WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Сергій Тимошенко на ниві архітектури і політики - Реферат

Сергій Тимошенко на ниві архітектури і політики - Реферат

Реферат на тему:

Сергій Тимошенко на ниві архітектури і політики

Ім'я і творчий шлях одного з корифеїв українського архітектурного модерну початку ХХ століття, міністра шляхів Української Народної Республіки Сергія Прокоповича Тимошенка, депутата українського і польського парламентів, як і багатьох інших активних діячів українського національно-визвольного руху і культурного відродження донедавна були майже невідомі. Його годі було шукати у радянських довідково-енциклопедичних виданнях. Оскільки архітектор належав до когорти борців за суверенну, незалежну Україну, які в горнилі Української революції 1917-1921 рр. і в еміграції відстоювали право народу творити власну державність, розбудовувати вітчизняну науку, освіту, культуру, ідеологи тоталітарного режиму подбали про те, щоб ім'я Тимошенка зникло назавжди із свідомості багатьох поколінь українців.

Проте вже наприкінці ХХ ст. з'являються перші публікації про нього у наукових, науково-популярних та енциклопедично-довідкових виданнях. У зв'язку із 125-літнім ювілеєм з дня народження архітектора та накопиченням певної інформації про нього є потреба в узагальненні наявного матеріалу з мистецької, викладацької і громадсько-політичної діяльності Тимошенка.

Народився Сергій Прокопович 23 січня (5 лютого за н. с.) 1881 року у с.Базилівка, нині с.Крупське Конотопського р-ну Сумської обл. в сім'ї почесного громадянина, землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Батько майбутнього архітектора з часом залишив посаду землеміра і зайнявся землеробством, орендуючи у поміщиків Кандиб маєток у с.Шпотівка та у поміщиці В.П.Гамалії (у дівоцтві Скоропадська) маєток у с.Базилівка. Мати Сергія Прокоповича походила з польської родини Сарнавських. Її батько був військовим у відставці, управляючим маєтком Браницьких на Київщині. Побралися батьки у 1876 р. У сім'ї було четверо дітей. Старший брат Степан з часом став визначним науковцем у галузі теоретичної механіки й опору матеріалів, академіком кількох академій наук, в тому числі УАН й АН СРСР, молодший брат Володимир був учасником українського національно-визвольного руху, заступником міністра торгу і промисловості за часів П.Скоропадського, співробітником науково-дослідних установ УАН, професором трьох американських університетів і двох українських вищих шкіл у Чехословаччині. Усі троє братів опинилися в еміграції. Молодша сестра Анна усе своє життя прожила в СРСР.

Початкову освіту Сергій Прокопович здобув вдома. Як і старший брат закінчив реальне училище у Ромнах. Потім навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Саме у столиці прилучився до українських організацій. Був активним учасником Української студентської громади. Під час однієї студентської демонстрації його дуже побили, лікарі ледве врятували життя. Виникли проблеми із зором на одне око. У 1903 р. став членом Революційної української партії, яка згодом перетворилася на Українську соціал-демократичну робітничу партію.

По закінченні у 1906 році інституту Тимошенко переїздить на Волинь, де працює за фахом на будівництві залізничного вузла станції Ковель і одночасно у місцевому повітовому земстві. Під його керівництвом були збудовані великий палац, приміщення кондукторських і паровозних бригад, школа, інтернат, склад тощо, за його проектами – земський шпиталь (амбулаторія), жіноча гімназія. Чимало з цих будівель існують і по сьогодні.

У 1908 р. Тимошенко переїхав до Києва, де працював інженером у технічному відділі дирекції Південно-Західної залізниці. За його власними проектами були збудовані 4-поверхові будинки Л.Юркевича і С.Лаврентьєва.

