WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українці поза межами України початки української діаспори (до 1914 р.) - Реферат

Українці поза межами України початки української діаспори (до 1914 р.) - Реферат

З часом більші українські скупчення почали організувати свої власні парохії. Цей рух зміцнів, коли в 1884 р. львівський митрополит Сильвестер Сембратович призначив до Америки першого греко-католицького священика Івана Волянського (1857-1926), який став душпастирем у Шенандоа, штат Пенсилванія. Там він збудував першу в США греко-католицьку церкву та заснував допомогове Братство св. Миколая. У 1887 р. Волянський почав видавати український часопис "Америка", спочатку нерегулярний двотижневик, а потім тижневик, який виходив аж до 1890 р.

У 1889 р. на посаду пароха церкви в Шенандоа приїхав з Галичини священик Григорій Грушка (1860-1913). Він заснував часопис "Свобода", перше число якого з'явилося 15 листопада 1893 р. На його сторінках о. Грушка пропагував створення в інтересах українським емігрантів братського запомогового товариства. Цю ідею здійснено 22 лютого 1894 р., коли у містечку Шамокін (Пенсильванія) засновано Руський Народний Союз, завданням якого "було дбати про згуртування, освіту й допомогу українцям в Америці, зокрема ж про їх життєве забезпечення". Першими урядниками були обрані Михайло Євчак, його заступником о. Іван Констакевич, секретарем Іван Глова, 10 радних і контрольна комісія, до якої ввійшло три священики.25 Раніше засноване Братство ім. св. Миколая стало ядром для створення Руського Народного Союзу. У скорому часі "Свобода" стала офіційним органом Руського Народного Союзу, який переніс своє головне бюро і видавництво до Джерзі Сіті у штаті Нью-Джерзі. Керівними органами Союзу були збори, які спершу відбувалися щороку, а від 1898 р. — щодва роки, і обирали свій "головний уряд".

Руський Народний Союз, як також і його відділи, не були тільки братською допомоговою організацією, а стали культурно-освітніми осередками української еміграції в США. Не можна забувати, що кінець XIX і початок XX ст. був періодом інтенсивного українського національного усвідомлення. Це був час, коли в Україні як під російською, так і під австро-угорською займанщинами русини, малороси і хохли перетворювалися в національне свідомих членів української нації. Цей процес захопив також і українців поза Україною. Внаслідок того Руський Народний Союз на своїй XIII конвенції у Баффало 1914 р. замінив назву на Український Народний Союз.

Про ідейно-програмові напрямні Руського Народного Союзу чи не найкраще свідчить його заклик до американських українців у "Свободі" від 17 жовтня 1900 р. п.н. "До діла, браття". У цьому заклику стверджено, що єдиний вихід із трудного положення українського народу є — З'єднання всіх українців в одну самостійну державу, з порядками наскрізь демократичними (виділення з оригіналу). А закінчується цей заклик оптимістично, що при добрих зусиллях і співпраці всіх українців успіх буде забезпечений.

"Лише до діла, браття, не спіть, просніться та пізнайте, що ми не найгірші й що нас не мала горстка, а понад 30 мільйонів, отже майже половина стільки людей, скільки живе в цілих З'єдинених Державах, — стверджує заклик. — Ми можемо, ми повинні, ми мусимо мати свою власну українську країну, в якій не німець, не москаль, не поляк і мадяр, але українець буде панувати. А коли здвигнемо велику і вільну українську державу, без холопа і без пана, тоді не будемо тинятись по заморських країнах, мов ті сироти бездомні, але вернемо назад до нашого українського краю, до нашої української хати, бо в своїй хаті своя правда і сила і воля! Лише до діла, браття".26 Слова справді гідні уваги, висловлені далеко від України на самому початку XX ст., ще й досі не втратили своєї вартості та мають неабияке значення.

На Х конференції Руського Народного Союзу 1910 р. у місті Клівленді штату Огайо, під впливом єпископа С. Ортинського, що був головою Статутової комісії, винесено ухвалу, щоб змінити назву Руського Народного Союзу на Греко-католицький Руський Союз. Крім того, єп. Ортинський настоював, щоб Союз був підпорядкований кожночасному єпископові, та що тільки греко-католики могли бути його членами.

Ухвала зі зміною назви організації наробила великих заколотів і роздорів вже на самій конференції, але ще більше після неї. Навіть самі делегати, які на конференції голосували за зміну назви, почали виступати проти неї, повернулись додому. Деякі відділи та й поодинокі члени на знак протесту виступили з членства Руського Народного Союзу й заснували Новий Руський Народний Союз, який пізніше (1918 р.) переназвали на Український Робітничий Союз. Була це так само, як і Руський Народний Союз, братська забезпеченева й культурно-освітня інституція, яка від самих початків виявила себе як демократична загальноукраїнська і неконфесійна. Український Робітничий Союз був толерантний до всіх релігійних віровизнань і спершу мав антиклерикальне спрямування. Політично він орієнтувався на демократично-радикальні групи в Галичині. З 1911 р. Український Робітничий Союз став видавати свій власний пресовий орган тижневик "Народна Воля". Остаточно головна канцелярія Українського Робітничого Союзу, як і редакція "Народної Волі", осіли в місті Скрентон штату Пенсильванія.

