WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Тарас Шевченко (1814—1861) - Реферат

Тарас Шевченко (1814—1861) - Реферат

Ідея вірності присязі підкреслена в образі Івана Гонти, який був сотником уманського надвірного козацтва й перейшов на бік повсталого народу. Вірний духові епохи, Шевченко подає картини жорстоких кривавих розправ. І в той же час заперечує уявлення про гайдамаків як про розбійників, що втратили людські почуття. Поет оспівує мужність, душевну красу месників, доводить, що їх дії викликані любов'ю до рідного краю. Ця любов допомогла повстанцям перетворитись на грізну силу. Та саме тоді, коли гайдамаки взяли Умань, що був головною фортецею польського війська, Катерина ІІ наказала своїм військам ударити повстанцям у спину. З гайдамаками розправились із вражаючою жорстокістю. Але ідея визволення продовжила своє життя в переказах, думах, піснях, що розлетілися "по тій Україні, де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв".

Головною ідеєю твору є оспівування народних повстань проти гнобителів, уславлення мужніх борців за соціальні та національні права українців. Поет оспівав моральну красу, розум, силу, волелюбність нашого народу, закликав слов'янські народи жити в мирі та злагоді. Ліро-епічна романтична поема "Гайдамаки" вирізняється героїчним характером, соціальним спрямуванням. Ця поема-епопея стала новим жанровим типом поеми у світовій літературі.

Т. Шевченко спробував своє перо в драматургічному жанрі і в 1842 році написав драму "Назар Стодоля", яка стала новим кроком у розвитку історичної, соціально-побутової тематики в українській драматургії. У драмі широко відтворено історичну обстановку, подано реалістичні картини соціальних і побутових відносин у козацькому середовищі в ХVII ст. В основі конфлікту лежить непримиренність між багатими й бідними, соціальна нерівність: сотник Кичатий прагне розлучити свою дочку Галю з бідним хорунжим Назаром і видати її заміж за багатого полковника. Викриваючи козацьку старшину та відтворюючи боротьбу проти неї бідних козаків, Шевченко робить значний крок уперед по шляху реалістичного змалювання минулого України, створює історично достовірні реалістичні образи. Характери героїв обумовлені соціальним становищем: багатий сотник Хома Кичатий лицемірний, гоноровитий, прагне до наживи; бідний козак Гнат Карий правдивий, щирий, готовий піти на самопожертву заради рідного краю, а за свого товариша Назара ладен віддати життя.

В образі головного героя п'єси Назара Стодолі уособлено волелюбність українського народу. Письменник глибоко розкрив внутрішній світ героїв, показав умови їхнього життя, побут, звичаї.

Тарас Шевченко написав драму російською мовою для Александринського театру в Петербурзі, потім переклав її на українську мову. Цю п'єсу ставив аматорський гурток студентів Петербурзької медико-хірургічної академії, аматорські гуртки, в яких брали участь І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький. Вони включили цей твір до свого репертуару ще в кінці 60-х років, і з того часу п'єсу ставили всі аматорські та професіональні українські трупи.

Пора творчої зрілості митця припадає на період "трьох літ", коли у нього висохли "сльози, що лилися з Катрусею", коли поет перестав плакати з козаками-бранцями в турецькій неволі, коли зрозумів потребу протидіяти існуючому злу. Особливе місце у творчому доробку письменника посідає поема "Сон". Цей твір був цілком новаторський і за жанром, і за ідейним спрямуванням. "Сон" — перша політична сатирична поема як у творчості Шевченка, так і в українській літературі. Поет викриває не лише окремі вади тогочасної дійсності, як це робили його попередники в українській літературі, а таврує всю систему феодально-кріпосницького ладу.

Шевченко був неперевершеним майстром створення контрастних картин. Закоханий у свою рідну землю, він подає чудовий пейзаж України, що нагадує справжній земний рай. Та на тлі краси природи ліричний герой спостерігає страшенне страждання народу. Такі вирази, як "з шкурою знімають", "розпинають", "катують", "голоднеє мре", якнайточніше передають і трагічне становище кріпаків, і панську сваволю.

Невимовний біль душі ліричного героя викликають і картини страждань каторжників у далекому Сибіру, де серед запеклих злочинців він бачить благородного борця за волю. У цьому світлому образі поет узагальнив кращі риси багатьох поколінь борців, підкреслив їх відданість народові, героїзм. У ліричному зверненні до непохитного "царя волі" поет в алегоричній формі закликає його розсипати "рожевії квіти", тобто поширювати передові суспільні ідеї.