Наступного року здібного архітектора та інженера запросили на будівництво Південно-Донецької залізниці. Він переїздить до Харкова. На цій новобудові пройшов шлях від начальника відділу цивільних споруджень до заступника головного інженера, заступника начальника робіт. Він запроектував і збудував лінії залізниці Льгов - Роданово, Федорівка - Скадовськ, Яма – Бахмут - Микитівка, Гришине - Рівне та різноманітну інфраструктуру до них. У Харкові ним споруджено будинок управління Північно-Донецької залізниці, відомі особняки Бойка, Попова, Томицького, Лазарєвих, кілька 5-поверхових будинків. Сергій Прокопович був консультантом при зведенні хімічного заводу товариства "Русскокраска" у Куп'янському повіті, де за його проектами було споруджено будинок електростанції, корпуси цехів з виробництва антрациту, сірчаної кислоти, фенолу, хлору, вапна тощо, адміністративні будівлі, а також містечко для робітників на 10 тис. осіб зі школою. Він брав участь у будівництві заводу "Коксобензол" на станції Рубіжна, де за його проектами споруджено усі будинки-помешкання для інженерів, техніків, майстрів, керував конструкторським бюро, яке розробляло проект електрифікації Донецького басейну "Углеток". Ним особисто розроблені проекти силових станцій, трьох містечок для робітників (на 15 тис. мешканців кожне). Тимошенко мав у Харкові власне бюро-майстерню, яке виконувало різні проекти цивільного і промислового будівництва.

Значну увагу Сергій Прокопович приділяв цивільному санаторно-курортному будівництву. За його проектами зведено курорт "Борисове" на узбережжі Чорного моря. До цього комплексу входили споруди санаторію, казино-ресторану, басейну, декількох вілл-особняків. Кілька проектів реалізовано у Сочі, Туапсе, Геленджику та деяких містах Криму. Серед будинків громадського призначення, спроектованих Тимошенком, можна відзначити приміщення повітової земської управи у Костянтинограді, кустарний склад-музей у Полтаві, кілька народних домів на Полтавщині.

Зауважимо, що ще на початку своєї фахової діяльності Сергій Прокопович цікавився історією української архітектури, уважно вивчав пам'ятки староукраїнського будівництва і творчо застосовував історичний досвід у своїй практичній роботі. При проектуванні церков вдало застосовував елементи козацького бароко. Він належав до плеяди українських архітекторів і митців (П.Альошин, О.Варяницин В.Дяченко, К.Жуков, В.Кричевський, Г.Лукомський, Є.Сердюк, П.Фетисов, М.Філянський, М.Шумицький та ін.), які розробляли новий архітектурний стиль – український модерн початку ХХ століття.

З 1907 р. Сергій Прокопович брав участь у різних художніх виставках і конкурсах у Москві, Києві (1911), Харкові (1911-1918, 8 виставок), Єлисаветграді (1914), на яких експонував головним чином свої архітектурні шкіци та проекти в українському стилі. Здобув близько 10 нагород, зокрема, за проекти шпиталю для одного з російських губернських міст, церкви на 2 тис. чоловік для Харкова, каплиці-усипальниці у Лубнах, надгробків на могилах композитора М.В.Лисенка та інженера О.М.Варяницина, кількох народних будинків та інші.

Перебуваючи у Харкові, Тимошенко брав активну участь у мистецькому житті міста. У 1912 році він був одним із фундаторів "Українського імені Г.Квітки-Основ'яненка літературно-художнього та етнографічного товариства", пізніше – одним з керівників Українського художньо-архітектурного відділення Харківського літературно-художнього гуртка (секретар, скарбник, голова), до складу якого входили С.Васильківський, В.Кричевський, К.Жуков, О.Линник, В.Мороховець, І.Кальбус та інші художники й архітектори. Відділення проводило велику роботу з вивчення й охорони пам'яток мистецтва та архітектури, розробки нових творів національного спрямування. Члени відділення зробили дуже багато для піднесення мистецького життя в Харкові у 1912-1917 рр. Так, щорічно влаштовувалися мистецькі виставки, в яких брали участь митці з Києва, Полтави, Катеринослава, Львова, Петербурга. На цих виставках демонструвалися роботи М.Берка, О.Варяницина, С.Васильківського, О.Гінзбурга, К.Жукова, О.Линника, В.Литягіна, М.Макаренка, М.Самокиша, С.Таранушенка, С.Тимошенка, В.Троценка, М.Уварова, В.Фавра та інших. Сергій Прокопович був також головою інженерно-будівельної секції "Союзу інженерів".

