WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Радянський режим проти українського національно-визвольного руху в західній Україні - Реферат

Радянський режим проти українського національно-визвольного руху в західній Україні - Реферат

Після виборів військові гарнізони були виведені з сіл. Проте період відносного полегшення був нетривалим. Уже в травні — червні 1946 року знову була встановлена широка мережа військових гарнізонів, введена блокада і продовжене активне "прочесьівание" лісів Волині і передгір'я Карпат. Щоб залякати західних українців і розірвати їхній зв'язок з У ПА, радянський режим посилив репресії проти цивільного населення, зокрема — виселення українців у східні області СРСР. Цей засіб більшовики практикували й раніше,проте саме з 1946 року це до-сягло масштабів національного геноциду. "Родини бандитів і замічених у допомозі бандитам" виселялися цілими селами. Усього в 1946—1949 роках у Сибір і Казахстан було депортовано близько 500 тисяч осіб. 1946 року загальні втрати,яких зазнала УПА внаслідок бойових дій, становили близько 40%.Тому правління армії прийшло до рішення про поступову демобілізацію її з'єднань і перехід у підпільну мережу ОУН,що дозволило зберегти головні сили ще ціле десятиліття. Проте московський уряд залишався незадоволеним ситуацією, що склалася в Україні з національним питанням. У липні 1946 року ЦК ВКП(б) звинуватив українських комуністів у тому, "що вони не приділяють належної уваги підбору кадрів і їхньої політико-ідеоло-гічної підготовки в науці, літературі і мистецтві...де існує ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія". А 3 березня 1947 року Пленум ЦК КП(б)У на посаду першого секретаря ЦК обрав замість М.Хрущова Л.Кагановича, спеціально присланого з Москви.

На одному з засідань із першими секретарями обкомів партії Л.Кагано-вич проголосив, що всі проблеми в Україні — від націоналізму, тому відтепер невиконання будь-якого розпорядження вважатиметься проявом саме буржуазного націоналізму. Наступний Пленум ЦК КП(б)У готувався з таким порядком денним: "Боротьба проти націоналізму як головної небезпеки в КП(б)У". Над М. Хрущовим, котрий впав у немилість Й.Сталіна,нависла реальна небезпека. Проте через незрозумілі дотепер причини Сталін передумав і зненацька відізвав Л.Кагановича. Першим секретарем ЦК КП(б)У знову став М.Хрущов. У цей самий час у Варшаві між СРСР, Польщею й Чехословаччиною був підписаний "потрійний пакт", метою якого було проведення спільних дій проти українських націоналістів. Відповідно йому радянські, польські й чехословацькі війська блокували свої спільні кордони, а польський уряд зобов'язувався проводити військові дії проти УПА й виселяти етнічних українців із тих територій, що ввійшли до складу країни після Другої світової війни. Депортації супроводжувалися численними боями з частинами УПА. "Українсько-німецьких націоналістів" радянська ідеологія перейменовувала на — "підпалювачів війни, що продалися американцям". У зв'язку з переходом частини УПА у збройне підпілля змінилася тактика боротьби. Відтепер бої велися невеликими групами повстанців і часто мали диверсійний характер. Головними формами опору стали організація засідок, переважно на дорогах, зриви заходів радянської й партійної адміністрації, сутички з частинами НКВС, організація бойкотів, допомога населенню в боротьбі проти колективізації й депортації.

