WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ольга Кобилянська (1863—1942) - Реферат

Ольга Кобилянська (1863—1942) - Реферат

Реферат на тему:

Ольга Кобилянська (1863—1942)

Ольга Юліанівна Кобилянська — видатна українська письменниця кінця XIX — початку XX ст. Шукання нових шляхів, нових обріїв великою мірою позначилося на її самобутній творчості.

Ольга Юліанівна народилась 27 листопада 1863 р. у м. Гура-Гумора на Буковині (нині Гура-Гуморулуй, Румунія) в родині дрібного службовця. У 1891 році родина оселилася у Чернівцях. Кобилянська закінчила чотирикласну школу з німецькою мовою навчання, а поза школою вчилася української мови. Писати твори почала у 80-х р. спочатку німецькою мовою: її зацікавлення — морально-етична проблематика, становище жінки в суспільстві, проблеми взаємин інтелігенції з селянством.

У 1886 році молода письменниця пише німецькою мовою оповідання "Вона вийшла заміж", яке лягло в основу повісті "Людина" (1892). Далі були твори, написані вже українською мовою, — "Царівна", "Некультурна" та ін.

Письменниця займається громадською роботою, стає однією з організаторок "Товариства руських жінок на Буковині", виступає з доповіддю "Дещо про ідею жіночого руху", пише ряд творів ("Мужик", "Битва", "Природа", "Меланхолійний вальс", "Жебрачка").

У 1899 році у Львові виходить перша збірка "Покора", а через два роки — найкраща повість О. Кобилянської "Земля".

Значною подією в житті О. Кобилянської була її зустріч у Львові з Іваном Франком на ювілеї його 25-річної літературної і громадської діяльності, який високо оцінював талант молодої письменниці. Великий вплив на творчість Кобилянської мала дружба з Лесею Українкою та В. Стефаником, з якими вона довгий час листувалася.

На початку 90-х років письменниця переклала на німецьку мову твори Марка Вовчка, Василя Стефаника, Леся Мартовича, Наталі Кобринської та інших.

У 1903 році О. Кобилянська важко захворіла (її розбив параліч), але вона продовжує творчо працювати, у 1905 р. журнал "Киевская старина" надрукував повість "Ніоба".

Того ж року у Львові виходить у світ нова збірка прозових творів О. Кобилянської — "До світа", а через рік у Празі — чеською. Потім ще не раз за її життя твори виходили в перекладах російською, німецькою, польською, чеською, болгарською мовами.

У 1909 році в журналі "Літературно-науковий вісник" опубліковано повість "У неділю рано зілля копала...", в основу сюжету якої покладена народна пісня "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці...".

Письменниця нещадно засудила події Першої світової війни у новелах "Назустріч долі", "Юда", "Лист засудженого вояка до своєї жінки", "Сниться".

У 20—30-ті рр. XX ст. були написані роман "Апостол черні", оповідання "Лісова мати", "Василка", "Пресвятая Богородиця, помилуй нас". На 40-ві рр. припадає період активної публіцистичної діяльності. Через хворобу О. Кобилянська залишилась в окупованих фашистами Чернівцях і перебувала під таємним наглядом поліції. Її справу було передано до воєнного трибуналу. Невблаганна смерть обірвала життя письменниці 21 березня 1942 року.

До літературної спадщини Ольги Кобилянської належать твори різного жанру: новели й оповідання, повісті, поезії в прозі, романи. Різноманітна і їхня тематика. Тема жіночої долі, долі освіченої жінки, жінки-інтелігентки дуже близька письменниці. Саме тоді на західноукраїнських землях досить поширеним був громадський рух, пов'язаний з емансипацією жінки. Ольга Кобилянська переймалася питаннями свободи людської особистості.

У 1894 р. у львівському журналі "Зоря" було опубліковано повість "Людина", яка відкрила читачам О. Кобилянську як видатного майстра художньої прози.

Героїня твору — молода дівчина Олена Ляуфлер, що втратила батьків, виховувалась у родичів. Дівчина прагне бути духовно багатою, вийти з тісного й гнилого міщанського світу і працювати на громадській ниві. Це образ української жінки-інтелігентки нового типу: начитаної, ерудованої, романтичної. Вона не хоче підкорятися умовам життя провінційного містечка, прагне до свободи й незалежності.

Цю ж тему продовжила повість "Царівна". Головна героїня твору Наталка Верковичівна сильна внутрішньою красою, щедра душею, тонка і ніжна. Героїня прагне сама вершити свою долю. Власне щастя вона вбачає тільки в щасті свого народу, в прихід якого вона вірила. Наталка довела всім, що жінка може, залишаючись ніжною і чарівною, бути особистістю, бути корисною для суспільства, приносити радість людям своєю громадською діяльністю. Наталка здійснила свою заповітну мрію — стала письменницею, царівною своєї долі.