Але створення "нового" Руського Народного Союзу не закінчило суперечок усередині первісного Руського Народного Союзу, бо незабаром, як тільки адвокати ствердили, що зміна назви на "Греко-католицький" є протизаконна, єп. С. Ортинський вийшов зі своїми відділами з Союзу і заснував Союз Руських Греко-католицьких Братств "Християнська Любов", який у 1912 р. перейменовано на "Провидіння", з виразно релігійним характером і метою надання морально-релігійної та матеріальної допомоги українським іммігрантам і їхнім родинам. Від 1914 р. осідком "Провидіння" стало місто Філядельфія, де знаходився також і осідок єпископа Ортинського. Того ж року "Провидіння" почало видавати також свій пресовий орган тижневик "Америка".

Релігійне життя в США

Організування релігійної громади східного обряду зустріло великі перепони з боку американської римо-католицької ієрархії, яка нічого не знала, або не хотіла знати про інший обряд, крім латинського. Зокрема дуже неприхильне поставився римо-католицький архієпископ Джон Айрленд з Сейнт Пол (Міннесота) до греко-католицького священика Олександра Товта, який щойно прибув із Пряшівщини на посаду першого пароха церкви Пресвятої Богородиці Діви Марії. Він заборонив О. Товтові виконувати душпастиські обов'язки й наказав покинути межі його дієцезїї. Це викликало негативну реакцію парохіян, шкідливу для української громади. Парохіяни на чолі зі своїм священиком знайшли дорогу до представника Російської Православної Церкви в Америці і попросили взяти їх під свою опіку. Внаслідок цього 25 березня 1891 р. емігранти із Закарпаття 361 чол. стали членами Російської Православної Церкви. Оскільки вони насправді хотіли належати до Греко-католицької Церкви, для задоволення вірних їхню церкву названо Греко-католицька Російська Православна Церква Пресвятої Богородиці Діви Марії.

Слід підкреслити, що всі священики, які приїжджали з Галичини чи із Закарпаття, підпадали під юрисдикцію римо-католицьких єпископів даного терену, які не знали й не розуміли східного обряду. Крім того, у висліді постійних польських доносів, які й тут не могли залишити українців у спокої, українським одруженим священикам заборонено виконувати душпастирські функції. У 1890 р. Рим також заборонив одруженим священикам в Америці виконувати душпастирську функцію. Це викликало незадоволення серед священиків і деякі з них повернулися на батьківщину, а інші, разом зі своїми парохіянами, стали переходити на православ'я, як це зробив священик О. Товт у Міннеаполісі. Завдяки такій політиці римо-католицького кліру і самого Ватикану за 10 років православна місія у США мала вже 13 церковних громад та бл. 7 000 вірних з колишніх греко-католиків. Цей рух був щедро фінансований Синодом з Петербурга, що мав на меті поширення русофільства серед української еміграції. Промотором цього руху були священики — малороси з Наддніпрянщини або галицькі й закарпатські москвофіли.27

Розвиток Греко-католицької Церкви супроводила гостра внутрішня боротьба між священиками із Закарпаття, яких було 26, та з Галичини, яких було заледве чотири. Галицькі священики були вже під сильним впливом українського відродження. Вони спілкувались вже літературною мовою, нею виголошували свої проповіді, тому очолили рух українського національного освідомлення й намагалися створити свідому національно і сильну економічно українську спільноту. Закарпатські священики були мадярофілами, далекі, ба навіть ворожі до українського національного руху, між собою говорили по-мадярськи, а подекуди навіть свої проповіді виголошували по-мадярськи або по-словацьки. Для них духовним центром не був Львів чи Київ, а Будапешт. Працю на національній ниві вони вважали небезпечною політикою.28 Це призвело до швидкого процесу оформлення української національної спільноти в США, але одночасно й віддалення, а то й ворожого наставлення до українського національного руху частини українських емігрантів, які опинилися в чужих таборах. Таке явище в житті української громади в США мало важкі наслідки в церковному, організаційному та й політичному розвитку громади.

Але внутрішня боротьба між окремими священиками та вірними на територіальній, національній, ба навіть і персональній базі, відходила на другий план, коли йшлося про унезалежнення Греко-католицької Церкви. Основну енергію спрямовано на боротьбу за незалежність від римо-католицьких єпископів, за скасування декрету про заборону одруженим священикам обслуговувати емігрантів та проти втручання римо-католицьких єпископів у внутрішні організаційні та обрядові справи греко-католицьких парохій. Спочатку ця боротьба не мала успіху, щойно перехід на православ'я деяких церковних громад заставив церковну ієрархію частково задовольнити висунені вимоги.

Loading...

 
 

Цікаве