Перебування численних військових з'єднань у регіоні радянському керівництву здавалося недоцільним. Секретною постановою Ради Міністрів СРСР від 28 січня 1947 року, якій передували спільні накази МВСі МДБ від 21 січня, подальша боротьба була віднесена до компетенції органів МДБ26. Для якнайшвидшого знищення підпілля було вирішено цілеспрямовано діяти проти його керівництва — членів Центрального правління ОУН і крайових правлінь. Для цього в жовтні 1947 року, за рішенням ЦК КП(б)У, було створено й відправлено в Західну Україну сім оперативних груп із керівних працівників МВД і МДБ УРСР27. Масова колективізація, що почалася в 1947—1948 роках, природно, загострила обстановку в регіоні. Більшовики вирішили повернутися до репресивних методів, і в Західну Україну було додатково введено чотири дивізії МДБ. Крім того, рішенням ЦК КП(б)У від 1 червня 1948 року з метою "охорони державної і кооперативно-колгоспної власності і сільського активу" МВС зобов'язувалося в кожному селі й колгоспі створити озброєні групи охорони суспільного порядку (ГОСП), а винищувальні батальйони, що належали органам МДБ, ліквідувалися, їх особовий склад і озброєння передавали ГОСП. На 1 січня 1949 року в УРСР нараховувалося 6437 таких груп із загальною чисельністю 86527 осіб28. Збройне підпілля проіснувало аж до травня 1954 року,хоча 1956 року радянська влада проголосила чергову амністію учасникам опору, окремі збройні сутички відбувались ще у 1960 році.

Понад десять років тривало протистояння українського національного руху опору з Радянським Союзом — найбільшою імперією свого часу. Про наслідки цього протистояння перший секретар ЦК КП(б)У М.Підгорний писав: "...у результаті прийнятих заходів по розгрому збройного підпілля було вбито більше 150 тисяч бандитів, заарештовано 103828 учасників ОУН та іншого націоналістичного елементу і, крім того, у ході відповідей на бандитські прояви, виселено на спецпоселен-ня 65 тисяч сімей (203662 особи) націоналістів і їхніх посібників"29. Проте ці цифри не точні. Відомо,що загальна чисельність УПА в період її найбільшого росту (1944) складала навряд чи більше 25 — ЗО тисяч осіб. Справа в тому,що до "бандитів" зараховували всіх, хто потрапляв під визначення "неблагонадійних". З іншого боку, кількість висланого цивільного населення явно зменшена. Втрати з боку більшовиків теж досить значні: вбито до ЗО тисяч воїнів НКВС і Червоної Армії, ЗО секретарів райкомів, 32 голови й заступників голів райвиконкомів, 37 секретарів комсомолу, 267 керівників колгоспів, 1454 голови сільських рад, сотні депутатів різного рівня,тисяча агітаторів і донощиків. Опір українського повстанського руху потужному репресивному апарату комуністичної імперії став безпрецедентним фактом для СРСР з точки зору його тривалосте,активности й масштабносте.

Література:

1 История Второй мировой войньі.1939— 1945.- Т.8.- М.,1977.- С.48 - 49.

2 Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГОУ).— Ф.1,оп.23,спр.362,арк.13.

3 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.6,спр.715,арк.37.

4 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.6,спр.739,арк.32.

5 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.75,спр.20,арк.1-7.

6 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.9,спр.220,арк.15.

7 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.23,спр.920,арк.1-3.

8 Мірчук Л. Українська Повстанська Армія 1942-52.— Мюнхен, 1953.— С.90.

9 ЦДАГОУ.- Ф. 1,оп.16, спр. 26, арк. 11 -12.

10 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.27,арк.ИЗ.

11 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.27,арк.156.

12 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.23,спр.703,арк.21.

13 Щанковський Л. Українська повстанча армія. Історія українського війська.— К., 1991.- С.84.

14 Білас . Репресивно-каральна система в Україні 1917 - 1953 рр.— Т.І.— К., 1994.-С.261.

15 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.29,арк. -13.

16 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.29,арк.5.

17 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.29,арк.8.

18 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.75,спр.4,арк.23.

19 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.29,арк.56-57.

20 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.29,арк.154.

21 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.23,спр.1670,арк.2.

22 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.23,спр.1616,арк.4.

23 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.30,арк.57-65.

24 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.30,арк.271-273.

25 Субтельний О. Україна. Історія.— К., 1992.- С.425.

26 Білас . Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 рр.- Т.І.- С.280.

27 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.16,спр.119,арк.52-55.

28 Білас . Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 рр.- Т. 1.- С. 367-368.

29 ЦДАГОУ.- Ф.1,оп.24,спр.4297,арк.4.

Loading...

 
 

Цікаве