WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Українці поза межами України початки української діаспори (до 1914 р.) - Реферат

Українці поза межами України початки української діаспори (до 1914 р.) - Реферат

* * *

Захопивши Галичину в часі першого розподілу Польщі наприкінці XVII ст., Австрія почала спроваджувати до Галичини німців й організувала там німецькі сільськогосподарські колонії. На початку XX ст. у Галичині й Буковині було бл. 250 німецьких колоній. Цілком певно, ці колонії відбивали германізаторські тенденції австрійських цісарів, але германізаторів з цих колоністів не вийшло, бо скоро наладналося гармонійне українсько-німецьке співжиття. Німці принесли в Україну високу хліборобську культуру і культуру буденного побуту, що мало позитивний вплив на українське оточення. Деякі нащадки тих переселенців з часом цілком інтегрувалися з сусідами — українцями й самі стали українськими патріотами.17 У XVIII ст. виникли також німецькі колонії й на Волині, де у 1870 рр. було їх уже близько 140. Але там так само як і в Галичині й Буковині, відносини між німцями й українцями були добросусідські.

Найновішою українською еміграцією були українці з Галичини і трохи із Закарпаття, які поселилися в новозахопленій Австрією провінції Боснії під час колонізаційних заходів Австро-Угорщини в 1890-1913 рр. Найбільше українців поселилося у повітах Прнявор, Дервента, Прієдор, Баня Лука та ін., де вони організували свої власні греко-католицькі церкви й культурні товариства. Заходом митрополита А. Шептицького в 1907 р. Рим заснував для українських поселенців у Боснії окремий генеральний вікаріят і першим генеральним вікарієм папа Пій Х іменував Йосипа Жука, але залежного від римо-католицької єпархії у Сараєві. Щойно в 1909 р. цей греко-католицький вікаріят для Боснії папа передав під юрисдикцію галицького митрополита. У 1914 р. митрат Олекса Базюк став апостольським адміністратором для українців греко-католиків з осідком у Баня Луці, а в 1915 р. для всіх греко-католиків у Бачці, Славонії, Банаті й Боснії висвячено єпископом Дионісія Няраді, бачванського церковного письменника українського роду.18

При церквах, як звичайно, організувалися також і українські школи. У 1908 р. митрополит Андрей Шептицький відкрив у Камениці монастир Студитів, отже релігійне життя йшло нормальним трибом аж поки не вибухла війна 1914 р.

Всі ці процеси відбувалися в межах Австро-Угорської імперії й були внутрішньою міграцією населення.

Сполучені Штати Америки

Але крім внутрішньої міграції, відбувалася еміграція й до інших країн, де були вільні землі. До таких належали в першу чергу Сполучені Штати Америки та Канада. У цей час Сполучені Штати Америки були вже самостійною державою, а Канада — домінією Британської імперії. Північна Америка з її демократичними законами для українців, що довгі роки були позбавлені своїх політичних, релігійних й економічних свобід, і покидали рідні землі в пошуках кращих можливостей, була найбільш привабливою.

Історичні джерела свідчать, що до Сполучених Штатів Америки перші українці приїхали ще за колоніяльних часів, коли велика частина північно-західного побережжя Атлантійського океану була англійською колонією. Коли ж 13 колоній під проводом Джорджа Вашінггона розпочали революцію проти англійського панування ді 1763 р., багато українців брало активну участь у боротьбі за незалежність, про що свідчать українські прізвища у списках борців.

Згідно з доступними нам документами, до Нью-Йорку 1865 р. прибув священик і революціонер Агапій Гончаренко (1832-1916), родом з Сквирського повіту на Київщині. Справжнє його прізвище Андрій Гумницький, син священика Онуфрія Гумницького. У 1853 р. він закінчив Київську духовну семінарію вищого відділення і вступив до монастиря Києво-Печерської лаври, прийняв ім'я Агапія і став на працю в Київського митрополита Філярета. В кінці 1857 р. був переведений на службу до церкви російської амбасади в Атенах, де незабаром зв'язався з російськими революціонерами і став дописувати до революційного часопису "Колокол", що його видавав Олександер Герцен у Лондоні. У своїх дописах він вимагав, щоб принаймні монастирі звільнили своїх селян кріпаків. Це, очевидно, були вже революційні погляди і за те його незабаром стала переслідувати російська розвідка, яка схопила Агапія і намагалася доставити до Росії. Але йому вдалося втекти з корабля і він кілька наступних років мандрував по Англії, Греції, Туреччині та Єгипті. Від 1861 р. ієродиякон Агапій Гумницький виступає під прізвищем Агапій Гончаренко. Є підстави вважати, що псевдонім, який згодом став прізвищем, взято з політичних мотивів, бо на Київщині в Андрія-Агапія Гумницького лишилися батьки, брати, сестри, які могли б зазнати переслідувань.19

Під кінець 1864 р., щоб уникнути подальших переслідувань російських шпигунів, Гончаренко виїхав до Америки. На Новий 1865 рік він прибув до Нью-Йорка, де спершу вчив грецької мови, відправляв богослуження по-грецьки і старослов'янськи для малих ще тоді колоній греків і росіян, та дописував до часописів.