Шевченко вдається до сарказму, описуючи царя та його оточення. Ліричний герой обурений тим, що перед царськими палатами знаходиться і його "земляк", який відцурався рідної мови, втратив національну гідність, низько схиляється перед катами свого народу, які "розпинали нашу Україну". "Поганим", "проклятим", "лукавим", "неситим катом" називає поет Петра І, який "болота засипав благородними костями" козаків та селян-кріпаків, щоб збудувати свою столицю. Миколу І Шевченко змальовує в образі коронованого ведмедя, що, як жандарм, стоїть на сторожі своїх володінь, усіяних могильними хрестами й шибеницями, та ще й "за край світа зазирає, чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину". Панів та чиновників, що утворюють натовп навколо царя, Шевченко називає "годованими кабанами", "пихатими", "пузатими", "блюдолизами". Поет гнівно викриває самодержавно-кріпосницький лад, засуджує соціальне гноблення й національний гніт, уболіває за долю всіх скривджених, звеличує благородних борців за волю. Поема "Сон" відіграла величезну роль у розвитку української суспільної думки, у соціальному та національному пробудженні народу України. Ця перша сатира Шевченка "поставила його в один ряд з найвидатнішими сатириками світової літератури"5.

У період "трьох літ" Шевченко написав ще один шедевр політичної поезії — послання "І мертвим, і живим...". Провідною ідеєю цього твору є викриття кріпосництва та лібералізму. Відвідавши Україну, поет-громадянин був вражений тим, що більшість так званих "освічених" земляків ведуть розмови про народолюбство і в той же час нещадно експлуатують "братів незрячих гречкосіїв", людей "запрягають в тяжкі ярма". Кобзар вірить, що настане час, коли народ підніметься на боротьбу проти гноблення і "потече сторіками кров у синє море". А щоб такого лиха не сталося, поет закликає гнобителів "бути людьми", "схаменутися", по-справжньому полюбити народ.

Митця обурює, що поміщики хизуються своїм походженням від козацької старшини, багатством, яке являло собою "дідами крадене добро". Адже кров за волю проливало низове козацтво, а здобутками запеклої боротьби користувалася козацько-старшинська верхівка.

Як справжній патріот, Шевченко засуджує плазування перед усім іноземним, його обурюють пани-безбатченки, які не знають ні історії свого краю, ні рідної мови. Поет вважає своїм обов'язком нагадати про те, що "хто матір забуває, того Бог карає". Ідея любові до України — одна з провідних у посланні. Тому поет щиросердно умовляє "полюбити щирим серцем" свою країну, рідну мову, дбати про розвиток вітчизняної культури.

Як послання до всього українського народу сприймаються рядки:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Послання "І мертвим, і живим..." допомагає усвідомити, якими повинні бути справжні патріоти, як вони повинні любити "найменшого брата", служити йому, батьківщині, дбати про її свободу, розквіт, щоб "ожила добра слава, слава України".

Шевченко вболівав не лише за долю України, він співчував усім пригнобленим народам царської Росії. Про це красномовно свідчить його сатирична поема "Кавказ". Головний мотив твору — засудження колоніальної політики царизму на Кавказі, прославлення борців за свободу. Поема була надрукована ще за життя поета в безцензурному виданні "Новые стихотворения Пушкина й Шевченки". Поет вдається до сарказму, викриваючи загарбницьку політику російського самодержавства. Царів він ставить в один ряд з "хортами, і гончими, і псарями", глузливо називає "милостивії ми". І вдається до зображення цих "милостей", які перетворили царську Росію в "тюрму народів", змушували проливати кров "людей муштрованих". Шевченко засуджує царизм за втрати, страждання, які несла народові війна, адже сліз "не ріки — море розлилось". З величезною художньою силою викриває митець царських прислужників, підкреслює їх лицемірство; висміює царські закони, які захищали інтереси панівної верхівки. Шевченко показує реакційну роль церкви, подає цілий перелік злочинів царату, освячених релігією. Письменника обурює, що церковники моляться "за кражу, за війну, за кров". Гнівно засуджуючи самодержавство, кріпосництво, лицемірство церкви, Шевченко співчуває поневоленим, оспівує патріотизм, мужність горців. Закликає не коритися загарбникам: "Борітеся — поборете!" Образом благородного мученика Прометея митець підкреслює безсмертя народу-борця, долю горців поєднує з долею рідного народу. Поет упевнений в тому, що "не вмирає душа наша", оптимістично звучить пророцтво Кобзаря: "Встане правда! Встане воля!"

Loading...

 
 

Цікаве