У Харкові в українському стилі архітектором були зведені будинок міського училища ім. Т.Г.Шевченка на Павловці-Лозовій (1913-1916 рр.), житлові будинки на колишніх вулицях Катеринославській (1912-1912 рр.), Петинській (1914 р.), Мироносицькій (1911-1913 рр.). Однією з кращих його праць, за свідченням спеціалістів, є будинок українського підприємця, видавця журналу "Друг искусства" І.Бойка по вул. Мироносицькій, 44. Незважаючи на невеликі габарити (2 поверхи), цей дім привертав увагу красою архітектури. Будинок мав головний фасад тричастинної композиції, вікна і двері були трапеційними, над широким порталом нависав балкон, на роді — виступ-аркер з міцними колонами, увінчаний куполами у формі церковної главки. Завдяки поєднанню в його образі житла і відгуку храму наголошувалася національна архітектурна традиція.

Не тільки зовнішній вигляд будинку, але і вестибюль з його мальовничими стінами, прикрашеними квітами і куманцями, кольоровим орнаментом, різьбленими дверима відповідали стилю. Орнаменти були створені за ескізами Миколи Самокиша. Проте ці композиції слугували лише фоном для створення Сергієм Васильківським панно – повторення його картини "Козача левада". На іншій стіні був намальований портрет Т.Г.Шевченка. Це був справжній храм мистецтва.

Сергій Прокопович брав активну участь і в загальноукраїнських мистецьких акціях. Знаний фахівець, він був членом журі з розгляду проектів спорудження пам'ятника Т.Г.Шевченку у Києві. Проте через непорозуміння між членами об'єднаного комітету щодо місця встановлення пам'ятника вийшов з його складу.

Перебуваючи у Харкові, Тимошенко займався і громадсько-політичною діяльністю. Він був членом української фракції місцевої Ради робітничих солдатських і селянських депутатів, гласним губернського земства, яке делегувало його на Всеукраїнський з'їзд земств. На І Національному з'їзді Харківщини його обрали до керівного складу Національної Ради Харківщини. З квітня 1917 р. Тимошенко був членом Української Центральної Ради, у листопаді того ж року - головою Селянського з'їзду Слобідської України. Під час повстання проти гетьмана П.Скоропадського, очолюваного Директорією, за наказом №3 головного отамана усіх військ Української Народної Республіки Симона Петлюри від 17 листопада 1918 року Тимошенка було призначено губернським комісаром Харківщини.

На початку січня 1919 року Сергій Прокопович залишає Харків і виїздить до Києва за допомогою проти наступу червоноармійських військ. Його наполягання на військовій допомозі перед В.Винниченком були марними. Невдовзі місто захопили більшовики. Тимошенко уже ніколи не повернеться до Харкова. Там залишилося все його майно та архів. Як згадував пізніше його колега по еміграції Іван Шовгенів, у 1921 році після обшуку помешкання Сергія Прокоповича чекісти вивезли на двох вантажівках невідомо куди все, що стосувалося його конструкторського бюро-майстерні разом з архівами, які містили в собі усі копії проектів та іншу важливу документацію. Серед них були й усі роботи з українського архітектурного стилю – результат 12-річної праці Тимошенка. Професор Микола Сумцов, не зважаючи на важкий стан здоров'я, ходив по всіх установах, розшукуючи ці роботи. Але даремно, бо чекісти захопили те разом з цінним майном і нічого не пощастило повернути.

Loading...

 
 

Цікаве