WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко (1814—1861) - Реферат

Тарас Шевченко (1814—1861) - Реферат

Шевченко закликає народи здобувати свободу, об'єднувати свої сили в боротьбі проти спільного ворога. У його творах неодноразово лунали заклики до єднання слов'янських народів. Так, у поемі "Єретик" поет висловлює своє заповітне бажання, "щоб усі слов'яне стали добрими братами і синами сонця правди". Цей твір присвячено чеському вченому-славісту П. Шафарику, який своєю діяльністю сприяв зміцненню дружби та єдності слов'ян. У поемі "Єретик" Шевченко оспівує визвольну боротьбу чеського народу проти Ватикану та німецьких феодалів-завойовників, що були одвічними ворогами слов'янських народів. Сам автор у листах до П. Куліша називав поему "Іван Гус" і "Ян Гус". Знаменно, що це перший твір, в якому Тарас Шевченко тематично вийшов за межі зображення життя України та Росії.

Ян Гус — національний герой чеського народу. Релігійний письменник, проповідник, професор і ректор Празького університету, він у своїх проповідях викривав Ватикан, вимагав позбавити церкву земельних маєтностей, заборонити торгівлю буллами (грамотами, що "відпускали" гріхи), засуджував лицемірство духовенства та "німоти", адже наслідком їх злочинних дій були "кров, пожари, всі зла на світі, войни, чвари, пекельних мук безкраїй ряд".

Шевченко відтворює натхненний образ благородного народного заступника. Підкреслює такі риси героя, як непримиренність до "розбійників і людоїдів", рішучість і безстрашність. Письменник порівнює грізного борця з "кедром серед поля ливанського", цей величний герой дивиться на своїх ворогів "орліми очима". Він навіть перед полум'ям "не стрепенувся", до останніх хвилин свого життя залишився мужнім, відданим своєму народові. Адже занепокоєні діяльністю Яна Гуса ченці запросили його на собор у Констанці, а там підступно заарештували й засудили до спалення, визнавши народного заступника єретиком. Шевченко протиставляє героїчному образу борця сатиричний збірний образ представників католицької церкви та феодальної влади. Так, папа римський — "чернець годований", ченці — "зашипіли, мов гадюки". Вони спалили Яна Гуса, та справа, за яку він віддав життя, принесла герою безсмертя. Його загибель викликала серед чехів заворушення, що переросли в "гуситські війни". У поемі "Єретик" Шевченко уславлює антифеодальний, національно-визвольний рух, оспівує мужніх борців за інтереси народу, закликає слов'ян до братерської єдності.

У період "трьох літ", як і протягом усієї творчості, Шевченко продовжує розробляти тему жіночого безталання в умовах самодержавно-кріпосницького ладу. Трагізм долі матері з величезним співчуттям, проникливістю в психологію жінки передає Кобзар у поемі "Наймичка". Героїню цього твору Ганну спіткало таке ж горе, як і безталанну Катерину. Але вона знаходить у собі сили вижити заради дитини. Свого сина Ганна підкидає бездітним хуторянам, а сама йде до них у найми. Драматизм становища жінки полягає в тому, що, перебуваючи поруч із сином, вона позбавлена повного щастя материнства, адже її дитина позашлюбна. Тому наймичка протягом усього життя старанно приховує, що Марко — її син. І це в той час, коли вся її душа сповнена глибоким почуттям любові до сина, піклуванням про нього. У поемі багато пестливих слів, що допомагають передати тепло материнської любові: "головоньку його змиє"; "сорочечку білу що день Божий надіває". Сила материнського почуття цієї жінки настільки велика, що зігріває всю родину. Коли наймичка йде в Київ молитися, то сім'я відчуває такий сум, "ніби мати покинула хату". Турбота про сина не дозволяє Ганні погодитись бути навіть посадженою матір'ю на його весіллі. З глибоким співчуттям передав поет трагедію жінки, яка "каралась весь вік в чужій хаті" і лише перед смертю відважилась признатися синові у своєму материнстві. І. Франко підкреслював, що поема "Наймичка" належить до найвищих досягнень реалістичного мистецтва і "мусить уважатися за найкращий показ великої геніальності Шевченка"6.

