WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Карпенко-Карий (1845—1907) - Реферат

Іван Карпенко-Карий (1845—1907) - Реферат

Повною протилежністю за своїм характером до Калитки виступає Бонавентура, який не зумів пристосуватися до нових умов життя. Він мріє знайти закопані скарби і так розбагатіти, але поступово опускається на соціальне дно.

Велике значення для розкриття характерів героїв має мова персонажів. Як зазначає проф. Януш Я. В., "в грубому, різкому, а подекуди вульгарно-образливому мовленні Калитки зменшено-пестливі форми мають переважно слова, пов'язані із збагаченням і наживою"1. Науковець зазначає: "Пестливі слова земелька, грошики й ін. ріднять Калитку і Бонавентуру — ці два типи, породжені капіталістичним суспільством. Обидва образи є великою творчою удачею І. Карпенка-Карого, який зумів не лише помітити типи, висунені на передній план тогочасною дійсністю на селі, а й правдиво змалювати їх у своїх творах"2.

П'єса "Сто тисяч" тематично близька до комедії "Хазяїн" (1900), у якій образ "стяжателя" в сільському господарстві знайшов своє завершення. П'єса "Хазяїн" як одне з найвизначніших явищ української драматургії виявила завидну життєздатність, зберігши виховне й естетичне значення.

Особливий інтерес викликає її проблематика, майстерно втілена в яскраві, соціально й психологічно переконливі образи дійових осіб, виразно відтінена характерними подробицями побуту, колоритними деталями, які передають дух часу.

Пореформені десятиріччя характеризуються кардинальними змінами в суспільно-економічному житті українського народу. Відбувається соціальне розшарування селянства, що характеризувалося народженням у його надрах мас безземельних наймитів, з одного боку, і піднесенням сільських багатіїв, — з другого. І. Карпенко-Карий прагнув розкрити всю механіку блискавичного збагачення тих нових "хазяїнів" південного українського степу, що вибилися з "мужиків", наголосити на антигуманному характері їх господарювання.

Центральний образ п'єси — Терентій Гаврилович Пузир. У своєму збагаченні він піднявся ще вище, ніж Герасим Калитка, на що вказує й авторське пояснення — "мільйонер". На його земельних володіннях розташовано кілька великих економій, де працюють сотні робітників. На степах Пузиря випасають сорок тисяч овець, вирощують сотні тисяч пудів пшениці. Хазяїн має свою контору, штат управителів. Розуміючи, що його багатства зростають на основі експлуатації найманої робочої сили, Пузир намагається всіляко вдосконалювати механізми визиску. Витягти все з робітника — його здоров'я, силу, використати всякий відповідний момент для збагачення, "користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть", — ці принципи покладені з основу "хазяйського колеса" мільйонера. Він і чути не хоче про поняття честі, порядності, щирості, сумління. За двадцять процентів валової виручки, яку передбачається одержати від продажу двадцяти тисяч овець, Пузир погоджується взяти участь у прикритті злісного банкрутства Петьки Михайлова, стаючи, таким чином, на шлях прямого злочину. З метою одержання більших прибутків від експлуатації робітників хазяїн наказує Ліхтаренку "загнуздати мужиків" у Мануйлівці. Хоча дочка Соня кохає учителя Калиновича, батько вирішує віддати її за сина багатія Чобота. Ощадливий хазяїн не хоче позбутися латаного халата, тому його рідні підсунули йому новий дорогий халат за дешеву ціну. Всі ці вчинки доповнюють один одного, бо випливають із фанатичної пристрасті Пузиря до "стяжання для стяжання". Тому думки про допомогу обездоленим, як і все інше, що не стосується збільшення прибутків, йому видаються якимись вигаданими химерами. Хазяїн-мільйонер неодноразово показує свою некультурність, духовну вбогість. Пузиреві "без надобності" не тільки увічнення пам'яті І. П. Котляревського, а й взагалі незрозумілі будь-які гуманні, патріотичні громадські заходи. Характерним виявом інтелектуальної обмеженості і примітивності Пузиря є його дрібна честолюбність, яка проявляється у комічній сцені з орденом, одержаним хазяїном за пожертвування на приют.

