що його пересадили проти волі в іншу землю; я – дерево, що виросло на іншій землі зовсім природно", "Україна конкретно для мене ніколи, умовно мовивши, "не існувала", хіба що в уяві, як якась далека, вимріяна країна, казка, яку я самовистроїв з почутого від родичів, з прочитаного, з уявленого; вона, мов самозахищальна скаралуща, сформувалася під впливом того екзистенційного перманентного сумнівання, запитання "хто я?". Бо ж, кінець кінцем, хто може сказати нині, чи я докорінний українець, або – як мої сусіди – "рівноправний" (духовно мовивши) бельгієць? Розхитане судно, що не завжди добре знає, до якого йому берега причалити. України я ніколи не бачив (всього вісім діб за ціле життя), не провів на тій землі свого дитинства, не вигнали мене звідти на чужину тощо. Немає в мене навіть тої мінімальної Рубчакової "...крупинки, яку не втримати...". Тому вона на терезах моєї емоційної перцепції настільки важить, наскільки важливі "обіцяна земля", "життя в помаранчі", "втрачений рай" та інші "світи", "національне коріння" – подібний для мене епіфеномен. (Р.Бабовал). [11, 122].

Однак, як підкреслює І.Фізер, "неемігрантність"... поетичного мислення [членів Нью-йоркської групи – А.Ф.] не означає, що їхня творчість позбавлена "українськости". Навіть Патриція Килина не в силі звільнити вірші від тієї етнічної мітичности, що об'єктивно існує довкола її поетичної лексики. Гі де Мопасан колись назвав таку мітичність душею слова...". Наводячи на доказ слушності своїх міркувань уривок з поезії П.Килини: "Я чужинка, розумію тільки по-водяному, по-часовому; бачу те, що вже бачила, що ніколи не бачила... те, що далеко, від мене далеко", літературознавець пише: "Такий куплет... безперечно піддається мітологічній чи психологічній інтерпретації... Але синтаксична логіка мови... роблять цей куплет неповторним у будь-якій іншій мові" [12]. Та й звернення поетів НЙГ до української мови як засобу самовираження свідчить, як правильно зауважує Р.Бабовал про "певне почуття обов'язку супроти України й української літератури зокрема" [8, 109].

Своєрідний підсумок розмірковувань про "українськість" і "неукраїнськість" "нью-йорківців" зробив О.Астаф'єв: "...при аналізі, при глибшому проникненні у тканину... творів стає помітно, що їх лірика глибинними мільйонними зв'язками тісно пов'язана з українською духовною традицією, у ній дивовижно матеріалізується архетипний матеріал колективної духовності нашої нації, захований у підсвідомій психіці, який з величезною силою діє хіба що на свідомість та інтуїцію найрозвинутіших читачів, а до всіх інших приходить у снах, як марення і візія" [1].

Таким бачиться окреслення бодай в найзагальніших рисах проблеми стереотипів сприймання дійсності поетами-емігрантами, їх ролі в творчості представників ОУП "Слово", і зокрема, Нью-Йоркської групи. Використання цього матеріалу допоможе учителю-словеснику донести до школяра неповторність світобачення і світовідчуття митців української діаспори.

Рекомендована література

1. Астаф'єв О. Поети Нью-Йоркської групи. –Ніжин, 1995. –30с.

2. Берегуляк А. Роля пам'яті у зберіганні ідентичности та поетичного "я" // Стус як текст. –Мельбурн, 1993. –С.56.

3. Грабович Г. У пошуках великої літератури. –К., 1993. –С.13.

4. Колесниченко-Братунь Н. Еміграція душі, або феномен митця-емігранта в контексті українського менталітету // Всесвіт. –1996. -№5 – 6. –С.162.

5. Луцький Ю. Ще до проблеми двох батьківщин // Сучасність. –1963. -№3. –С.108 – 110.

6. Маланюк Є. Юрію Клену // Книга спостережень. –Торонто, 1962. –Кн.1.

7. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. –К.: Либідь, 1999. –С.284.

8. Ревакович М. Дещо про Нью-Йоркську групу // Світовид. –1996. -№2. –С.102 – 110.

9. Рубчак Б. "ХХІ століття прийшло разом із постмодерністами", або Про літературу, право вибору, дух імпровізації, міт України і не тільки про це // Тарнашинська Л. Закон піраміди. –К.: Пульсари, 2001. –С.182 – 191.

10. Самчук У. П'ять по дванадцятій. Записки на бігу. –Буенос-Айрес: Вид-во М.Денисюка, 1954.

11. Сорока П. Роман Бабовал, або однокрилий янгол. –Тернопіль, 1998. –160с.

12. Фізер І. Вступна стаття // Координати. Антологія сучасної української поезії на Заході / Упор. Богдан Бойчук і Богдан Т. Рубчак. –Сучасність, 1969. –С.ХХІУ.

13. Шевельов Ю. Над купкою попелу, що була Оксаною Лятуринською // Лятуринська Оксана. Зібрані твори. –Торонто, 1983. –С.60.

14. Шерех Ю. Стилі української літератури на еміграції // Шерех Ю. Не для дітей. – Мюнхен, 1964.

Loading...

 
 

Цікаве