Саме тоді уряд США відкупив від Росії Аляску і йому були потрібні люди, що могли б роз'яснити населенню нової території про нову владу і нові закони. Уряд домовився з Гончаренком, щоб він організував російське видавництво для людності Аляски. Гончаренко переїздить до Каліфорнії у Сан-Франціско. Згідно з його твердженнями, він там застав українців (політичних емігрантів з Росії) і з них організував т.зв. Клуб декабристів. Це, мабуть, була перша слов'янська політична організація на терені США. Гончаренко видавав протягом п'яти років газету двотижневик "Alaska Herald — Свобода" англійською та російською мовами, призначений для колишніх громадян Російської імперії, які залишилися на Алясці. Діяльність Гончаренка не подобалася російському урядові, і він через своїх шпигунів намагався знищити цю організацію, що частково вдалося осягнути.20

Першим іммігрантом із Західної України в США вважають Івана Макогона з Заліщик, що в Галичині, який прибув у 1860-х рр. і поселився в Колорадо. Українська еміграція до США почалася щойно в 1870-х рр. і то головно із західного Закарпаття та галицької Лемківщини. Емігранти працювали як робітники на фермах, а пізніше й самі закладали власні господарства у штатах Массашусетс, Вермонт, Коннектикат і Нью-Йорк. З кінцем 1870-х рр. українці переселювалися до штату Пенсильванія. У 1871-1880 рр. головна маса імміграції до США приходила з Англії, Ірляндії і Німеччини, разом бл. 2 млн. іммігрантів, а з Центральної і Східної Європи лише 181 тис., у тому числі ще дуже мало українців. Щойно в 1890-х рр. до Америки почали прибувати більшими групами також й українці з Галичини та Буковини.

Позбавлені державної незалежності, ці іммігранти, здебільшого бідні й неграмотні, називали себе по-різному, найчастіше русинами, або залежно від того, з якої займанщини приїхали, австрійцями, коли з Галичини, чи мадярами, якщо із Закарпаття. Слово "русин" в англійській мові часто інтерпретували як росіянин і так їх записували в реєстр. Таке неправильне реєстрування емігрантів з України тривало в Америці довгі роки.21

З цієї причини урядова статистика не виявляла громадян українського роду навіть у тих частинах Америки, де вони довгі роки заселювали цілі квартали міст. Наприклад: журнал Історичного товариства "Roots", що виходить у Міннесоті, опублікував статистику про різні національні групи штату за 1860-1920 рр., але там про українців не було жодної згадки, незважаючи на те, що в 1900-х рр. у містах Міннеаполісі, Чісгольмі та Сейнт Пол жило не менше 5000 українців22.

Починаючи з 1899 р., американці запровадили докладну реєстрацію іммігрантів, їхньої раси й національності. І з того часу українців стали записувати як русинів чи руснаків, як це вживалося в Австрії23. Новий імміграційний закон від 3 березня 1903 р. пожвавив хвилю імміграції. Якщо із Західної Європи 1901-1910 рр. прибуло 2 млн. осіб, то з Центральної, Південної і Східної 6 100 999 іммігрантів, в тому числі певна кількість українців. Але докладного числа не можна виявити.

Згідно зі статистикою Юліяна Бачинського у його праці "Українська імміграція у Злучених Державах", яка з'явилася в 1914 р., до 1898 р. до США прибуло 108 тис. емігрантів українців, а за 1899-1909 рр. — понад 280 тис., тобто з природним приростом в 1910 р. українців, галичан і закарпатців було бл. 470 000. Від загальної кількості населення США українці становили 0,5%. Однак церковні джерела налічували на 1914 р. самих греко-католиків бл. 500 000. Найбільші українські скупчення були тоді в східних штатах, приблизно дві третини жило в Пенсильванії, Нью-Йорку й Нью-Джерзі. У 1914 р. на території цих трьох штатів розміщалося 76% усіх греко-католицьких парафій.24

Церква була першою інституцією, до якої горнулися українські переселенці. За віровизнанням основна частина емігрантів з України в 1870-1900 рр. належала до Греко-католицької Церкви. Приїхавши до Америки, де Греко-католицької Церкви не було, українські поселенці належали до місцевих латинських костелів, польських чи словацьких, і багато з них там і залишилися, засимілювавшись з тими національними групами. Це свідчить про те, яку велику роль відіграла церква у збереженні українських традицій, культури та взагалі національної свідомості.

Loading...

 
 

Цікаве