Носіями багатьох суттєвих рис Пузиря виступають образи Феногена, Ліхтаренка, Зеленського, Маюфеса, які є відповідним тлом діяльності хазяїна. За допомогою змістовних ситуацій твору, розвитком характерів і самого хазяїна, і його управителів, економів, прикажчиків драматург показує, що зростання їхнього добробуту основане на експлуатації простих людей, шахрайстві, обмані. Прослуживши 35 років у хазяїна, Феноген добре вивчив його вдачу, пізнав усі слабкості і вміло використовує їх у своїх корисливих цілях. Він переконує Пузиря, що його помічник найчесніша і найвідданіша йому людина, але при першій же нагоді обдурює хазяїна.

Ліхтаренко, на відміну від Феногена, не лицемірить, не плазує перед хазяїном, дбаючи про свої егоїстичні інтереси, діє сміливіше і нахабніше.

Зрештою, помічники Пузиря уклали між собою неписаний договір: "брать, де дають і де можна, а на менших звертать"; покривати один одного, ділитись "доходами". Автор сміливо вводить у комедію елементи суто драматичні і навіть трагічні (бунт робітників, самогубство Зозулі), що збільшує сатирично-викривальну силу п'єси.

У плані контрасту до образу Пузиря драматург вивів образи Золотницького, Калиновича й Соні. Автор наділив їх рисами культурності, гуманності. Але поміщики-ліберали і культурницька інтелігенція не здатні зломити "дику, страшенну силу" хижаків-капіталістів.

Отже, тільки нагромадженню багатства підпорядковані усі наміри і Калитки, і Пузиря, обидва вони — хижаки. Для них характерна моральна деградація, і не випадково існування "хазяїнів" закінчується трагікомічно: Калитка лізе в петлю, втративши свої п'ять тисяч, а Пузир гине безглуздою смертю.

Важливе місце у п'єсі займають діалоги. Мова кожного персонажа індивідуалізована, відбиває і його культурний рівень, і особливості характеру, і коло життєвих інтересів. Пузир часто вживає такі слова, як чорт, пройдисвіт, ідол проклятий, дурний, анафема з анафем, голяк, ідольське, прокляте діло.

Проф. Януш Я. В. слушно зауважує: "Саме негативно-оцінні та вульгарно-образливі слова є тим важливим мовним складником, за допомогою якого автори відтіняють грубу, неотесану вдачу, брутальну натуру Пузиря і Калитки, підкреслюють жагуче прагнення до наживи, до збагачення, ... крайню обмеженість, неуцтво, жорстокість у ставленні до своїх жертв, а нерідко — до рідних і близьких"3.

У п'єсі "Хазяїн" драматург поставив завдання звернути увагу громадськості на несумісність глитайського способу життя з одухотвореною працею людини, яка приносить користь суспільству.

Багато дослідників стверджують, що твори Карпенка-Карого є найвищим здобутком тогочасної драматургії завдяки їх ідейно-тематичній вагомості і новаторству художньої образності. Він першим з українських драматургів виступив за межі усталеного шаблону. Іван Франко не бачив рівного йому драматурга в нашій літературі.

Список рекомендованої літератури

  1. Віовський В. З творчої лабораторії комедіографа (До 150-річчя від дня народження Карпенка-Карого) // Вітчизна. — 1995. — № 11—12.

  2. Драматичні твори (АН УРСР). — К.: Наук. думка, 1989. — Б-ка укр. літ.

  3. Пільгук Іван. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). — К., 1976.

  4. Спогади про Івана Карпенка-Карого. — К., 1987.

  5. Стеценко Леонід. Карпенко-Карий і його комедії // І. К. Карпенко-Карий. Вибрані твори. — К., 1989.

  6. Януш Я. В. Мова української класичної драматургії. — Л., 1983.

1 Януш Я. В. Мова української класичної драматургії. — Л.: Вища школа, 1983. — С. 39.

2 Там само.

3 Януш Я. В. Мова української класичної драматургії. — Л.: Вища школа, 1983. — С. 45.

Loading...

 
 

Цікаве