Одним з найбільших досягнень О. Кобилянської у жанрі новели була "Некультурна" (1896). Невсипуща праця, внутрішня рівновага і краса гірської природи створювали душевний стан "некультурної" трудівниці Параски. Вона не здійснила ніякого особливого подвигу, але своєю моральною красою, цільністю натури зуміла подолати трясовину буденщини.

По-новому підійшла О. Кобилянська до теми селянина і землі. Повість "Земля" вперше була надрукована 1902 р. у львівському журналі "Літературно-науковий вісник".

В основу сюжету повісті покладено дійсний факт — братовбивство у буковинському селі Димці. Молодший брат убив старшого, щоб одержати у спадщину батьківську землю. Письменниця особисто знала членів родини, в якій сталася трагедія, а також селян, які пізніше стали прототипами героїв повісті.

Твір відзначається особливим драматизмом оповіді. О. Кобилянська відмовилася від жанру біографічної повісті. Тут немає головного героя, якщо не вважати таким героєм саму землю. Авторка відмовилась від докладного опису побуту, а головну увагу зосередила на емоціях, настроях, через які розкриває морально-етичні проблеми.

Головна проблема, проблема землі, розкривається на історії родини Федорчуків, яка представляла ту частину селянства, що невимовно тяжкою працею змогла придбати собі шматок землі. Земля ділить селян на багатих (Івоніка, родина Тодорки, Іфтемія), середніх (Докія, Онуфрій), бідних — заробітчан (Анна, родина Григорія). Від землі залежить і особисте щастя людей. Ця істина проводиться у творі на прикладі кількох людських доль. Так, Докія Чоп'як видає заміж єдину дочку, шістнадцятилітню Парасинку, за Тодорку тільки тому, що батьки нареченого мають багато землі. Михайло ніяк не наважується сказати рідним про свій намір одружитися, бо Анна, хоча й вродлива, чесна, працьовита, але бідна наймичка. Марійка Федорчук проймається ненавистю до свого сина; позбавляє себе єдиної радості, вигнавши Анну з рідним онуком з хати. І всьому причина — земля. Та земля для людей не тільки зла сила, а й добра годувальниця. Образ землі згадується у повісті більше двохсот разів. Письменниця славить працю на ній, селян, які захоплюються її красою, люблять її. Саме таким постає перед читачем Івоніка Федорчук, що втілює у собі всі типові риси буковинського селянина, чесного господаря. Свою любов до праці на землі він передав старшому синові Михайлові, скромному, лагідному, роботящому парубкові. Менший син, Сава, ледачий і байдужий до землі, проймається ненавистю до свого брата. Не бажаючи ділити з братом батьківську землю, підбурюваний Рахірою, поступово втративши людські почуття, він вбиває Михайла. Загинув Михайло, та й Сава не зазнав щастя, бо батьківської землі він так і не одержав. Страшна трагедія змінює ставлення до землі у героїв твору. Івоніка усвідомлює рабську залежність свого життя і життя своїх дітей від землі. Федорчук відписує сину Анни чималий шмат ниви, на якому вона тяжко працює, щоб дитина вчилась і мала краще майбутнє, обрала сама свій життєвий шлях. У своєму творі письменниці вдалося проникнути в душу українського селянина, осягнути її глибини. Значну роль у повісті відіграють пейзажі. Вони часто співзвучні з настроями героїв твору або контрастні до них. Романтичний погляд на природу, її персоніфікація та імпресіоністичне зображення характерні для багатьох творів О. Кобилянської. Повість високо оцінили І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, В. Стефаник.

Загалом твори письменниці відзначаються поєднанням епічного зображення дійсності з лірично схвильованим настроєм, тонким проникненням у духовний світ людини, глибоким психологізмом. О. Кобилянська належала до представників нового напряму в літературі кінця ХІХ — початку XX ст.

Список рекомендованої літератури

  1. Вознюк В. О. Про Ольгу Кобилянську. — К.: Дніпро, 1983.

  2. Кобилянська О. Слова зворушеного серця. — К., 1982.

  3. Лещенко М. П. Ольга Кобилянська: Літературний портрет. — К., 1973.

  4. Павличко Д. В. Туга і непокора // Павличко Д. Магістралями слова. — К., 1977.

  5. Панчук Є. М. Гірська орлиця: Спогади. — Ужгород, 1976.

  6. Томашук Н. О. Ольга Кобилянська: Життя і творчість. — К., 1969.

  7. Филипович П. П. О. Кобилянська в літературному оточенні // Филипович П. П. Літературно-критичні статті. — К., 1991.

Loading...

 
 

Цікаве