Останнім у альбомі "Три літа" записаний вірш "Заповіт". Шевченко думав про свій народ, про його трагічну долю навіть у найважчі хвилини життя. Працюючи в археографічній комісії і подорожуючи по Україні, у Переяславі поет тяжко захворів. Украй важкий фізичний стан спричинив написання твору-звернення до сучасників і нащадків. Тарас Григорович висловив останню свою волю. "Заповіт" Кобзаря — це ліричний твір, в якому митець, як справжній громадянин, висловлює побажання суспільно-політичного спрямування.

Перед духовними очима поета постає "Вкраїна мила", "степ широкий", вимальовуються "лани широкополі", "Дніпро і кручі". Усі ці образи природи рідного краю зігріті любов'ю митця. Він висловлює заповітне бажання: не розлучатися з рідним краєм і після своєї смерті, бути похованим на землі своїх батьків та дідів. З цього невеличкого за обсягом вірша постає "уся Україна, огріта великою любов'ю поета"7.

Кобзар мріє про те, що в майбутньому український народ буде жити щасливою "новою" сім'єю, адже вона буде "вольною". Але за щасливе майбутнє треба боротися, тому митець звертається до народу з закликами повстати на боротьбу, "кайдани порвати". Головна думка поезії — це палкий заклик до повалення експлуататорського ладу й побудови нової вільної сім'ї щасливих народів. "Заповіт" — програмний твір митця-громадянина, яскраве свідчення невіддільності поетового "я" від народу, від тої суспільної справи, якій служив Кобзар протягом усього свого життя. Такого поетичного заповіту, з яким митець звертається до сучасників та прийдешніх поколінь рідного народу, ще не знала світова поезія.

Безмежну любов до України, турботу про її майбутнє висловив Шевченко в поезії "Мені однаково...". Цей вірш увійшов до циклу "В казематі. Моїм соузникам посвящаю". Головний мотив поезії — занепокоєність поета-громадянина долею рідного краю. Висловлює поет цю думку за ґратами каземату, коли вирішується його власна доля.

Життя митця склалося так, що, пристрасно люблячи Україну, поет змушений був знаходитися далеко від неї, "в неволі виріс між чужими". Але для нього особисті бажання, власні інтереси — ніщо в порівнянні з долею рідного краю. Саме тому поету "однаковісінько", чи побачить він ще землю своїх батьків і дідів, чи будуть про нього згадувати, чи забудуть "в снігу на чужині", чи судилося загинути далеко від усього, що дороге його серцю. Адже саме пристрасна любов до народу породжувала в душі Шевченка ті твори, що так трагічно позначились на його долі: з усіх учасників Кирило-Мефодіївського товариства лише Кобзар зазнав такого жорстокого покарання. Та найбільше його хвилює те, що мало зроблено, що "малого сліду" залишить по собі поет, який ладен життя віддати за рідну землю, за її волю. Уся глибина душевного стану ліричного героя виражена в рядках, що є кульмінацією твору:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окреденую, збудять...

У цих рядках звучить і засудження "злих", "лукавих" експлуататорів, і щира любов, біль душі, викликаний співчуттям до "окраденої" батьківщини, тривога за її майбутнє. "Мені однаково..." — один з кращих зразків світової поезії громадянського звучання.

Спогади про Україну лягли в основу вірша "Садок вишневий коло хати", що справедливо вважається шедевром світової пейзажної лірики. Перед духовними очима поета постає спомин весняного надвечір'я його рідної землі. Через казематні мури ніби пробивається аромат вишневого цвіту, гудіння хрущів, душа ліричного героя повниться піснями солов'я та тужливим співом дівчат. Краса природи рідного краю перебуває в повній гармонії з духовною красою трударів-плугатарів, усіх людей праці, яких опоетизував Шевченко у своїх творах. Адже саме любов поета до України та її народу зміцнювала дух Кобзаря, надавала сил жити й творити навіть тоді, коли саме існування здавалось нестерпним від щоденної муштри, знущань, яких зазнав Шевченко на засланні. Тема України, почуття любові до неї, невимовна туга за нею, тривога за її долю домінують у поезії митця періоду заслання.

Loading...

 
 

Цікаве